14. 05. 2026
8 травня 2026 року у Калуському міськрайонному суді Івано-Франківської області відбулося судове засідання у справі № 345/1239/22 щодо Масляка М.Б., Гнатишина Ю.І., Семчишина С.В., Василіва М.І., Андрусіва В.В., Корвацького Р.В. та Бринчака С.І., яких обвинувачують у вчиненні низки кримінальних правопорушень, пов’язаних, зокрема, зі створенням та участю у злочинній організації, легалізацією майна, одержаного злочинним шляхом, незаконним обігом наркотичних засобів і прекурсорів, контрабандою наркотичних засобів, використанням коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, а також організацією місць для незаконного вживання чи виготовлення наркотичних засобів (ст. 209, 222, 255, 305, 306, 307, 311, 317 КК України).
У судовому засіданні брали участь обвинувачені, їхні захисники (частина у режимі відеоконференції), прокурор та головуюча суддя Сухарник І.І. Основним предметом судового розгляду були клопотання сторони обвинувачення про продовження строків дії раніше застосованих запобіжних заходів щодо всіх обвинувачених, у тому числі у вигляді тримання під вартою.
Обґрунтовуючи подані клопотання, сторона обвинувачення зазначила, що ризики, встановлені під час попереднього обрання та продовження запобіжних заходів, не зменшилися, залишаються актуальними та продовжують існувати. Прокурор наголосила, що обвинувачені притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, частина з яких, за версією сторони обвинувачення, була вчинена у складі злочинної організації.
Щодо Гнатишина Ю.І. прокурор зазначила, що він обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, зокрема у складі злочинної організації, яка, за версією сторони обвинувачення, діяла у період з березня 2023 року по квітень 2024 року. Також сторона обвинувачення посилалася на обставини легалізації грошових коштів у сумі 294 тисячі доларів США. На думку прокурора, з огляду на тяжкість можливого покарання існують ризики переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків та експертів, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, зокрема шляхом неявки до суду, а також ризик вчинення інших кримінальних правопорушень. Прокурор також зазначила, що більш м’які запобіжні заходи, зокрема особиста порука чи домашній арешт, не здатні належним чином мінімізувати зазначені ризики, а підстав для зміни або визначення застави немає, у тому числі з огляду на попереднє порушення процесуальних обов’язків.
Щодо Масляка М.Б. прокурор вказала, що, за версією обвинувачення, саме він сформував стійку злочинну організацію та злочинну групу з метою вчинення протиправних дій, а інкриміновані йому епізоди охоплюють значну кількість тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень. Сторона обвинувачення також посилалася на факти легалізації коштів, шахрайства та результати слідчих дій, які, на її думку, підтверджують обставини обвинувачення. Прокурор наголосила, що ризики переховування, незаконного впливу, перешкоджання провадженню та вчинення інших правопорушень залишаються реальними, а тримання під вартою є єдиним запобіжним заходом, здатним забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Додатково було зазначено про відсутність достатніх офіційних даних щодо джерел доходів та про попереднє порушення умов застави.
Щодо Семчишина С.В. прокурор зазначила, що він також обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики залишаються актуальними. За позицією сторони обвинувачення, обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на учасників провадження, перешкоджати розгляду справи іншим чином або вчинити нове кримінальне правопорушення. Окремо прокурор звернула увагу на наявність щодо нього іншого кримінального провадження, яке було закрито з нереабілітуючих підстав у зв’язку зі спливом строків давності, що, на думку сторони обвинувачення, також має враховуватися при оцінці ризиків.
Щодо Василіва М.І., Андрусіва В.В., Корвацького Р.В. та Бринчака С.І. прокурор навела аналогічні доводи, посилаючись на тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, наявність раніше встановлених ризиків та необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених. На думку сторони обвинувачення, ці ризики залишаються реальними та не були усунуті. Щодо окремих обвинувачених, зокрема Корвацького Р.В. та Бринчака С.І., сторона обвинувачення також зазначила, що продовжує діяти запобіжний захід у вигляді застави. Прокурор наголосила, що ризик у кримінальному процесі означає наявність обґрунтованої ймовірності того, що особа може вчинити відповідні дії, передбачені КПК України, а тому для його оцінки достатнім є встановлення реальної можливості такої поведінки з урахуванням характеру обвинувачення, попередньої поведінки обвинувачених та обставин провадження. На думку сторони обвинувачення, більш м’які запобіжні заходи не зможуть належним чином запобігти наявним ризикам.
З огляду на викладене прокурор просила суд продовжити дію всіх раніше встановлених запобіжних заходів щодо обвинувачених.
