15. 05. 2026
27 квітня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання в рамках кримінального провадження № 52017000000000717 відносно народного депутата України VIII скликання Насірова Романа Михайловича, депутата Івано-Франківської міської ради Бахматюка Олега Романовича, бізнесмена Глімбовського Олександра Вацлавовича, а також Костенка Олександра Михайловича, яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). У судовому засіданні брали участь обвинувачені, їхні захисники, прокурор, а також колегія суддів під головуванням судді Галабали М. В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основну увагу під час засідання було зосереджено на розгляді клопотань сторони захисту та наданні пояснень обвинуваченими щодо окремих матеріалів, долучених стороною обвинувачення. На початку засідання один із захисників порушив питання про витребування документів із Національного антикорупційного бюро України. Він повідомив суд, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 8 січня 2026 року у справі, об’єднаній із цим кримінальним провадженням, уже було задоволено аналогічне клопотання. Йшлося про витребування документів, які стосуються обліку матеріалів та їх направлення для організації письмового перекладу до відповідних підрозділів НАБУ, зокрема міжнародного правового відділу. Водночас, попри сплив значного часу, відповідь НАБУ щодо вищезазначених матеріалів справи так і не надійшла. У зв’язку з цим захисник просив суд повторно витребувати зазначені документи.
Заслухавши доводи сторони захисту, суд вирішив спочатку направити запит щодо стану виконання попередньої ухвали, після чого повернутися до розгляду питання про необхідність повторного витребування відповідних документів.
У подальшому один із обвинувачених надав розгорнуті усні пояснення стосовно додатків до обвинувального акта, які містили схеми руху грошових коштів. Обвинувачений поставив під сумнів достовірність та коректність наведених стороною обвинувачення схем, зазначивши, що, на його переконання, у них штучно об’єднано декілька самостійних фінансових операцій та ланцюгів руху коштів, між якими відсутній безпосередній причинно-наслідковий зв’язок.
Зокрема, обвинувачений звернув увагу на відсутність підтвердженого руху коштів від компаній, які отримували бюджетне відшкодування ПДВ, до компаній-нерезидентів, а також на невідповідність сум, зазначених в обвинувальному акті, даним банківських виписок. Крім того, він наголосив, що підприємства групи «Укрлендфармінг» здійснювали господарську діяльність за рахунок власних коштів, отриманих у межах звичайної комерційної діяльності. На думку обвинуваченого, наведені стороною обвинувачення фінансові схеми мають маніпулятивний характер та не підтверджують походження коштів, які обвинувачення кваліфікує як неправомірну вигоду, саме з бюджетного відшкодування ПДВ.
Після цього один із захисників заявив клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому із застави на особисте зобов’язання. Обґрунтовуючи свою позицію, захисник зазначив, що обвинувачений на даний час фактично відбуває покарання у вигляді позбавлення волі за вироком в іншому кримінальному провадженні та перебуває у Київському слідчому ізоляторі лише для участі у цьому судовому процесі.
Захисник зазначив, що за таких обставин застава як запобіжний захід фактично втратила своє процесуальне призначення, оскільки обвинувачений уже позбавлений можливості вільно пересуватися та самостійно впливати на свою процесуальну поведінку. Крім того, тривале утримання значної суми коштів у вигляді застави, на думку захисту, створює надмірний фінансовий тягар для заставодавців.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, наголосивши, що запобіжний захід у кожному кримінальному провадженні застосовується самостійно, з урахуванням обставин конкретної справи, і не може автоматично залежати від процесуальних рішень чи вироків в іншому провадженні. Також прокурор наголосив на збереженні ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством, зокрема ризику можливого виїзду обвинуваченого за межі України у разі зміни його процесуального статусу, а також звернув увагу на намір сторони захисту оскаржувати вирок в касаційному порядку.
Заслухавши позиції сторін, суд частково задовольнив вимоги сторони захисту. Зокрема, розмір застави було зменшено удвічі — до 27 500 000 гривень, а також постановлено повернути заставодавцям відповідні частини раніше внесених коштів.
У контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що ситуація, за якої попередня ухвала суду про витребування доказів тривалий час залишається невиконаною, а відповідь уповноваженого органу фактично відсутня, може мати значення для оцінки ефективності судового контролю за процесом збирання та дослідження доказів у кримінальному провадженні. Водночас подальші дії суду, спрямовані на отримання інформації щодо стану виконання попередньої ухвали, свідчать про намір забезпечити повноту судового розгляду та належне дослідження обставин справи. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що ефективність кримінального процесу значною мірою залежить не лише від формального існування процесуальних механізмів, а й від їх практичної дієвості. У цьому контексті виконання судових рішень, спрямованих на витребування та дослідження доказів, є важливою складовою гарантій справедливого судового розгляду. Формальне задоволення клопотань сторін без забезпечення їх фактичного виконання потенційно може поставити під сумнів ефективність реалізації права на захист та принципу рівності сторін, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ послідовно підкреслює, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права практичні та ефективні (Semenya v. Switzerland, п. 194). У цьому контексті особливого значення набуває забезпечення стороні захисту реального доступу до матеріалів, які можуть мати значення для оцінки обґрунтованості обвинувачення. Суд також зазначав, що нерозкриття матеріалів, здатних сприяти виправданню особи або пом’якшенню її відповідальності, за певних обставин може становити порушення статті 6 Конвенції, якщо відповідні клопотання сторони захисту були належним чином обґрунтованими (Souroullas Kay and Zannettos v. Cyprus, п. 77).
