27. 05. 2024
13 травня 2024 року в Київському апеляційному суді продовжився розгляд апеляційної скарги на вирок Дніпровського районного суду м. Києва відносно екс-голови Херсонської обласної ради Мангера Владислава Миколайовича та Левіна Олексія Олексійовича, яких було визнано винуватими у замовленні та організації нападу на журналістку Гандзюк Катерину (за ч. 3 ст. 27, ч.2 ст. 28, ч.2 ст.121 КК України). Мангеру В.М. та Левіну О.О. було призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі кожному.
Фактично весь час судового засідання був наданий одному з адвокатів Мангера В.М. для обґрунтування позиції сторони захисту. У своєму виступі він зазначив, що в кримінальному провадженні, на думку сторони захисту, була значна кількість порушень як матеріального, так і процесуального права. Зокрема він звернув увагу на наступні обставини:
– при продовженні строків досудового розслідування в даній справі, суддя першої інстанції фактично переглянув ухвалу попереднього судді, таким чином перейнявши на себе повноваження суду апеляційної інстанції;
– у сторони захисту залишились сумніви стосовно територіальної підсудності справи, так як спочатку вона розглядалась за місцем вчинення злочину (м. Херсон), проте після цього без належних, на думку сторони захисту, обґрунтувань розгляд справи відновився в Києві (див. Моніторинг справи Мангера В.М., Левіна О.О. від 28.08.2020);
– наявність зовнішнього тиску на суд, пов’язаний із широкою гласністю в пресі, яка називала Мангера В.М. винним ще до вироку суду.
ЄСПЛ зазначає, що в певних ситуаціях агресивна кампанія в засобах масової інформації може негативно вплинути на справедливість судового розгляду і тягне за собою відповідальність держави. Це стосується як неупередженості суддів, відповідно до пункту 1 статті 6, так і презумпції невинуватості, закріпленої в пункті 2 статті 6. Якщо судовий процес супроводжується бурхливою кампанією в пресі, вирішальне значення мають не суб’єктивні побоювання підозрюваного щодо відсутності упередженості, яку вимагають від судів першої інстанції, якими б зрозумілими вони не були, а те, чи можна вважати його побоювання об’єктивно обґрунтованими з огляду на конкретні обставини (Drago Tadić v. Croatia п.91, 102). Враховуючи, що висвітлення подій даної справи відбувалось протягом всього судового процесу, не можна стверджувати, що такі події не вплинули на суд, і визнати доводи захисників стосовно цього питання як необґрунтовані;
Окрім того, як зазначають спостерігачі IAC ISHR, і на що звернув повторно увагу адвокат, неодноразово відбувались порушення презумпції невинуватості підозрюваного як у засобах масової інформації, так і в висловлюваннях представників влади (див. Моніторинг справи Мангера В.М., Левіна О.О. від 08.04.2024). Стосовно висловлювань представників влади ЄСПЛ наголошує, що презумпція невинуватості, закріплена в пункті 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – ЄКПЛ), є одним з елементів справедливого судового розгляду. Право на презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, відображає думку про її винуватість до того, як її вину буде доведено в законному порядку. Достатньо, навіть за відсутності будь-якого формального висновку, щоб існували певні підстави вважати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винуватим (Nadir Yıldırım and others v. Türkiye, п.66) ;
– для обґрунтування обвинувачення використовувались покази засуджених свідків та свідків, які давали такі покази зі свідчень третіх осіб. Як відмітив адвокат, такі покази ВС України визнає “ненадійними”. Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують на тому, що на показах зі свідчень третіх осіб не може ґрунтуватися обвинувачення у кримінальному провадженні. ЄСПЛ у своїй практиці чітко визначає, стаття 6 §§ 1 і 3 (d) Конвенції містить презумпцію проти використання показань з чужих слів проти обвинуваченого в кримінальному провадженні. Тим більше така ситуація свідчить про порушення вищезазначених принципів ЄКПЛ, коли неможливо перевірити надані докази перехресним допитом (Thomas v. The United Kingdom).
У сукупності, всі перелічені обставини можуть свідчити про порушення права на справедливий суд в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. ЄСПЛ з приводу ретельності в дотриманні судом цього принципу зазначає, що саме перед обличчям найтяжчих покарань повага до права на справедливий судовий розгляд повинна бути забезпечена в максимально можливій мірі демократичними суспільствами (Škoberne v. Slovenia, п.50). Крім того, варто додати, що стосується оцінки загальної справедливості, ЄСПЛ підкреслює, що дотримання вимог справедливого судового розгляду має розглядатися в кожній справі з урахуванням розвитку провадження в цілому, а не на основі ізольованого розгляду одного конкретного аспекту або одного конкретного інциденту (Orhan Şahin v. Türkiye, п.103).
Спостерігачі IAC ISHR також відмічають, що засідання по цій справі проходять раз на місяць, що ускладнює розгляд апеляційної скарги в розумні строки. ЄСПЛ щодо здійснення провадження за умови тримання підозрюваного (обвинуваченого) під вартою, зазначає наступне: Конвенція, гарантуючи право порушувати провадження з метою оскарження законності їхнього позбавлення волі, також проголошує їхнє право після порушення такого провадження на швидке судове рішення щодо законності тримання під вартою та наказ про його припинення, якщо воно виявиться незаконним. Питання про те, чи було дотримано право на швидке рішення, має – як і у випадку з положенням про «розумний строк» – вирішуватися у світлі обставин кожної справи, включаючи складність провадження, його ведення національними органами та заявником, а також те, що було поставлено на карту для останнього (Mehmet Hasan Altan v. Turkey, п.161-162).
Також ЄСПЛ наголошує, що право на доступ до суду має бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним». Це зауваження особливо стосується гарантій, передбачених статтею 6 ЄКПЛ, з огляду на важливе місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд. Право на суд не є абсолютним. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишився у особи, таким чином або в такій мірі, що порушується сама суть права. Крім того, обмеження не буде сумісним зі статтею 6 § 1, якщо воно не переслідує законну мету. Стаття 6 Конвенції не зобов’язує Договірні держави створювати апеляційні або касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, мають бути дотримані гарантії статті 6, наприклад, у тому, що вона гарантує сторонам ефективне право на доступ до суду (Zubac v. Croatia, п. 77-78, 80).
Розуміючи надмірну завантаженість апеляційних судів в Україні, експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що організаційна завантаженість не може лягати тягарем на осіб чиї права знаходяться під ризиком порушення. Призначення засідань один раз на місяць та рідше може у подальшому бути визначене ЄСПЛ як таке, що не забезпечує право на доступ до суду належним чином та спричинює порушення принципу розумних строків судового розгляду.
Враховуючи все вищезазначене, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR можливі порушення принципу справедливого судового процесу ( при підтвердженні тверджень захисника) (п.1 ст.6 ЄКПЛ), права на доступ до суду (п.1 ст.6 ЄКПЛ), принципу презумпції невинуватості (п.2 ст.6).