У свою чергу обвинувачені та їхні захисники заперечували проти задоволення клопотань прокурора, вважаючи їх необґрунтованими, шаблонними та такими, що не містять належної індивідуалізованої оцінки ризиків щодо кожного з обвинувачених. Сторона захисту наголошувала, що прокурор фактично повторює ті самі аргументи, які вже неодноразово наводилися під час попередніх розглядів питань про запобіжні заходи, не посилаючись при цьому на нові фактичні обставини чи докази, які б підтверджували актуальність відповідних ризиків на даному етапі судового провадження.
На думку сторони захисту, посилання прокурора на тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень саме по собі не може бути достатньою підставою для продовження тримання під вартою або інших процесуальних обмежень. Захисники підкреслювали, що ризики, передбачені КПК України, мають бути підтверджені конкретними фактами, а не загальними припущеннями. Водночас у поданих клопотаннях, за позицією захисту, відсутні докази реальних спроб обвинувачених переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків чи експертів, перешкоджати провадженню іншим чином або вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Захисники Гнатишина Ю.І. зазначили, що клопотання прокурора не містить належного обґрунтування необхідності подальшого тримання його під вартою. Зокрема, ризик переховування, на їхню думку, обґрунтовується виключно тяжкістю можливого покарання, ризик впливу — формальним посиланням на відкриття матеріалів, які вже тривалий час є доступними сторонам, а ризик перешкоджання провадженню не підтверджений жодними фактами неявки чи неналежної процесуальної поведінки. Окремо захист звернув увагу на погіршення стану здоров’я Гнатишина Ю.І., тривалість його перебування під вартою понад два роки, відсутність обвинувального вироку, а також відсутність судимості. Сам обвинувачений зазначив, що протягом усього провадження не переховувався, прибував до суду, не впливав на інших учасників та вважає продовження тримання під вартою фактично автоматичним. Захист просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт або, принаймні, визначити альтернативу у вигляді застави.
Щодо Масляка М.Б. сторона захисту наголосила, що він понад два роки перебуває під вартою без визначення застави, що, на думку захисту, набуває ознак фактичного попереднього відбування покарання без вироку суду. Захисники зазначили, що прокурор не навів нових або переконливих доказів існування ризиків, а його доводи мають абстрактний та шаблонний характер. Окремо захист звернув увагу на необхідність застосування підвищених стандартів обґрунтування при тривалому триманні під вартою, стан здоров’я обвинуваченого, потребу в лікуванні та сімейні обставини. Сам обвинувачений заперечив наявність ризиків, послався на належну процесуальну поведінку, наявність соціальних зв’язків та неможливість отримання належного лікування в умовах тримання під вартою. Захист просив застосувати більш м’який запобіжний захід.
Щодо Семчишина С.В. захист також наголошував на автоматичному характері продовження запобіжного заходу, відсутності нових доказів ризиків та надмірній тривалості тримання під вартою без альтернативи. Захисник зазначив, що досудове розслідування завершено, а окремі ризики втратили актуальність на поточній стадії провадження. Також було підкреслено, що реалізація права відмовитися від надання показань не може використовуватися як аргумент для обґрунтування ризиків. Захист просив відмовити у задоволенні клопотання або застосувати заставу.
Щодо Василіва М.І. сторона захисту зазначила, що клопотання прокурора є необґрунтованим, а наведені ризики мають характер припущень. Захисник звернув увагу, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, а практика ЄСПЛ, на яку посилається сторона обвинувачення, на думку захисту, є нерелевантною та не може використовуватися для погіршення становища особи. Окремо було зазначено про наявність міцних соціальних зв’язків та потребу обвинуваченого перебувати поруч із батьками. Сам Василів М.І. наголосив, що фактично вже третій рік перебуває під вартою без вироку суду та без реальної альтернативи, хоча близькі особи готові внести за нього заставу. Захист просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Щодо Андрусіва В.В. сторона захисту підтримала загальні доводи інших захисників, наголосивши на відсутності належного підтвердження ризиків, формальному характері аргументації прокурора та тривалому перебуванні обвинуваченого під вартою. Окремо було звернуто увагу на стан здоров’я обвинуваченого. Захист просив застосувати більш м’який запобіжний захід, зокрема домашній арешт або заставу.
Щодо Корвацького Р.В. та Бринчака С.І., до яких застосовано запобіжні заходи, не пов’язані з триманням під вартою, сторона захисту також заперечувала проти продовження покладених процесуальних обов’язків, зазначаючи, що прокурор не навів доказів актуальності ризиків, а клопотання фактично дублює попередні доводи. Окремо було наголошено на належній процесуальній поведінці обвинувачених.
