28. 01. 2024
25 та 26 січня в Шевченківському районному суді міста Львів пройшли два судові засідання по справі №450/1357/17 за звинуваченням Гаврилюка Д.М., Монте С.Г., Кольцова І.М. в умисному вбивстві.
Суд засідав у складі колегії трьох суддів з головуючою Луців-Шумською Н.Л. Також у судовому засіданні був присутній прокурор, троє обвинувачених та захисники Кольцова І.М. і Гаврилюка Д.М. Через відсутність адвоката Монте С.Г. суд двічі, 25 та 26 січня, прийняв рішення про переніс засідання на іншу дату.
Тим не менше, спостерігачі IAC ISHR звернули увагу на те, що на одному з минулих засідань суд призначив одному з обвинувачених, Гаврилюку Д.М., безкоштовного адвоката з Центру надання безоплатної вторинної правової допомоги. Цей факт потребує додаткової уваги, зважаючи на те, що у Гаврилюка Д.М. є два адвокати за договором. За інформацією, наданою стороною захисту, один з адвокатів проживає у Києві і суд його не повідомляє про погоджені дати судових засідань, а другий адвокат, який здійснює безпосередній захист обвинуваченого у судових засіданнях у Львові, захворів та подав офіційне клопотання до суду про відкладення судових засідань на час його хвороби. Незважаючи на це, суд все одно прийняв рішення про залучення безкоштовного адвоката.
Відповідно до тексту ухвали суду від 18.01.2024 р. про призначення державного адвоката, основною метою такого призначення було забезпечення права на захист Гаврилюка Д.М. у процесі, де участь захисника є обов’язковою. ЄСПЛ погоджується з тим, що право на захист та вибір захисника може бути обмежене національним судом в інтересах правосуддя. Проте суд має навести вагомі причини для прийняття такого рішення. Відсутність таких причин суттєво впливає на оцінку загальної справедливості кримінального провадження та може схилити ваги в бік встановлення порушення права на справедливий суд (Beuze v. Belgium, § 145).
Проаналізувавши ухвалу суду та фактичні обставини, експерти IAC ISHR не змогли прийти до висновку щодо достатньої обґрунтованості обмеження права Гаврилюка Д.М. на захист з наступних причин:
- Наявність у Гаврилюка Д.М. адвокатів за договором. Для того, щоб забезпечення права на захист у справі було практичним і ефективним, а не теоретичним і ілюзорним, суд мав би повідомити про заплановані дати судових засідань всіх адвокатів Гаврилюка Д.М, оскільки сам обвинувачений знаходиться під вартою, а обов’язок повідомляти сторони про дати судових засідань покладено саме на суд. Виходячи з ухвали від 18.01.2024, Шевченківський районний суд був готовий забезпечити присутність адвоката, який проживає у місті Київ на судових засіданнях у режимі відеоконференції, проте не надав жодної інформації про повідомлення адвоката про дати засідань належним чином. За словами київського адвоката, суд жодного разу не повідомляв його про заплановані засідання. Що протирічить меті колегії Шевченківського суду щодо забезпечення права на захист, викладеній в ухвалі.
- «Поведінка адвокатів, що фактично позбавляє обвинуваченого права на захист» (з тексту ухвали). До такої поведінки суд відносить хворобу львівського адвоката, що привела до відміни чотирьох запланованих засідань по справі: 08.01.2024, 09.01.2024, 15.01.2024 та 16.01.2024, тобто протягом 8 календарних днів. За словами адвоката, він заздалегідь подав клопотання до суду про переніс засідань у зв’язку з хворобою. Окрім того, колегія відмічає, що вже 18.01.2024 адвокат був присутній на судовому засіданні, проте «за час перебування колегії суддів у нарадчій кімнаті з вирішення заявленого відводу, покинув судове засідання з невідомих суду причин». Таким чином, фактично експерти IAC ISHR фіксують лише один невияснений привід для переносу судового засідання, спричинений діями адвоката.
- Не враховано позицію обвинуваченого. Як випливає зі змісту ухвали Шевченківського суду м. Львова, клопотання щодо залучення адвоката з Центру надання безоплатної вторинної правової допомоги подав прокурор. Думку обвинуваченого Гаврилюка Д.М., щодо призначення йому безкоштовного захисника, в ухвалі не враховано (як повідомив спостерігачам IAC ISHR сам обвинувачений, він був категорично проти призначення йому «державного адвоката»).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, важливо, щоб особа, обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення мала можливість вдатися до юридичної допомоги за власним вибором (Martin v. Estonia, §§ 90 і 93). Це випливає з самого формулювання статті 6 § 3 (с) ЄКПЛ, яка гарантує, що «кожна особа, обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення, має такі мінімальні права: … захищати себе … за допомогою захисника, обраного ним самим. …», і загалом визнається міжнародними стандартами прав людини як механізм забезпечення ефективного захисту обвинуваченого (Atristain Gorosabel v. Spain, §42). ЄСПЛ також вважає, що рішення національних судів щодо відхилення або перешкоджання бажанню відповідача щодо його або її вибору юридичного представництва повинні супроводжуватися процесуальними гарантіями, розрахованими на забезпечення збереження права на правову допомогу за власним вибором практичним і ефективним, а не теоретичним і ілюзорним (Elif Nazan Seker v. Turkey, §51).
ЄСПЛ постійно постановляє, що національні органи влади повинні враховувати побажання відповідача щодо його або її вибору законного представництва, але можуть відхилити ці побажання, якщо є відповідні та достатні підстави вважати, що це необхідно в інтересах правосуддя. За відсутності таких підстав обмеження вільного вибору захисника призводить до порушення пункту 1 статті 6 разом із підпунктом (c) пункту 3 ЄКПЛ, якщо це матиме негативний вплив на захист особи з огляду на провадження в цілому (Atristain Gorosabel v. Spain, §43). Національні суди, як головні охоронці справедливості судочинства, мають позитивне зобов’язання забезпечити практичне та ефективне дотримання прав на захист, захищених статтею 6 Конвенції (Vamvakas c. Grèce, § 43). У зв’язку з цим, звернення національних судів до певних процесуальних заходів, які на перший погляд можуть здатися корисними для належного відправлення правосуддя, не може бути звільнено від вимог процесуальних гарантій, особливо в таких випадках, які потенційно можуть завдати шкоди праву на захист. (Elif Nazan Seker v. Turkey, §51).
Зважаючи на вищевикладене, експерти IAC ISHR зазначають, що колегія Шевченківського районного суду м. Львів не надала конкретного та достатнього обґрунтування наявності вагомих причин для виправдання обмеження права на захист обвинуваченого Гаврилюка Д.М., чим поставила під загрозу дотримання міжнародних стандартів прав людини, гарантуючих особі, обвинуваченій у вчиненні кримінального правопорушення, мінімального права захищати себе за допомогою захисника, обраного самостійно. Що, фактично, виходячи з практики ЄСПЛ становить порушення статті 6 §3 (с) ЄКПЛ та ставить під сумнів безсторонність та неупередженість характеру судового розгляду.
