08. 05. 2026
6 квітня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінальних проваджень № 52015000000000009, № 52018000000000153 (справа №991/2007/22) стосовно народного депутата України III—VIII скликань Мартиненка Миколи Володимировича, керівника державного підприємства «Бориспільське» Святненка Володимира Миколайовича, керуючого директора ВП «Автокомплект» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Василькова Валерія Олександровичата Скаленко Павла Олексійовича, яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). Судовий розгляд здійснювався колегією суддів у складі: головуючий суддя — Федорак Л.М., судді — Маслов В.В. та Строгий І.Л. У судовому засіданні брали участь обвинувачені (частина з них — у режимі відеоконференції), їхні захисники та прокурор. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового розгляду були клопотання сторони захисту, пов’язані із забезпеченням права на захист та реалізацією процесуальних можливостей сторони у частині дослідження доказів і допиту свідків.
На початку судового засідання суд повідомив про надходження від обвинуваченого Василькова В.О. клопотання щодо заміни призначеного йому судом захисника з Центру надання безоплатної правничої допомоги. Як зазначив обвинувачений, підставою для такого звернення стало, на його думку, неналежне виконання захисником професійних обов’язків. Захисник, у свою чергу, пояснив, що попри обмежену кількість зустрічей із підзахисним він ознайомлений із матеріалами кримінального провадження, а правова позиція сторони захисту сформована. Водночас захисник наголосив на праві обвинуваченого на заміну адвоката та зазначив, що підтримує відповідне клопотання у зв’язку з наявністю розбіжностей у позиціях із клієнтом.
Васильков В.О. повідомив, що ініціатива щодо організації зустрічей із захисником переважно виходила саме від нього, однак не навів конкретних обставин, які б свідчили про неналежне надання правничої допомоги. Також він зазначив, що перебуває у процесі пошуку захисника за договором.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, вказавши на його необґрунтованість, а також наголосив на обов’язковість участі захисника у зв’язку з інкримінуванням особливо тяжкого злочину.
За результатами обговорення суд відмовив у задоволенні клопотання, зазначивши, що обвинувачений не навів достатніх підстав, які б свідчили про неналежне виконання захисником професійних обов’язків або його некомпетентність.
Надалі суд перейшов до розгляду питань, пов’язаних із викликом та допитом свідків. Зокрема, сторона захисту заявила клопотання про допит свідка, який перебуває на території Держави Ізраїль, у порядку міжнародної правової допомоги. Захист зазначив, що свідок є доступним для допиту, однак існують технічні труднощі, пов’язані із підтвердженням його особи та організацією участі у судовому засіданні. У зв’язку з цим сторона захисту просила залучити компетентні органи Ізраїлю для забезпечення належної процедури допиту.Прокурор не заперечував проти розгляду відповідного клопотання, однак суд відклав його вирішення, зазначивши про доцільність попереднього використання менш складних технічних способів організації дистанційного допиту.
Крім того, сторона захисту подала клопотання щодо встановлення місцезнаходження іншого свідка сторони обвинувачення, вказавши, що відсутність інформації про його перебування фактично унеможливлює повторний виклик та допит цієї особи. У зв’язку з цим захист просив витребувати відповідні відомості через сторону обвинувачення. Прокурор повідомив суд, що найближчим часом надасть відповідну інформацію, у зв’язку з чим розгляд зазначеного питання було відкладено.
Також сторона захисту заявила клопотання про виклик та допит ще одного свідка, наголосивши, що під час попередніх судових засідань аналогічні клопотання залишалися без задоволення через недостатнє обґрунтування їхньої релевантності. Захист зазначив, що показання цього свідка, на його переконання, мають істотне значення для спростування ролі Скаленка П.О. у інкримінованих подіях. Окремо сторона захисту звернула увагу на те, що ще у 2019 році цей самий склад суду задовольняв клопотання про виклик та допит відповідного свідка, що, на думку захисту, додатково свідчить про процесуальну доцільність та потенційну релевантність такого допиту для встановлення фактичних обставин кримінального провадження.
Прокурор повідомив про необхідність додаткового часу для формування позиції щодо заявленого клопотання, у зв’язку з чим суд відклав його розгляд на наступне судове засідання.
З урахуванням викладених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне наголосити, що право на правничу допомогу, гарантоване статтею 6 § 3 (c) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має забезпечувати не лише формальну участь захисника у кримінальному провадженні, а реальну та ефективну можливість обвинуваченого здійснювати свій захист.
У кримінальних провадженнях щодо особливо тяжких злочинів участь захисника є обов’язковою, однак сама по собі наявність адвоката, призначеного через систему безоплатної правничої допомоги, не може автоматично свідчити про належне забезпечення права на захист. Вирішального значення у таких випадках набувають реальна комунікація між обвинуваченим і захисником, узгодженість правової позиції, належний рівень довіри та здатність захисника забезпечити активну й ефективну участь у процесі.
