31. 03. 2026
5 березня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 42017000000004969 (справа № 991/7404/21) стосовно генерального директора ТОВ «Укрбуд Девелопмент» Майбороди О.Г., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 369, ч. 3 ст. 209 КК України; колишнього заступника директора державної корпорації «Укрбуд» Мармиша В.І. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 28, ч. 3, 4 ст. 358 КК України; колишнього командувача Національної гвардії України Аллерова Ю.В. — за ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 369 КК України; колишнього заступника начальника відділу Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ Лещенка В.П. — за ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 368, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України; колишнього радника Аллерова Ю.В. Борисова О.Б. — за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 368 КК України; а також колишнього помічника народного депутата VIII скликання Микитася М.В. Якусевича С.Г.
Судове засідання відбувалося за участю колегії суддів у складі головуючого судді Сікори К.О., суддів Саландяка О.Я. та Федорака Л.М., прокурора, обвинувачених і їхніх захисників. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проєкту, що реалізується за підтримки BMZ.
Предметом судового розгляду на цьому етапі було дослідження доказів сторони обвинувачення, а також допит свідка, викликаного за її клопотанням. На початку судового засідання прокурор заявив клопотання про долучення до матеріалів кримінального провадження та дослідження судом додаткових письмових доказів. Свою позицію сторона обвинувачення обґрунтувала необхідністю забезпечення повноцінного та ефективного допиту свідка з урахуванням змісту відповідних матеріалів.
Сторона захисту заперечила проти задоволення зазначеного клопотання, посилаючись насамперед на порушення процесуальної послідовності дослідження доказів. Зокрема, захист наголосив, що допит свідка вже фактично розпочато, а тому зміна порядку дослідження доказів на цьому етапі може призвести до його переривання та необхідності повторного проведення. Додатково підкреслювалося, що сторона обвинувачення мала можливість ініціювати долучення відповідних матеріалів на більш ранній стадії судового розгляду. Окрему увагу захист звернув на відсутність належного обґрунтування доказового значення запропонованих документів. Зокрема, прокурор не конкретизував, які саме обставини кримінального провадження підтверджуються кожним із них, що, на думку сторони захисту, ускладнює оцінку їх релевантності та допустимості.
Один із адвокатів також звернув увагу, що ще у вересні 2025 року ним подавалося клопотання щодо зміни порядку дослідження доказів, і у разі повернення до цієї стадії просив надати йому можливість висловити позицію щодо цього клопотання до розгляду матеріалів сторони обвинувачення. Інші захисники підтримали заперечення, зазначаючи, що прокурор фактично просить перервати дослідження одного доказу — показань свідка — та перейти до іншого, що може суперечити принципу послідовності дослідження доказів. Крім того, захист акцентував, що дослідження письмових доказів до завершення допиту свідка потенційно може вплинути на зміст його показань, що створює ризики для достовірності та спонтанності свідчень.
Заслухавши заперечення сторони захисту, суд ухвалив задовольнити клопотання прокурора та перейти до дослідження відповідних письмових доказів, обґрунтовуючи своє рішення, зокрема, небажаністю затягування судового розгляду з огляду на обставини, пов’язані з очікуванням свідка.
У подальшому прокурор оголосив протокол огляду, що містив результати аналізу даних мобільного оператора щодо телефонних з’єднань між обвинуваченими. Було наведено інформацію про контакти між абонентами, їх переміщення у зоні дії базових станцій, а також зроблено висновки щодо можливих зустрічей у визначених локаціях. Зокрема, зазначалося, що після першого контакту у травні 2016 року наступного дня особи перебували поблизу одного офісу в місті Києві, що, на думку сторони обвинувачення, може свідчити про їхню зустріч. Також були наведені інші епізоди можливих переміщень і контактів, зокрема в районі Севастопольської площі м. Києва.
Прокурор зазначив, що детальна інформація міститься у додатках до протоколу, сформованих на підставі даних, отриманих з електронного носія мобільного оператора. Надалі було оголошено інший протокол огляду щодо матеріалів з електронних носіїв, зокрема листування у месенджері Viber та електронної пошти. Було зачитано фрагменти переписки, що стосувалися оцінки нерухомості, обговорення вартості об’єктів, передачі відповідних списків, а також електронні листи з файлами, що містили переліки квартир, їх площі та фінансові розрахунки.
Після ознайомлення з матеріалами сторона захисту звернула увагу на протокол огляду від 3 травня 2020 року, зазначивши, що неможливо встановити, чи є він оригіналом чи копією, з огляду на нечіткість підпису та характер додатків, які виглядають як роздруківки з електронного носія. Захист наголосив, що у разі використання копій прокурор має обґрунтувати відсутність оригіналів, а також що використання таких матеріалів під час допиту свідка може створювати процесуальні ризики. У зв’язку з цим захист просив суд дослідити вміст диска для перевірки відповідності наданих матеріалів інформації, що міститься на ньому.