Узагальнюючи свою позицію, сторона захисту наголошувала, що подальше продовження запобіжних заходів у запропонованому прокурором вигляді не має належного фактичного та правового обґрунтування. На думку захисників, сторона обвинувачення не довела актуальність ризиків, не навела нових обставин, не обґрунтувала неможливість застосування більш м’яких запобіжних заходів та не врахувала індивідуальні обставини кожного обвинуваченого, зокрема тривалість перебування під вартою, стан здоров’я, процесуальну поведінку, соціальні зв’язки та відсутність підтверджених фактів неналежної поведінки. У зв’язку з цим сторона захисту просила суд відмовити у задоволенні клопотань прокурора, а щодо обвинувачених, які перебувають під вартою, — застосувати більш м’які запобіжні заходи або визначити альтернативу у вигляді застави.
Заслухавши позиції сторін, суд ухвалив задовольнити клопотання прокурора у повному обсязі та продовжити строки дії раніше застосованих запобіжних заходів щодо всіх обвинувачених.
Враховуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на те, що в межах моніторингу було проаналізовано останні 16 клопотань сторони обвинувачення щодо застосування та продовження запобіжних заходів у цьому кримінальному провадженні на різних його стадіях, а також 15 судових ухвал, якими відповідні клопотання прокурора були задоволені.
Як убачається з проаналізованих матеріалів, щодо п’ятьох із семи обвинувачених протягом понад двох років застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативи у вигляді застави. При цьому щонайменше з 25 червня 2025 року як перелік ризиків, так і їх обґрунтування у клопотаннях прокурора фактично залишаються незмінними та відтворюються з одного процесуального документа в інший. Навіть за наявності окремих редакційних змін або стилістичних перефразувань змістовне наповнення відповідної аргументації істотно не змінюється, що може свідчити про її шаблонний та формалізований характер.
Крім того, показовим є те, що сторона обвинувачення фактично використовує подібне обґрунтування ризиків як щодо обвинувачених, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді застави, так і щодо обвинувачених, які понад два роки перебувають під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу. Така уніфікованість аргументації може додатково ставити під сумнів належну індивідуалізацію оцінки ризиків та відповідність обраних запобіжних заходів принципу пропорційності.
У цьому контексті особливого значення набуває практика ЄСПЛ щодо стандартів застосування та продовження тримання особи під вартою. Суд неодноразово наголошував, що розумність тривалості досудового ув’язнення не може оцінюватися абстрактно, а законність подальшого тримання особи під вартою повинна оцінюватися у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи. Продовження тримання під вартою є виправданим лише за наявності конкретних ознак існування справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, гарантований статтею 5 Конвенції. При цьому ризики мають бути належним чином встановлені, а аргументація органів влади не може бути абстрактною, загальною чи стереотипною. Саме на національні судові органи покладається обов’язок забезпечити, щоб тримання особи під вартою не перевищувало розумного строку, а кожен наступний період такого тримання був належним чином і переконливо обґрунтований. Крім того, суди повинні оцінювати можливість застосування альтернативних заходів, здатних забезпечити належну процесуальну поведінку особи (Gomes Costa v. Portugal, пп. 73–79).
Для обґрунтування застосування чи продовження тримання під вартою не можуть використовуватися стандартні шаблонні формулювання або абстрактне й стереотипне повторення переліку ризиків без належного пояснення того, чому саме ці ризики залишаються актуальними у конкретній справі на відповідному етапі провадження. Сторона обвинувачення та національний суд повинні наводити конкретні фактичні обставини, які підтверджують існування відповідних ризиків, а також забезпечувати їх належне, індивідуалізоване та достатнє обґрунтування. У цьому контексті ЄСПЛ у справі Sardar Babayev v. Azerbaijan (пп. 50–51) наголосив, що повторюване та стереотипне відтворення підстав для тримання особи під вартою без належної конкретизації є несумісним із вимогами пункту 3 статті 5 ЄКПЛ. Крім того, щоразу під час вирішення питання про продовження тримання особи під вартою національний суд зобов’язаний здійснювати нову та самостійну оцінку підстав для подальшого застосування такого запобіжного заходу. ЄСПЛ підкреслив, що у випадках, коли суди продовжують тримання під вартою, використовуючи однакові та відверто шаблонні формулювання без належного врахування плину часу та змін у процесуальній ситуації, вимоги та зміст пункту 3 статті 5 Конвенції не дотримуються (Tiron v. Romania, п. 39). Більше того, із плином часу стандарти обґрунтування необхідності подальшого тримання особи під вартою стають більш суворими, а тому органи влади повинні наводити дедалі переконливіші аргументи на підтвердження актуальності відповідних ризиків (Maassen v. the Netherlands, п. 62). Водночас тяжкість можливого покарання не може сама по собі бути достатньою підставою для застосування або продовження тримання особи під вартою. Ця обставина може враховуватися лише у сукупності з іншими релевантними факторами та не може автоматично виправдовувати обмеження свободи. У справі Aleksandr Makarov v. Russia (п. 124) ЄСПЛ наголосив, що необхідність тримання особи під вартою не може оцінюватися абстрактно, виключно через тяжкість обвинувачення, а повинна аналізуватися з урахуванням усіх конкретних обставин справи, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність відповідних ризиків.