Окремої уваги заслуговує забезпечення обвинуваченому реальної та ефективної можливості особисто висловити свою позицію щодо доказів сторони обвинувачення, а також надати власний аналіз їх змісту, логічної узгодженості та доказового значення. Саме можливість активної участі у дослідженні доказів, звернення уваги суду на потенційні суперечності, невідповідності або відсутність причинно-наслідкових зв’язків між окремими обставинами становить одну з ключових гарантій реалізації права на захист та принципу змагальності у кримінальному провадженні. У цьому контексті твердження обвинуваченого щодо можливих суперечностей у частині доказів сторони обвинувачення потребують належної процесуальної оцінки з боку національного суду. Йдеться не про обов’язок суду погодитися з позицією сторони захисту, а про необхідність надати цим доводам мотивовану, всебічну та належним чином аргументовану оцінку у сукупності з іншими матеріалами справи. Саме якість судового реагування на конкретні та змістовні заперечення сторони захисту має принципове значення для оцінки загальної справедливості провадження. Ігнорування або формальне відхилення таких доводів без належного мотивування потенційно може викликати сумніви щодо дотримання стандартів статті 6 ЄКПЛ.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що при оцінці загальної справедливості кримінального провадження необхідно враховувати, чи мала сторона реальну можливість оскаржити докази та заперечити проти їх використання, а також яким чином національні суди реагували на такі заперечення (Seppern v. Estonia, п. 36; Macharik v. the Czech Republic, п. 51). Таким чином, визначальне значення має не лише формальна можливість заявлення доводів, а й ефективність та якість процесуального розгляду цих доводів судом.
Щодо питання подальшого застосування запобіжного заходу у вигляді застави варто зазначити, що національний суд повинен оцінювати не лише обставини, які стали підставою для його первинного застосування, а й те, чи зберігає такий запобіжний захід своє актуальне та реальне процесуальне значення на момент розгляду відповідного клопотання. Особливого значення у цій справі набуває факт перебування обвинуваченого під вартою в межах іншого кримінального провадження, що об’єктивно може впливати на інтенсивність процесуальних ризиків, на які посилається сторона обвинувачення. Водночас сама по собі наявність іншого вироку не звільняє суд від обов’язку здійснити самостійну, актуальну та індивідуалізовану оцінку ризиків саме в межах цього кримінального провадження. ЄСПЛ у своїй практиці наголошував, що оскільки предметом оцінки є фундаментальне право на свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції, органи державної влади повинні проявляти таку ж обережність при визначенні розміру застави, як і при вирішенні питання щодо необхідності подальшого тримання особи під вартою. При цьому сама лише тяжкість обвинувачення не може бути визначальним фактором, який автоматично виправдовує надмірний розмір застави (Istomina v. Ukraine, п. 25).
Окремої уваги заслуговують також обставини, пов’язані зі станом здоров’я обвинуваченого під час судового засідання. Як повідомляють спостерігачі моніторингової місії IAC ISHR, на початку судового засідання обвинувачений повідомив про суттєве погіршення самопочуття, зокрема зазначив про труднощі з читанням тексту, які, за його припущенням, могли бути пов’язані з підвищеним артеріальним тиском, та просив перенести свій виступ на іншу дату. Суд, зі свого боку, звернув увагу на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зазначивши, що інші учасники процесу вже завершили свої виступи, а після виступу обвинуваченого слово має бути надано прокурору. У ході обговорення також розглядалася можливість оголошення перерви, однак сам обвинувачений висловив сумнів у тому, що коротка перерва суттєво покращить його стан. Зрештою суд надав обвинуваченому додатковий час для підготовки, після чого той продовжив участь у судовому засіданні.
У цьому контексті варто зазначити, що під час реалізації сторонами своїх процесуальних прав національний суд повинен забезпечити такі умови судового розгляду, за яких кожна сторона матиме реальну можливість належним чином представити свою позицію без істотного процесуального дисбалансу порівняно з іншою стороною. Принцип розумних строків розгляду справи, безумовно, є важливою складовою права на справедливий суд, однак його забезпечення не може автоматично превалювати над іншими фундаментальними гарантіями, зокрема правом на захист та правом особи ефективно брати участь у судовому провадженні. За таких обставин питання про те, чи мав обвинувачений реальну можливість повноцінно представити свою позицію в умовах погіршеного самопочуття, а також чи було забезпечено належний баланс між вимогою дотримання розумних строків і гарантіями ефективної участі особи у процесі, може мати значення для подальшої оцінки відповідності провадження стандартам справедливого судового розгляду, передбаченим статтею 6 Конвенції.
Враховуючи, що дане судове засідання є першим у межах здійснення моніторингу цього кримінального провадження експертами моніторингової місії IAC ISHR, на даному етапі видається передчасним формулювання остаточних висновків щодо наявності порушень права на справедливий судовий розгляд чи інших гарантій, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки під час моніторингу не було зафіксовано очевидних ознак порушень, які б самі по собі дозволяли дійти однозначного висновку про недотримання стандартів справедливого судового розгляду. Водночас справа рекомендується до подальшого моніторингу з метою формування більш повного та об’єктивного висновку.
