13. 01. 2025
3 січня 2025 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду в рамках кримінального провадження № 52023000000000459 відбувся розгляд апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 27.12.2024 щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави в 9 мільйонів гривень відносно Филя С.В. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). На засіданні був присутній підозрюваний, захисник, прокурор та колегія суддів з Чорненькою Д.С., Панаідом І.В. та головуючим Боднарем С.Б.
Як озвучив головуючий суддя, захисник звернувся з апеляційною скаргою про оскарження ухвали суду I інстанції в частині продовження строків запобіжного заходу, суми визначеної застави та покладених обов’язків на підозрюваного.
У подальшому захиснику надали час для обґрунтування суті апеляційної скарги.
Зокрема, сторона захисту зазначила, рішення суду I інстанції, на їхню думку, є незаконним та необґрунтованим. Захисник звернув увагу, що суд належним чином не оцінив ризики, які визначив прокурор у своєму клопотанні про продовження строків запобіжного заходу. Так як 04.11.2024, коли суд вперше обирав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було визначено п’ять ризиків, проте в ухвалі від 27.12.2024, коли строки вищезазначеного запобіжного заходу продовжили ризиків уже було три. Незважаючи на зменшення обсягу ризиків, суд I інстанції не прийняв рішення щодо пом’якшення діючого запобіжного заходу. Також захисник звертає увагу суду, що наявні три ризики сторона обвинувачення у своєму клопотанні обгрунтовує такими самими обставинами та аргументами, які були зазначені при першому призначенні цього запобіжного заходу в клопотанні прокурора від 04.11.2024. Проте, сторона захисту наголошує, що враховуючи стадію кримінального провадження та час знаходження підозрюваного під вартою ризики уже суттєво зменшились. Крім того, захисник наголосила, що:
- ризик переховування слідством по суті не доведено;
- майно підозрюваного заарештовано;
- немає конкретних доказів, що підтверджували би вплив підозрюваного на свідків;
- у порівнянні з клопотанням слідства від 04.11.2024 (коли запобіжний захід було призначено вперше) ризик знищення, спотворення речей, які можуть мати значення для досудового розслідування прокурор у клопотанні від 27.12.2024 (коли строки запобіжного заходу були продовженні) уже не зазначає;
- в ухвалі суду I інстанції від 27.12.2024 суддя зазначає, що ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином є малоймовірним для існування.
Суд та сторона обвинувачення не відреагували на і заперечення сторони захисту.
Варто зауважити, що сторона обвинувачення неодноразово наголошувала як у суді I інстанції, так і в апеляційній палаті, що визначені слідством ризики незмінні та продовжують існувати із плином часу та знаходженням підозрюваного під вартою. Тим не менш, при дослідженні ухвал суду I інстанції від 06.11.2024 (коли запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було призначено вперше) та від 27.12.2024 (коли суд продовжив строки діючого запобіжного заходу), вважаємо за необхідне звернути увагу, що в порівнянні зі своїм першим клопотанням (від 06.11.2024) сторона обвинувачення уже в другому клопотанні (від 27.12.2024) не вказує про існування ризику знищення, спотворення речей, які можуть мати значення для досудового розслідування, а сам суд I інстанції в своїй ухвалі (від 27.12.2024) зазначає, що: “… доводи прокурора щодо існування ризику перешкоджання кримінального провадження іншим чином не є обґрунтованими..”. Тобто, аналізуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що обсяг ризиків з часом зменшився.
У справі “Eldar Hasanov V. Azerbaijan” Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зазначає, що використання судами у своїх рішеннях про продовження строку тримання заявника під вартою стандартного шаблону і абстрактних та стереотипних повторень низки підстав для тримання під вартою, не наводячи жодних обґрунтувань, чому вони вважали ці підстави застосовними до справи заявника є порушенням пункту 3 статті 5 ЄКПЛ (п.136). Також, варто додати, що враховуючи вищезазначене є підстави вважати, що в даному провадженні є автоматичне продовження тримання під вартою. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що продовження судом строку дії запобіжного заходу, без видимої об’єктивному спостерігачеві оцінки ризиків та інших обставин, зазначених у клопотанні, наштовхує на висновок, що має місце автоматичне продовження запобіжного заходу. ЄСПЛ притримується позиції, що будь-яка система автоматичного досудового тримання під вартою сама по собі несумісна з пунктом 3 статті 5 Конвенції. Навіть якщо закон передбачає презумпцію щодо підстав для досудового тримання під вартою, наявність конкретних фактів, що призводять до відступу від правила поваги до особистої свободи, все ж таки має бути переконливо доведена (Affaire Karaca v. Türkiye, п.145).