У ході перегляду диска було встановлено, що він містить дані оператора мобільного зв’язку щодо з’єднань між абонентами, включаючи дату, час, тривалість з’єднань та контактні дані. При цьому прокурор пояснив, що частина додатків до протоколу, зокрема таблиці, була сформована детективом шляхом аналітичної обробки первинних даних, тобто не є безпосередніми файлами з носія. Це викликало додаткові зауваження сторони захисту, яка вказала, що такі матеріали мають похідний характер і не існують у первісному вигляді на носії, що ставить під сумнів їхню доказову природу та спосіб формування.
За результатами обговорення суд ухвалив долучити відповідні протоколи огляду до матеріалів справи, зазначивши, що доводи сторони захисту щодо допустимості та достовірності цих доказів не можуть бути належним чином перевірені на цій стадії судового розгляду та підлягають оцінці під час ухвалення рішення у нарадчій кімнаті. Суд також підкреслив, що жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що у даному процесуальному епізоді ключове значення має не лише формальне питання допустимості доказів, а й належність судового контролю за порядком їх дослідження та оцінкою їх походження. Особливу увагу привертає використання матеріалів, сформованих шляхом аналітичної обробки первинних даних. У таких випадках суд має забезпечити достатній рівень перевірки способу їх формування та меж їх доказового значення, оскільки це безпосередньо впливає на надійність доказової бази.
Водночас відкладення оцінки доводів сторін щодо допустимості та достовірності доказів на стадію нарадчої кімнати саме по собі не суперечить процесуальним нормам, однак потребує, щоб такі доводи були належним чином зафіксовані, розглянуті та отримали мотивовану оцінку у фінальному судовому рішенні.
У світлі практики ЄСПЛ, при оцінці загальної справедливості провадження визначальним є те, чи мали сторони реальну можливість висловити свої позиції щодо доказів, а також чи здійснив суд належний аналіз їхньої достовірності та способу отримання (Saakashvili v. Georgia, п. 124; Sytnyk v. Ukraine, п. 73). Окремо слід звернути увагу на зміну порядку дослідження доказів у ході допиту свідка. Такі процесуальні рішення повинні бути належним чином обґрунтовані, з урахуванням можливого впливу на сприйняття доказів та забезпечення процесуального балансу між сторонами. Посилання на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи є релевантним фактором, однак воно має застосовуватися у поєднанні з іншими гарантіями справедливого суду, зокрема принципами змагальності та рівності сторін, які, за позицією ЄСПЛ, є фундаментальними елементами статті 6 § 1 Конвенції (Ezeoke v. the United Kingdom, п. 51; Đurić v. Serbia, п. 70).
Таким чином, оцінка зазначених процесуальних рішень має здійснюватися у контексті загальної справедливості провадження, з урахуванням як ефективності судового розгляду, так і дотримання процесуальних гарантій усіх учасників.
У подальшому суд перейшов до допиту свідка, який здійснювався у дистанційному режимі.
На початку допиту свідок надала пояснення щодо телефонних з’єднань від 23 травня 2016 року. Вона зазначила, кому належали озвучені прокурором номери, охарактеризувала зміст спілкування та пояснила, що контакти відбувалися у зв’язку з необхідністю залучення її до проведення оцінки майна. Водночас свідок не змогла пригадати, щодо яких саме об’єктів здійснювалася оцінка, на що сторона захисту звернула особливу увагу, підкресливши значущість цієї обставини для оцінки достовірності показань. Свідок також повідомила, що їй було доручено провести оцінку кількох об’єктів та погоджено відповідну оплату.
За її словами, первинний розрахунок ринкової вартості не задовольнив замовників, у зв’язку з чим вони наполягали на заниженій оцінці, зокрема на вирівнюванні вартості об’єктів до рівня 17–18 тис. грн за м², попри те, що фактична ринкова вартість була значно вищою. Свідок зазначила, що погодилася на такі умови після запевнення, що відповідні звіти використовуватимуться виключно для внутрішніх потреб. Для обґрунтування таких оцінок, за її словами, використовувалися довідки про готовність об’єктів, а комунікація здійснювалася переважно через електронну пошту та месенджер WhatsApp із відповідними особами.
