25. 06. 2025
17 червня 2025 року у Бориспільському міськрайонному суді Київської області відбулось судове засідання в рамках кримінального провадження №42020101060000130 відносно бізнесмена Чернецького Юрія Анатолійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень за ч.1 статті 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів). На засіданні був присутній обвинувачений, захисник, прокурор (через відеозв’язок) та головуючий суддя Вознюк С. М.
Основним предметом судового розгляду стали два процесуальні питання: клопотання сторони обвинувачення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження. Суд розпочав розгляд із вивчення клопотання щодо закриття провадження.
Адвокат, обґрунтовувала свою позицію, посилаючись на ймовірну недопустимість і недостовірність ключових доказів сторони обвинувачення, що, на її думку, ставить під сумнів правомірність подальшого провадження. Зокрема, вона зазначила, що сторона обвинувачення у межах цього кримінального провадження надала до суду документи, нібито отримані шляхом тимчасового доступу до матеріалів АТ «Укрпошта», і активно використовувала ці документи як доказову базу. Більше того, ті самі документи, за її словами, були використані і в Печерському районному суді у іншому провадженні щодо Чернецького Ю.А., в якому йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Водночас адвокат, посилаючись на результати адвокатського запиту та ухвали про тимчасовий доступ до матеріалів підприємства, повідомила, що АТ «Укрпошта» не передавала жодних документів органам досудового розслідування. З офіційної відповіді випливає, що підприємство не зберігає документи понад шість місяців, а також не має архіву, де такі документи могли б зберігатися. Враховуючи, що оспорювані документи мають датування, яке перевищує вказаний строк, сторона захисту обґрунтовано висловила сумнів у їхній достовірності, не виключаючи можливості фальсифікації.
Сторона захисту також наголосила, що вказані документи вже були підставою для відмови суду у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження, а можливе їх підроблення становить окреме кримінальне правопорушення. На її думку, зазначені матеріали є суттєвими для розгляду справи, а виявлені сумніви щодо їх достовірності та можливих ознак фальсифікації потребують ретельної перевірки. З огляду на це захисник звернулася до суду з проханням про закриття кримінального провадження.
Прокурор, у свою чергу зазначив, що поданий ним тимчасовий доступ виконувався іншим відділом, ніж з того, з якого отримала відповідь захисник, і вони діють за іншими повноваженнями. Прокурор наголосив, що навіть якщо враховувати інформацію озвучену захисником, то це все одно не означає, що тимчасовий доступ не було проведено.
Суд, заслухавши доводи сторін, ухвалив долучити клопотання захисту з додатками до матеріалів провадження та самостійно звернутись до АТ «Укрпошта» з метою отримання достовірної інформації щодо факту надання документів. Подальший розгляд було відкладено до моменту отримання відповіді.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що ситуація, зафіксована в межах даного провадження, потребує особливої уваги, оскільки використання доказів із сумнівним походженням може поставити під питання не лише об’єктивність досудового розслідування, а й загалом справедливість судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Особливу занепокоєність викликає те, що зазначені документи, за твердженням сторони захисту, вже відіграли вирішальну роль у формуванні доказової бази сторони обвинувачення, тоді як офіційна інформація, отримана від АТ «Укрпошта», прямо суперечить твердженням прокурора. Така розбіжність обґрунтовано породжує підозру щодо можливої фальсифікації доказів. Перевірка походження, способу одержання та автентичності доказів є ключовою умовою дотримання принципів змагальності сторін, рівності процесуальних можливостей і ефективної реалізації права на захист. Якщо буде встановлено, що документи не були отримані у передбаченому законом порядку, або ж що сам факт їх отримання не мав місця, це поставить під сумнів не лише допустимість і автентичність відповідних доказів, а й загалом законність зібраної доказової бази.
За таких обставин виникає необхідність у наданні окремої правової оцінки діям сторони обвинувачення — зокрема щодо можливого зловживання процесуальними повноваженнями чи вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного з фальсифікацією доказів. Подібні порушення можуть свідчити про системну загрозу справедливості кримінального провадження та несумісність практики, що склалася, з принципами належного судочинства, гарантованого Конвенцією.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують на тому, що питання автентичності та допустимості доказів мають безпосередній вплив на справедливість судового розгляду в розумінні статті 6 п.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як зазначає Європейський суд з прав людини, Конвенція не встановлює жорстких правил щодо допустимості доказів — це сфера національного права (Schenk v. Switzerland, п. 46). Проте Суд оцінює, чи було судове провадження в цілому справедливим, у тому числі щодо способу отримання, надійності та можливості оскарження доказів. У справі Jaupi v. Albania (п. 101) ЄСПЛ підкреслив, що якість доказів має бути оцінена з урахуванням обставин їх здобуття. Якщо існує ризик фальсифікації або сумніви у достовірності, це впливає на загальну оцінку справедливості процесу. Аналогічно, у справі Macharik v. The Czech Republic (п. 51–52), Суд зауважив, що докази, на які покладається обвинувачення, повинні бути не лише сильними, але й надійними, і в разі сумнівів у їх автентичності потребують додаткового підтвердження.
