07. 01. 2026
18 грудня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52019000000000842 (справа №991/5184/25) відносно народного депутата XIIIскликання, колишнього керівника будівельної компанії «Укрбуд» Микитася Максима Вікторовича та інших осіб, обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою; легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі). У залі судового засідання були присутні обвинувачені, захисники, прокурор, представник потерпілого та колегія суддів з головуючою Мовчан Н. В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основними питаннями, винесеними на розгляд у цьому судовому засіданні, були виголошення вступної промови одним із захисників, а також вирішення низки процедурних питань.
На початку судового засідання було встановлено відсутність одного із захисників одного з обвинувачених. Як пояснив обвинувачений, відповідний захисник запізнювався. Суд ухвалив продовжити розгляд справи за відсутності цього захисника, зазначивши, що він уже раніше виголосив вступну промову, тоді як на даному етапі судового розгляду передбачалося заслуховування вступної промови іншого захисника. Обвинувачений проти такого порядку розгляду не заперечував.
З точки зору практики Європейського суду з прав людини, сама по собі відсутність одного із захисників не становить порушення права на захист за умови, що суд переконався у відсутності негативного впливу такої ситуації на процесуальні гарантії обвинуваченого та його можливість ефективно брати участь у судовому розгляді. Особливої уваги це потребує у випадках, коли процесуальні дії, що здійснюються за відсутності захисника, можуть мати істотне значення для реалізації права на захист або подальшого перебігу провадження. Право кожного обвинуваченого на ефективну правову допомогу адвоката гарантується пунктом 3 (с) статті 6 Європейської конвенції з прав людини та є однією з фундаментальних гарантій справедливого судового розгляду, спрямованих, зокрема, на забезпечення рівноваги між сторонами обвинувачення та захисту й запобігання судовим помилкам (Ayetullah Ay v. Turkey, п.131).
У контексті обставин, що склалися під час цього судового засідання, експерти моніторингової місії IAC ISHR не фіксують порушення зазначених процесуальних гарантій.
У подальшому суд заслухав вступну промову одного із адвокатів. У своїй промові захисник наголосив на непричетності обвинувачених до інкримінованих правопорушень, зазначивши, що відповідальність за відповідні дії, на його переконання, можуть нести інші особи, які перебувають у міжнародному розшуку. Він також вказав, що показання одного зі свідків є недостовірними та, за його твердженням, були надані з метою отримання імунітету від кримінального переслідування. Адвокат також детально описав структуру управління компанією, зазначивши розподіл функціональних обов’язків: вказаний свідок, за його словами, відповідав за фінансові питання та роботу з приватним сектором, тоді як інший керівник курував напрямок співпраці з державними структурами та у фінансових питаннях підпорядковувався цьому свідку. Фактичне управління фінансовими операціями, як зазначив захисник, здійснювала інша особа, яка мала доступ до банківських ключів. Він наголосив, що обвинувачений Микитась М. В. з 9 серпня 2018 року припинив погодження платежів через електронну пошту у зв’язку зі значним обсягом службових обов’язків, делегувавши відповідні повноваження менеджменту. Захист також зазначив, що про витрачання коштів Міністерства оборони на суму 2,2 млрд грн Микитась М. В. дізнався лише у березні 2019 року під час підготовки до аукціону щодо заводу «Арсенал».
Під час свого виступу захисник посилався на інше кримінальне провадження, яке, на його переконання, має значення для розгляду цієї справи. Суд звернув увагу захисника на недоцільність таких посилань, зазначивши, що згадане провадження не стосується предмета даної справи, та закликав дотримуватися її процесуальних меж. Водночас адвокат наголосив, що, відповідно до положень статті 96 КПК України, сторона захисту має право посилатися на інші кримінальні провадження у разі, якщо вони мають значення для встановлення обставин у справі, та доводити відповідні факти належними й допустимими доказами.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що озвучені стороною захисту твердження щодо можливої недостовірності показань одного зі свідків і потенційної зацікавленості у їх наданні потребують від суду підвищеної обережності та критичного підходу під час подальшої оцінки доказів. За стандартами ЄСПЛ, сама по собі співпраця свідка зі слідством або наявність у нього процесуальної мотивації не означає автоматичної недопустимості його показань, однак зумовлює необхідність перевірки їх внутрішньої послідовності, узгодженості з іншими доказами та наявності/відсутності ознак того, що такі свідчення могли бути надані в обмін на процесуальні преференції. У цьому аспекті важливим орієнтиром є підхід ЄСПЛ, відповідно до якого використання показань, наданих за умов отримання імунітету, може впливати на загальну справедливість провадження й потребує належних компенсаторних гарантій (Souroullas Kay and Zannettos v. Cyprus, п.62).
Загалом ЄСПЛ наголошує, що оцінка доказів має виходити за межі формальної допустимості та спрямовуватися на забезпечення справедливості провадження в цілому (Škoberne v. Slovenia, пп. 99–100; Schenk v. Switzerland, п. 46). У разі наявності суперечливих або внутрішньо непослідовних доказів суд повинен не обмежуватися їх констатацією, а здійснювати критичний аналіз та, за необхідності, застосовувати стандарт доказування «поза розумним сумнівом» і принцип in dubio pro reo як складову презумпції невинуватості (Telfner v. Austria, п. 15; Kobets v. Ukraine, п. 43). Окремо експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають, що відповідно до практики ЄСПЛ: “доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом” (Kobets v. Ukraine, п.43).