Під час допиту свідок користувалася певними матеріалами, що викликало зауваження сторони захисту. Зокрема, захист звернув увагу, що прокурор ставив питання, орієнтуючись на протокол допиту свідка, складений на стадії досудового розслідування, а свідок, у свою чергу, також фактично відповідала за цим протоколом. У відповідь на запитання захисту та суду свідок спочатку підтвердила, що користується протоколом допиту, а згодом уточнила, що використовує власні записи.
Як повідомляють спостерігачі IAC ISHR, у ході допиту свідок також вказувала на конкретні сторінки відповідного протоколу, що додатково актуалізувало питання щодо характеру матеріалів, якими вона користувалася під час надання показань.
У зв’язку з цим сторона захисту звернулася до суду з клопотанням про реагування на зазначені обставини та просила оголосити перерву у допиті свідка. Після відмови у задоволенні цього клопотання захисники заявили два відводи складу суду, мотивуючи їх, на їхню думку, упередженим ставленням до сторони захисту.
Суд залишив зазначені заяви без розгляду, вказавши, що вони мають ознаки зловживання процесуальними правами та спрямовані на затягування судового розгляду. При цьому суд також зауважив, що раніше вже розглядалися аналогічні заяви від сторони захисту, які були відхилені, та наголосив на відсутності підстав для висновку про упередженість суду.
У подальшому, у зв’язку із закінченням відведеного процесуального часу, судове засідання було завершено з ухваленням продовжити допит свідка у наступному судовому засіданні. Суд також окремо наголосив на необхідності дотримання процесуального порядку під час допиту, зокрема щодо використання свідком виключно власних записів, а також на важливості завершення дослідження доказів для забезпечення належної процесуальної динаміки розгляду справи.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що у цьому епізоді ключовим є не сам факт дистанційного допиту, а умови, за яких формуються та сприймаються показання свідка. Принцип безпосередності передбачає отримання показань як результату власного сприйняття та пам’яті свідка, що дозволяє суду оцінити їхню спонтанність і внутрішню узгодженість. У зафіксованих обставинах використання свідком матеріалів під час допиту, зокрема з орієнтацією на зміст попередніх процесуальних документів, об’єктивно впливає на характер таких показань. У подібних ситуаціях визначальним є не сам факт звернення до записів, а межі такого використання та його вплив на самостійність формування відповідей. Це, у свою чергу, прямо пов’язано з оцінкою надійності доказів. За таких умов процесуальна реакція суду набуває ключового значення. Вона має бути спрямована не лише на забезпечення безперервності допиту, а й на усунення сумнівів щодо умов, у яких надаються показання. Відсутність чіткої оцінки цих обставин на момент їх виникнення переносить відповідні ризики на стадію остаточної оцінки доказів.
У практиці ЄСПЛ підкреслюється, що при оцінці справедливості провадження значення має не лише можливість сторін ставити запитання свідку, а й загальна якість доказів, включаючи умови їх отримання та фактори, що можуть впливати на їхню достовірність (Jaupi v. Albania, пп. 98, 101). У цьому контексті зафіксовані обставини потребують подальшої оцінки саме крізь призму надійності показань як доказу.
Щодо заявлених відводів, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що питання неупередженості суду є ключовим елементом права на справедливий суд. Важливим є не лише фактичне дотримання безсторонності, але й її зовнішнє сприйняття, зокрема з точки зору «об’єктивного спостерігача». Кваліфікація відводів як зловживання процесуальними правами потребує особливої обережності, оскільки безпосередньо пов’язана з гарантіями неупередженості суду.
У практиці ЄСПЛ неодноразово наголошується, що навіть зовнішня видимість упередженості може становити порушення Конвенції (Kroi and Nocka v. Albania, п. 50; Ismailaj and Others v. Albania, п. 34). Положення про те, що «правосуддя має не лише здійснюватися, але й бути видимим», означає, що суд повинен не тільки бути неупередженим, а й сприйматися як такий усіма учасниками процесу та суспільством загалом. Це передбачає, зокрема, дотримання критерію законного складу суду, який не викликає обґрунтованих сумнівів у його процесуальній об’єктивності, а також застосування як суб’єктивного, так і об’єктивного критеріїв неупередженості.
У цьому контексті, з огляду на складність доведення відсутності суб’єктивної упередженості, саме об’єктивний критерій виконує функцію додаткової процесуальної гарантії. Вирішальним є те, чи забезпечують обставини справи достатні підстави для виключення будь-яких обґрунтованих сумнівів у неупередженості суду з точки зору зовнішнього спостерігача. Саме тому навіть зовнішні прояви або процесуальні ситуації можуть мати значення для оцінки справедливості провадження, оскільки на кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості (Kroi and Nocka v. Albania, п. 50; Ismailaj and Others v. Albania, п. 34; Meng v. Germany, пп. 42–45).
Враховуючи вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
