04. 02. 2024
2 лютого в Шевченківському районному суді міста Львів пройшло чергове судове засідання по справі №450/1357/17 за звинуваченням Гаврилюка Д.М., Монте С.Г., Кольцова І.М. в умисному вбивстві.
Суд засідав у складі колегії трьох суддів з головуючою Луців-Шумською Н.Л. Також у судовому засіданні був присутній прокурор, троє обвинувачених та захисники Кольцова І.М., Монте С.Г. Захисник Гаврилюка Д.М. був відсутній.
Як стало відомо в процесі судового засідання, колишній захисник Гаврилюка Д.М. за власною ініціативою розірвав договір про надання юридичної допомоги зі своїм клієнтом. Посилаючись на складність та об’єм справи, внаслідок чого він не зміг би надати відповідний захист обвинуваченому.
З урахуванням цих обставин суд вирішив призначити Гаврилюку Д.М. захисника з Центру надання безоплатної вторинної правової допомоги. Аргументуючи це тим, що інші адвокати, які є в Гаврилюка Д.М. за договором, належним чином повідомлені про судові засідання, проте не виходять на звʼязок і не пояснюють причин цього. Як зазначає сам обвинувачений, то він впевнений, що більш ніж про 90% судових засідань його захисників не повідомляли, крім того, захисники знають про початок у суді стадії судових дебатів, і активно до них готуються. Саме тому Гаврилюк Д.М висловився категорично проти призначення судом захисника з Центру надання безоплатної вторинної правової допомоги, і виказав бажання, щоб його захищали ті адвокати, яких він обрав сам, а суд забезпечив їх інформацією про наступні судові засідання. Проте суд навіть після заяви обвинуваченого вирішив призначити нового «безкоштовного» захисника.
Як і в одному з попередніх звітів (див. моніторинг за 25-26.01.2024) експерти IAC ISHR хочуть наголосити, що відповідно до практики ЄСПЛ важливо, щоб кожна особа обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення мала право звернутися по юридичну допомогу до захисника за своїми вибором (Martin v. Estonia, §§ 90 і 93). Таке ж формулювання випливає і з суті статті 6 § 3 (с) ЄКПЛ, яка закріплює за обвинуваченим, серед інших мінімальних прав, захищатись адвокатом за своїм вибором. Що стосується будь-якого обмеження даного права, то воно повинне супроводжуватись процесуальними гарантіями, розрахованими на забезпечення збереження права на правову допомогу за власним вибором практичним і ефективним, а не теоретичним і ілюзорним (Elif Nazan Seker v. Turkey, §51).
Крім того, варто звернути увагу ще й на те, що суд знову ж таки призначає захисника безкоштовної допомоги проти волі обвинуваченого. Експерти IAC ISHR звертають увагу на той факт, що Гаврилюк Д.М. більше 7 років знаходиться під вартою і складність у налагодженні ним контакту з адвокатами не є, на нашу думку, об’єктивно необґрунтованою. Ми можемо провести аналогію з рішенням ЄСПЛ у справі Kadles and others v. The Czech Republic, де Суд зазначив, що «право на суд», одним з аспектів якого є право на захист, «не є абсолютним і піддається опосередковано прийнятим обмеженням…». Однак застосовані обмеження не повинні обмежувати права особи таким чином або в тій мірі, щоб це зачіпало саму суть права. Крім того, вони сумісні з статтею 6 § 1, лише якщо вони переслідують законну мету та якщо існує розумне співвідношення пропорційності між використаними засобами та переслідуваною метою. На думку Суду, з цих принципів випливає, що «суди повинні, застосовуючи процесуальні норми, уникати як надмірного формалізму, який би підривав справедливість, так і надмірної гнучкості, яка призведе до відміни процедурних умов, встановлених законом (§§ 25 і 26).
Фактично, завданням суду є створення таких умов, коли реалізація права на справедливий суд, у тому числі, права на захист не стає для обвинуваченого ілюзорною. В іншому випадку сторона захисту перебуватиме в невигідному становищі по відношенню до сторони обвинувачення, а обвинувачений втрачає можливість належним чином організувати свій захист. Як випливає з практики ЄСПЛ, то суд має не допускати такої ситуації, і забезпечувати умови, в яких як і сторона захисту, так і сторона обвинувачення могла б реалізовувати свої права («Coventry v. The United Kingdom», § 77).
Вищезазначене свідчить про можливість порушення статті 6 §3 (с) ЄКПЛ, що, з огляду на попередні моніторингові звіти по даній справі, носить систематичний характер (див.моніторинг за 31.01.2024).