Більше того, моніторингова місія IAC ISHR вважає за необхідне звернути увагу на особливу чутливість цієї ситуації у світлі стандартів, сформованих Європейським судом з прав людини щодо поводження з особами, які перебувають під вартою. Йдеться, зокрема, про випадки, коли умови тримання під вартою або неналежне медичне забезпечення можуть створювати ризики для життя, здоров’я чи фізичного стану особи.
У межах цього кримінального провадження, як випливає з матеріалів справи, адвокат Масляка М.Б. неодноразово наголошувала на наявності в обвинуваченого серйозних захворювань, а також на потребі в постійному медичному контролі та належному лікуванні. Зазначені обставини, за твердженням сторони захисту, підтверджуються офіційними медичними документами. Крім того, було повідомлено, що за період перебування під вартою стан здоров’я обвинуваченого відчутно погіршився.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що стаття 3 ЄКПЛ втілює одну з основоположних цінностей демократичного суспільства — абсолютну заборону нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Незалежно від поведінки особи, держава зобов’язана утримувати її в умовах, сумісних із повагою до людської гідності, і надавати необхідну медичну допомогу. Відсутність такої допомоги за певних умов може прирівнюватися до нелюдського поводження (Rooman v. Belgium, пп. 142–143; Platon v. The Republic of Moldova, п. 28). У рішенні Morabito v. Italy (п. 101) Суд сформулював три критерії, які застосовуються при оцінці сумісності тримання хворої особи під вартою зі статтею 3: (a) стан здоров’я особи та вплив умов ув’язнення на нього; (b) якість медичної допомоги; (c) доцільність подальшого тримання під вартою з огляду на стан здоров’я. Аналогічно, у справі Helhal v. France (п. 49) Суд зазначив, що тяжка фізична вада, як і похилий вік, є обставинами, що ставлять під сумнів доцільність позбавлення волі у контексті статті 3.
Крім того, ЄСПЛ у своїй практиці послідовно підкреслює, що особи, які перебувають під вартою, є особливо вразливими та перебувають під контролем держави. Відповідно, на державу покладається позитивний обов’язок забезпечити не лише утримання від жорстокого поводження, а й вжиття належних заходів для захисту життя, здоров’я та гідності такої особи. У цьому контексті відсутність належного реагування суду на медичні висновки, як це випливає з ухвал суду в цій справі, а також тривалий вразливий стан обвинуваченого, підтверджений документально (за словами захисту), можуть створювати серйозні сумніви щодо відповідності обраного запобіжного заходу стандартам, закріпленим у статті 3 ЄКПЛ.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що ігнорування об’єктивно підтвердженого стану здоров’я особи, яка перебуває під вартою, може становити нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. У випадках, коли існує реальний ризик для життя або фізичного благополуччя особи, національні органи зобов’язані діяти особливо ретельно, своєчасно та неформально, оскільки формальний підхід або бездіяльність можуть бути несумісними з гарантіями статті 3 ЄКПЛ. Варто також зазначити, що з огляду на тривале перебування більшості обвинувачених під вартою без альтернативи у вигляді застави, а також на твердження сторони обвинувачення щодо незмінності ризиків, які потенційно можуть суперечити усталеній практиці ЄСПЛ, національний суд за умови кожного наступного продовження запобіжного заходу мав би здійснювати реальну переоцінку таких ризиків і належним чином розглядати можливість застосування більш м’яких, альтернативних запобіжних заходів.
Підсумовуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR в межах даного кримінального провадження фіксують ознаки автоматичного продовження тримання під вартою (п.3 ст. 5 ЄКПЛ), а також потенційні ризики порушення ст. 3 ЄКПЛ (заборони катування та поводження, що принижує гідність).
З огляду на викладене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
