10. 07. 2026
16 червня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання в рамках кримінального провадження № 22023000000001243 відносно начальника Головного управління з організації виробництва боєприпасів та будівництва споруд спеціального призначення полковника Нагорського Олександра Геннадійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 114-1 КК України (перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, зловживання владою або службовим становищем). У засіданні брали участь прокурор, захисники обвинуваченого та головуюча суддя Мовчан Н.В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового засідання був допит двох свідків, викликаних за клопотанням сторони обвинувачення.
У процесі допиту, перший свідок повідомив про посаду, яку обіймав у 2022–2023 роках, та окреслив коло своїх службових повноважень. Зокрема, він описав порядок укладення та виконання державних контрактів, процедури їх реєстрації, погодження вартості продукції, укладення додаткових угод, а також механізми фінансового забезпечення договірних зобов’язань. Окрему увагу свідок приділив процедурі прийняття рішень щодо здійснення платежів, проведення службових нарад і розподілу бюджетних коштів між контрактами. За його словами, до його компетенції належало забезпечення наявності необхідного фінансового ресурсу, тоді як остаточні рішення ухвалювалися уповноваженими посадовими особами. Крім того, свідок охарактеризував характер службової взаємодії з обвинуваченим та іншими учасниками виконання контрактів. Після пред’явлення документів він надав пояснення щодо їх змісту та обставин підготовки. Водночас стосовно окремих документів і подій зазначив, що через значний проміжок часу не пам’ятає всіх деталей їх оформлення та підписання.
Під час перехресного допиту стороною захисту свідок надав пояснення щодо компетенції посадових осіб Міністерства оборони України у сфері здійснення оплат за державними контрактами, а також висловив позицію стосовно можливості обвинуваченого самостійно приймати рішення про перерахування коштів. На запитання, що стосувалися дослідження ринку відповідної продукції, свідок зазначив, що ці питання не належали до сфери його службових повноважень. Також було надано пояснення щодо порядку визначення постачальників та здійснення попередньої оплати за державними контрактами. За словами свідка, проведення авансових платежів було можливим лише після укладення відповідної додаткової угоди. Після ознайомлення з матеріалами листування між ним та обвинуваченим свідок прокоментував зміст повідомлень і обставини службової комунікації.
Після завершення допиту першого свідка суд перейшов до дослідження показань другого свідка.
На початку його допиту суд звернув увагу, що свідок користувався письмовими нотатками. Головуюча суддя зазначила, що їх походження та авторство не відомі учасникам кримінального провадження, що може викликати сумніви щодо джерела інформації, яку повідомляє свідок. Після цього свідок припинив користуватися нотатками та передав їх адвокату.
Надалі свідок описав загальний порядок укладення державних контрактів із Міністерством оборони України та повідомив про наявність у нього повноважень на їх підписання. Він також зазначив, що за наявності належним чином оформленої довіреності відповідні повноваження могли здійснювати й його заступники. Крім цього, свідок охарактеризував процедуру формування комерційних пропозицій, перевірки відповідності запропонованої вартості ринковим цінам та оцінювання спроможності потенційного постачальника виконати контракт. За його словами, остаточне рішення щодо здійснення закупівлі приймалося Міністерством оборони України.
Під час допиту також були надані пояснення щодо виконання контракту на постачання боєприпасів, взаємодії сторін договору та ролі Міністерства оборони України у відповідних процесах. Водночас свідок зазначив, що додаткові угоди до договорів із ним не погоджувалися. У ході перехресного допиту свідок повідомив, що безпосередньої участі в укладенні одного з контрактів не брав. Він також висловив переконання, що обвинувачений не мав можливості впливати на укладення відповідного договору або здійснювати перерозподіл бюджетних коштів.
Після ознайомлення з документами, які містили рукописні записи, свідок прокоментував їх зміст. Відповідаючи на додаткові запитання прокурора та головуючої судді, він також надав пояснення щодо окремих умов договору, особливостей формування прибутку Державної компанії «Прогрес» та можливих наслідків невиділення Міністерством оборони України відповідного бюджетного фінансування. Свідок також повідомив, що йому не відомо про випадки, коли сторонні особи виявляли зацікавленість у ціні продукції, визначеній відповідним контрактом. Окремо він зазначив, що діяльність компанії здійснювалася на підставі обов’язкової ліцензії.
У зв’язку із закінченням процесуального часу, відведеного для проведення судового засідання, суд оголосив про його завершення.
З приводу наведених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на епізод, пов’язаний із використанням свідком під час допиту письмових нотаток, походження та авторство яких не були відомі учасникам кримінального провадження. Практика Європейського суду з прав людини виходить із того, що оцінка справедливості судового розгляду не обмежується перевіркою формального дотримання процесуальних правил, а охоплює також якість і надійність доказової процедури в цілому. При цьому значення має не лише можливість сторін ставити свідкам запитання, а й обставини, за яких формуються та досліджуються їхні показання, а також наявність процесуальних гарантій, здатних усунути обґрунтовані сумніви щодо достовірності доказів (Jaupi v. Albania, пп. 98, 101).
Саме в цьому контексті використання свідком письмових записів під час допиту саме по собі не свідчить про порушення права на справедливий судовий розгляд і не зумовлює автоматичної недопустимості відповідних показань. Водночас для оцінки їх доказової цінності істотне значення мають походження таких записів, мета їх використання, обсяг інформації, яка з них відтворюється, а також те, чи не підміняють вони особисте сприйняття та пам’ять свідка. ЄСПЛ також послідовно наголошує, що при оцінці справедливості кримінального провадження необхідно враховувати якість доказів, можливість сторони захисту поставити під сумнів їх автентичність і достовірність, а також те, чи не викликають обставини їх отримання або використання сумнівів щодо їхньої надійності. За відсутності належних процесуальних гарантій такі сумніви мають оцінюватися на користь обвинуваченого (Ayetullah Ay v. Türkiye, п. 126). На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, процесуальна реакція суду на використання свідком письмових нотаток мала істотне значення для забезпечення належних умов дослідження доказів. Звернувши увагу учасників провадження на невідоме походження та авторство відповідних записів, суд виніс це питання у площину відкритого процесуального обговорення, що дало змогу сторонам враховувати зазначені обставини під час подальшої оцінки показань свідка. Припинення використання нотаток під час допиту також сприяло усуненню потенційних сумнівів щодо самостійності формування відповідей свідком та створило належні процесуальні умови для подальшої оцінки його показань у сукупності з іншими доказами у справі.
Окремого значення набуває й те, що сторона захисту не була позбавлена можливості поставити свідку запитання після втручання суду, уточнити обставини, перевірити джерело його обізнаності та висловити свої заперечення щодо доказового значення наданих показань. Саме сукупність таких процесуальних гарантій відповідає підходу ЄСПЛ, відповідно до якого справедливість провадження оцінюється з огляду на весь перебіг судового розгляду, а не ізольовано щодо окремого процесуального епізоду (Schatschaschwili v. Germany [GC], п. 101; Jaupi v. Albania, п. 98).
За результатами моніторингу судового засідання від 16 червня 2026 року експерти моніторингової місії IAC ISHR не встановили ознак порушення гарантій права на справедливий судовий розгляд, передбачених статтею 6 Конвенції. Обставини, пов’язані з використанням свідком письмових нотаток, були предметом процесуальної уваги під час судового розгляду, що дозволило сторонам враховувати їх під час дослідження та подальшої оцінки відповідних показань. Водночас наведений висновок стосується виключно процесуальних дій, зафіксованих під час цього судового засідання, та не є оцінкою всього кримінального провадження в цілому.