У цьому контексті заслуговують на увагу доводи обвинуваченого щодо, на його думку, неналежного виконання захисником своїх професійних обов’язків, а також позиція самого захисника, який фактично підтвердив наявність розбіжностей у правових підходах із клієнтом та підтримав клопотання про свою заміну. Навіть за відсутності детальної конкретизації можливих недоліків правничої допомоги такі обставини можуть свідчити про наявність проблем у взаємодії між обвинуваченим і захисником, що потенційно здатне впливати на ефективність реалізації права на захист. Водночас питання заміни захисника, призначеного державою, дійсно потребує належного обґрунтування, зокрема наведення конкретних обставин, які можуть свідчити про неналежне здійснення захисту або інші об’єктивні підстави для такої заміни. Разом із цим право обвинуваченого на залучення захисника за договором є самостійною гарантією реалізації права на захист та не залежить від вирішення питання щодо заміни адвоката, призначеного державою.
Практика ЄСПЛ послідовно виходить із того, що право на ефективну правову допомогу адвоката є однією з фундаментальних складових справедливого судового розгляду (Opalenko v. Ukraine, п. 26). Суд також повторює, що право кожного обвинуваченого на безкоштовну правову допомогу , закріплене у статті 6 § 3 (c) Конвенції, є одним з елементів, невід’ємних від поняття справедливого судового розгляду (Leka v. Albania, п. 90). Також у справі Khavshabova v. Georgia (п. 35) зазначається, що держава повинна проявляти належну старанність у забезпеченні ефективної реалізації права на захист у контексті призначення адвокатів за рахунок держави.
Окремої уваги, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, потребують питання, пов’язані із забезпеченням стороні захисту реальної можливості ініціювати виклик та допит свідків. Дотримання принципів змагальності та рівності сторін передбачає, що сторона захисту повинна мати не формальну, а практичну можливість представляти свої докази та впливати на встановлення фактичних обставин справи в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно зі стороною обвинувачення.
У цьому контексті важливо, щоб національний суд забезпечував належну оцінку клопотань сторони захисту про виклик свідків, особливо у випадках, коли захист обґрунтовує значення відповідних показань для спростування ролі обвинуваченого або встановлення істотних обставин кримінального провадження. Водночас реалізація цього права передбачає й обов’язок сторони захисту належним чином обґрунтувати релевантність таких свідків та значення їхніх показань для предмета доказування.
ЄСПЛ послідовно наголошує, що задля дотримання принципу змагальності та принципу рівності сторін, які тісно пов’язані між собою; кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її в істотно невигідне становище по відношенню до її опонента або опонентів (UAB Braitin v. Lithuania, п. 60). При цьому саме по собі посилання сторони захисту на необхідність допиту свідка не є достатнім; таке клопотання повинно бути належним чином обґрунтоване із поясненням, чому важливо, щоб відповідні свідки були заслухані, а їхні свідчення мають бути необхідними для встановлення істини. Водночас гарантії статті 6 § 3 (d) Конвенції поширюються не лише на свідків, здатних безпосередньо вплинути на результат провадження, а й на тих, чиї показання можуть обґрунтовано посилити позицію захисту (Nevzlin v. Russia, п. 182).
Водночас, суд сформулював наступний тристоронній тест для оцінки того, чи було дотримано права викликати свідка захисту відповідно до статті 6 § 3(d): (1) чи було клопотання про допит свідка достатньо обґрунтованим та відповідним предмету обвинувачення; (2) чи національні суди врахували доречність цих свідчень та надали достатні підстави для свого рішення не допитувати свідка в судовому розгляді; та (3) чи рішення національних судів не допитувати свідка підірвало загальну справедливість провадження. Саме тому у випадках, коли сторона захисту обґрунтовано наполягає на значенні показань певної особи можуть мати істотне значення для встановлення фактичних обставин у справі, така особа має бути допитана судом за умови дотримання процесуальних вимог (Khachapuridze and Khachidze v. Georgia, п. 94-99)
Враховуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що обставини, пов’язані із взаємовідносинами між обвинуваченим та призначеним захисником, а також питання забезпечення реальної ефективності правничої допомоги, потребують подальшої уважної оцінки у контексті гарантій права на захист, передбачених пунктом 3 статті 6 ЄКПЛ.
На даному етапі провадження підстав для висновків про порушення права на справедливий судовий розгляд не вбачається. Водночас зазначені обставини об’єктивно потребують підвищеної уваги в межах подальшого моніторингу цього кримінального провадження, зокрема з точки зору забезпечення ефективної комунікації між обвинуваченим та захисником і реальної можливості повноцінної реалізації права на захист.