Після обговорення клопотання сторони захисту суд перейшов до розгляду клопотання прокурора про застосування до обвинуваченого Чернецького Ю.А. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Варто зауважити, що на момент розгляду питання жодного запобіжного заходу до обвинуваченого не було застосовано, оскільки попередній запобіжний захід (домашній арешт) втратив чинність, а сторона обвинувачення не ініціювала його продовження.
Обґрунтовуючи необхідність застосування найсуворішого запобіжного заходу, прокурор послався на наявність процесуальних ризиків, які, за його твердженням, залишаються актуальними та не зазнали зменшення. Зокрема, було заявлено про:
- ризик ухилення обвинуваченого від суду та органів досудового розслідування;
- ризик вчинення нового кримінального правопорушення або продовження раніше інкримінованого діяння;
- ризик впливу на свідків чи інше перешкоджання кримінальному провадженню.
Крім того, прокурор зазначив, що фактичне місце проживання обвинуваченого не підтверджено, що, на його думку, підсилює необхідність обрання саме тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Сторона захисту, заперечуючи проти задоволення клопотання, наголосила на його ідентичності з попереднім, яке вже було предметом судового розгляду. За результатами розгляду того клопотання суд раніше дійшов висновку про відсутність підстав для тримання під вартою та обрав до обвинуваченого більш м’який запобіжний захід — домашній арешт. Захисник також звернула увагу на бездіяльність сторони обвинувачення, яка не ініціювала продовження строку дії домашнього арешту, що й призвело до відсутності будь-якого запобіжного заходу на момент розгляду нового клопотання.
Окремо було акцентовано, що прокурор не навів жодних нових або істотно змінених обставин, які могли б обґрунтувати повторне звернення з аналогічним клопотанням та застосування більш суворого запобіжного заходу. Відтак, на думку сторони захисту, ініціатива прокурора є необґрунтованою та не відповідає принципу правової визначеності, який вимагає послідовності й передбачуваності дій сторін у кримінальному провадженні.
Захисник також пояснила, що обвинувачений дійсно не перебуває за зареєстрованим місцем проживання, однак це зумовлено тим, що щодо нього вже застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах іншого кримінального провадження. Про це, як зазначено, обізнані як суд, так і орган досудового розслідування.
Заслухавши позиції сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора та постановив про відмову в його задоволенні. Серед іншого, суд врахував обставину, що особа вже перебуває під вартою в межах іншого кримінального провадження, що унеможливлює її ухилення, вплив на учасників процесу чи вчинення нового правопорушення.
У зв’язку з цим експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, допустимість застосування якого потребує переконливого обґрунтуваннята наявності належним чином підтверджених доказами процесуальних ризиків. Як неодноразово підкреслював Європейський суд з прав людини, ризики, що виправдовують тримання під вартою, повинні змінюватися з часом, і саме тому національні суди зобов’язані здійснювати їх періодичну переоцінку відповідно до статті 5 п. 3 Конвенції (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC], п. 91).
У цьому контексті викликає занепокоєння аргументація сторони обвинувачення, яка, по-перше, наполягає на наявності процесуальних ризиків, не наводячи нових або об’єктивно оновлених обставин, попри те, що обвинувачений перебуває під вартою понад два роки і вісім місяців в іншому провадженні; по-друге — вказує на нібито непроживання особи за постійною адресою, ігноруючи факт її офіційного перебування під вартою, про що прокурору беззаперечно відомо. Така позиція є щонайменше непослідовною і може свідчити про формальний підхід до обґрунтування запобіжного заходу, що не відповідає стандартам належного процесу.
З огляду на вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR не вбачають у результатах розглядуданого клопотання ознак відступу від вимог статті 5 п. 3 та статті 6 Конвенції. Прийняте судом рішення враховує релевантні обставини справи, що, на думку місії, може сприйматись як обґрунтоване з точки зору неупередженого зовнішнього спостерігача.
Варто окремо зауважити, що посилання сторони обвинувачення на узагальнені ризики без наведення нових, конкретних обставин, пов’язаних саме з даною справою, викликає обʼєктивні сумніви у належності такого обґрунтування. Як наголошував ЄСПЛ, аргументація на підтримку тримання під вартою не може бути абстрактною чи стереотипною (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п. 50; Karaca v. Turkey, п. 139). У контексті тривалого перебування особи під вартою (у межах іншого провадження) особливого значення набуває принцип розумного строку утримання під вартою, який має оцінюватися з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Згідно з усталеною практикою Суду, подальше тримання під вартою є допустимим лише за наявності переконливих доказів, що виправдовують обмеження особистої свободи з огляду на домінуючий суспільний інтерес (Gomes Costa v. Portugal, п. 73–79).
Враховуючи вищезазначене, зокрема об’єктивні сумніви щодо допустимості доказів сторони обвинувачення та їх можливої фальсифікації, справа рекомендується для подальшого моніторингу.