Також сторона захисту звернула увагу, що сторона обвинувачення обґрунтовує існування вищезазначених ризиків на основі доказів, отриманих внаслідок проведення НСРД, проте ухвала, яка би дозволяла проведення даної НСРД у матеріалах справи досі відсутня, що ставить під сумнів допустимість цих доказів. Варто зауважити, що сторона захисту неодноразово звертала увагу суду I інстанції на цей факт, в одному судових засідань суддя погодився із захисниками про необхідність долучення такої ухвали в матеріали справи, проте ця ухвала так і не була долучена. Що стосується даного судового засідання в апеляційній інстанції, то колегія суддів не надала належну оцінку цій заяві захисника.
Прокурор у свою чергу додав, що в порядку досудвого розслідування сторона захисту ще 13.11.2024 отримала доступ до матеріалів справи та могла ознайомитись із вищезазначеною ухвалою, яка уже розсекречена. Проте, варто також зазначити, що ні в суду I інстанції, ні в апеляційної колегії зазначеної ухвали в матеріалах справи не було, так як для цих судових процесів прокурор її не долучив.
З приводу цього ЄСПЛ зазначає, що для оцінки загальної справедливості процедури отримання доказів необхідно встановити, чи були дотримані процесуальні права сторони захисту. Зокрема, слід з’ясувати, чи мала сторона захисту реальну можливість оскаржити допустимість зібраних доказів та висловити заперечення проти їх використання (Severin C. Roumanie п. 71-72). Враховуючи наявні, досі неспростовані сумніви в достовірності доказів, виникають сумніви щодо забезпечення стороні захисту реальної можливості ефективно оскаржити допустимість зібраних доказів у рамках даного провадження. Ця ситуація викликає особливе занепокоєння, так як було зазначено вище, що саме на основі цих доказів спочатку сторона обвинувачення, а потім суд I інстанції обгрунтовували необхідність застосування визначеного запобіжного заходу.
Наостанок захисник також наголосила, що визначений розмір застави у дев’ять мільйонів гривень є об’єктивно непомірним для підозрюваного. Так як рахунки підозрюваного заблоковані, а майно заарештовано, а тому запобіжний захід фактично перетворився у безальтернативний.
Колегія суддів не відреагувала на ці аргументи.
З цього приводу хочемо зазначити, що суд I інстанції в обґрунтуванні розміру запобіжного заходу зазначає, що: “…характер кримінальних правопорушень, які ймовірно вчинялись підозрюваним передбачає можливість одержання коштів, які не є офіційними доходами, а тому слідчий суддя враховує і можливість існування прихованих статків у підозрюваного, які не були виявлені під час проведених слідчих дій”. Тим не менше суд не навів жодних матеріалів, які би підтверджували існування прихованих статків і об’єм доходів підозрюваного, а тому експерти IAC ISHR не можуть погодитись з тим, що суд використовуючи припущення належним чином обгрунтував розмір застави. Особливо враховуючи те, що підозрюваному інкримінується діяння в результаті якого він у співучасті одержав неправомірну вигоду в розмірі шістнадцять тисяч гривень, а визначений судом розмір застави складає дев’ять мільйонів гривень.
Враховуючи вищезазначене хочемо повторно наголосити, що розмір застави повинен забезпечувати виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених обов’язків і не бути явно непомірним. Суд зобов’язаний враховувати всі обставини, визначаючи суму застави, яка, з одного боку, стримувала б порушення обов’язків, а з іншого – була б доступною для виконання. У ситуації, коли сума застави є надмірною, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою фактично стає безальтернативним. Що може розцінюватися як порушення п. 3 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ).
ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, має забезпечувати не відшкодування інкримінованих збитків, а, зокрема, явку обвинуваченого на слухання. Тому її розмір повинен оцінюватися, головним чином, “з огляду на особу обвинуваченого, його майновий стан та його стосунки з особами, які надають гарантію, іншими словами – на ступінь впевненості в тому, що перспектива втрати гарантії або позову проти гарантів у разі неявки на суд буде достатнім стримуючим фактором для запобігання втечі обвинуваченого” (Mangouras v. Spain, пп. 78, 80). Крім того, розмір застави має бути належним чином обґрунтований в ухвалі про її призначення. У справі “Bojilov v. Bulgaria” (п. 60) ЄСПЛ дійшов висновку, що органи влади повинні підходити до визначення розміру застави з такою ж ретельністю, як і до прийняття рішення про необхідність продовження строку тримання під вартою.
Прокурор у своєму виступі наголосив, що, на його думку, є всі підстави для тримання під вартою, а захист повторюється у своїх запереченнях.
Вислухавши доводи сторін суд вирішив залишити апеляційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу суду I інстанції без змін.
Враховуючи все вищезазначене, ознаки можливих порушень права на справедливий суд експерти IAC ISHR рекомендують продовжити моніторинг даної справи.