З цього приводу важливо наголосити, що процесуальні рішення суду щодо меж допустимих посилань сторони захисту на інші провадження мають ухвалюватися з урахуванням балансу між необхідністю збереження предмета доказування та забезпеченням реальної можливості сторін викласти свої аргументи у рівних умовах (Seksimp Group Srl v. Moldova, п. 36; F.S.M. v. Spain, пп. 55–56; Galović v. Croatia, п. 81). За підходом ЄСПЛ конвенційні гарантії мають бути практичними й ефективними, а не лише формальними (Artico v. Italy, п. 33; Đurić v. Serbia, п. 69). Відтак, у подальшому розгляді важливо, щоб суд не лише окреслював процесуальні межі, а й надавав зрозумілу оцінку релевантності таких посилань для перевірки доводів захисту.
У подальшому один із обвинувачених подав клопотання щодо невідповідності врученої йому копії обвинувального акта оригіналу, що міститься в матеріалах судової справи. У клопотанні зазначалося, що обвинувальний акт складається в єдиному оригінальному примірнику, а іншим учасникам кримінального провадження мають вручатися його копії. Водночас, за словами обвинуваченого, учасникам провадження були вручені різні варіанти обвинувального акта, які відрізняються від оригіналу, містять розбіжності між собою та не були належним чином засвідчені. У зв’язку з цим він просив вручити копію обвинувального акта, що повністю відповідає оригіналу, з дотриманням вимог чинного законодавства, та зобов’язати сторону обвинувачення надати таку копію.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що оригінал обвинувального акта міститься в матеріалах судової справи, з якими сторона захисту може ознайомитися для усунення можливих розбіжностей. Зазначену позицію прокурора підтримав представник потерпілого.
Суд залишив клопотання без задоволення, вказавши, що відповідні матеріали наявні у судовій справі та можуть бути переглянуті учасниками провадження, а під час судового розгляду суд братиме до уваги саме оригінал обвинувального акта, що зберігається в матеріалах справи, а не копії, які були вручені учасникам. Водночас суд зауважив, що обвинувачений має право повторно звернутися з аналогічним клопотанням за умови конкретизації виявлених розбіжностей для їх належної перевірки та оцінки.
З огляду на наведені обставини, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що питання автентичності обвинувального акта та відповідності врученої копії його оригіналу має суттєве значення для реалізації права на захист і забезпечення принципу правової визначеності у кримінальному провадженні. Обвинувальний акт визначає межі обвинувачення, окреслює фактичні та юридичні підстави кримінального переслідування та слугує базовим орієнтиром для сторони захисту під час формування правової позиції. Тому будь-які розбіжності між його оригіналом і копіями, які вручаються учасникам процесу, об’єктивно можуть створювати ризики непоінформованості або неправильного розуміння змісту обвинувачення.
У ширшому контексті подібні процесуальні ситуації підкреслюють важливість забезпечення прозорості документообігу у кримінальному провадженні, адже навіть технічні неточності можуть впливати на довіру до процесу та на сприйняття його справедливості з боку учасників.
З приводу належності обвинувального акту ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що відповідно до підпункту «a» пункту 3 статті 6 Конвенції обвинувачений має бути «невідкладно і детально повідомлений… про характер і підстави висунутого обвинувачення». Це повідомлення повинно охоплювати як правову, так і фактичну кваліфікацію діяння (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Крім того, Суд зазначає, що підпункти (a) і (b) п. 3 ст. 6 є взаємопов’язаними: право бути поінформованим необхідно тлумачити у світлі права готувати свій захист (Gelenidze v. Georgia, п. 29). Іншими словами, інформування має бути настільки повним і зрозумілим, щоб забезпечити реальну можливість ефективної підготовки захисту.
У контексті вищезазначеної ситуації важливо, щоб сторона захисту мала реальну можливість організувати свою правову позицію з урахуванням надання автентичних копій обвинувального акта, які повністю відповідають його оригіналу та не містять неточностей чи розбіжностей. Належна ідентичність копій та оригіналу є важливою передумовою для забезпечення ефективної підготовки до захисту, формування правових аргументів і реалізації процесуальних прав обвинуваченого.
З аналітичної точки зору, ситуації, коли різні учасники провадження отримують копії обвинувального акта з відмінним змістом, потенційно створюють ризики процесуальної нерівності та можуть впливати на здатність захисту своєчасно реагувати на обсяг і характер обвинувачення.
Наприкінці судового засідання було задоволено клопотання про участь одного з обвинувачених у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції у зв’язку з неможливістю його особистої присутності з огляду на стан здоров’я. Такий формат участі є процесуально допустимим за умови забезпечення реальної можливості обвинуваченого брати участь у розгляді справи та здійснювати свої процесуальні права.
У практиці Європейського суду з прав людини підкреслюється, що право обвинуваченого бути присутнім на судовому розгляді є складовою гарантій справедливого суду, а застосування дистанційної участі потребує забезпечення ефективного спілкування із захисником та збереження рівності сторін у процесі (Sejdovic v. Italy, пп. 85, 99). У подальшому перебігу провадження саме дотримання цих умов матиме значення для оцінки реалізації відповідних процесуальних гарантій.
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
