13. 09. 2024
6 вересня 2024 року у Вищому антикорупційному суді відбулося засідання у справі №623/261/19 відносноМалібоги Г.В., Ягульця В.В. та інших, яких обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 368 КК України (отримання неправомірної вигоди службовою особою). На засіданні були присутні обвинувачені, їх захисники, прокурор та судді: Михайленко В.В., Ткаченко О.В. і Задорожна Л.І.
На початку судового засідання прокурор ініціював допит обвинувачених, однак Малібога Г.В. і Ягулець В.В. відмовилися давати показання, посилаючись на ст. 63 Конституції України «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».
Захисник обвинувачених також висловив заперечення щодо експертного висновку за результатами комплексної судово-психолінгвістичної експертизи, проведеної протягом п’яти років. Захист стверджував, що прокурор порушив процедуру подання цього висновку, а сама експертиза мала значні недоліки, оскільки стосувалася відеозапису, який вже двічі був досліджений іншими експертами. Ці експерти дійшли висновку, що запис містить багато шуму, і тому неможливо чітко визначити, що саме на ньому відбувається. На думку захисника такі результати не влаштовували слідство, а тому прокурор ініціював проведення ще однієї експертизи, яка підтверджувала версію слідства. Це наштовхнуло сторону захисту на думку, що результати цієї експертизи були завідомо неправдиві.
Прокурор, перервавши захисника, вказав, що той надає оцінку доказам, що має робитися на стадії дебатів. Суд погодився з прокурором і обмежив право захисника на подальші заперечення. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, це може свідчити про порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це право включає можливість сторін подавати будь-які зауваження, які вони вважають суттєвими, та гарантію їх розгляду судом.
Так як метою Конвенції є гарантування не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних, це право може вважатися ефективним лише тоді, коли зауваження дійсно “почуті”, тобто належним чином розглянуті відповідним судом. Іншими словами, дія статті 6 ЄКПЛ полягає, серед іншого, в тому, що на “суд” покладається обов’язок провести належний розгляд клопотань, аргументів і доказів, наданих сторонами, без шкоди для оцінки їхньої доречності. Крім того, ЄСПЛ повторює, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов’язані між собою, є основоположними складовими поняття “справедливий судовий розгляд” у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу” між сторонами: кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її в істотно невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами (Đurić v. Serbia, п.69, 71).
Враховуючи, що суд фактично погодився з позицією прокурора та обмежив право захисника оголошувати свої заперечення, ми не можемо стверджувати, що такий “баланс” між сторонами, якого вимагає Конвенція, був належним чином дотриманий, а суд належним чином розглянув та надав оцінку зауваженням сторони захисту. Крім того, спостерігач IAC ISHR наголосив на тому, що неможна однозначно погодитись з позицією прокурора стосовно того, що захисник надавав оцінку доказів, а не оголошував свої заперечення стосовно важливого елемента кримінального провадження.
Протягом засідання прокурор подав два клопотання. Перше стосувалося долучення до справи матеріалів негласних слідчих дій. Захисник заперечив, оскільки ці матеріали не були відкриті стороні захисту відповідно до ст. 290 КПК України. Прокурор намагався довести, що захист отримав ці матеріали, демонструючи переписку, однак захисник показав суду іншу частину переписки, де підтвердження отримання стосувалося інших документів. Суд відхилив це клопотання.
ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на доступ до матеріалів справи. ЄСПЛ вже встановив, що необмежений доступ до матеріалів справи та необмежене використання будь-яких нотаток, включаючи, за необхідності, можливість отримання копій відповідних документів, є важливими гарантіями справедливого судового розгляду. Відсутність такого доступу, за оцінкою Суду, свідчить на користь висновку про порушення принципу рівності сторін. Повага до прав захисту вимагає, щоб обмеження доступу обвинуваченого або його адвоката до судових матеріалів не перешкоджало наданню доказів обвинуваченому до початку судового розгляду і наданню обвинуваченому (підозрюваному) можливості прокоментувати їх через свого адвоката в усних заявах. Більше того, обвинувачений (підозрюваний) повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості викласти всі відповідні аргументи захисту перед судом першої інстанції і, таким чином, вплинути на результат провадження. При оцінці того, чи мала особа достатній час для підготовки свого захисту, особливу увагу слід приділяти характеру провадження, а також складності справи та стадії провадження (Kikabidze v. Georgia, п.42-43). Тому можна підсумувати, що суд в даній ситуації прийняв рішення, яке збігається з сталою позицією ЄСПЛ.
Друге клопотання прокурора стосувалось долучення доповнень до допитів стосовно 2-ох інших обвинувачених в рамках цього кримінального провадження, та прослуховування в судовому процесі 3-ох аудіозаписів, де за версією слідства відбувається розмова обвинувачених. Суд дане клопотання задовольнив, а тому в подальшому ці аудіозаписи були прослухані. Після цього сторона захисту звернула увагу суду, що неможливо однозначно сказати хто і що говорить на цих записах. На думку одного з захисників даний доказ не можна вважати достовірним, так як там неможливо щось почути, а отже це суперечить стандартам доведення вини поза розумним сумнівом.
Крім того, у подальшому суд все-таки дозволив захиснику тезисно висловити свої заперечення стосовно наявного висновку експертів за результатами проведення комплексної судово-психолінгвістичної експертизи в цьому провадженні. Захисник звернув увагу суду на те, що всупереч законодавству в висновку даної експертизи відсутня інформація про методики, які використовувалися під час проведення експертизи. На думку адвоката, складно зрозуміти яким чином експерти дійшли до наданого висновку. Більше того, як заявляють захисники в основному експертами були використані чужі матеріали для доведення висновку, а отже втратилось саме поняття “експертності”, а один з експертів протягом часу проведення цієї експертизи у рамках проведення іншої експертизи отримав дисциплінарне покарання через відсутність «валідності» у своїх висновках. Захисник стверджував, що ця експертиза могла бути сфальсифікована на користь обвинувачення.
Захисник також зазначив, що попередні дві експертизи стосовно відеозапису давали кардинально інші висновки, однак саме нова експертиза стала основою для обвинувального вироку.
Враховуючи вищезазначене варто зазначити, що позиція захисника щодо наявності порушення стандартів доведення вини поза розумним сумнівом не виглядає як однозначно необгрунтована.
Відповідно до ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч.2 ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з практикою ЄСПЛ, відповідно до якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (Kobets v. Ukraine п.43). Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і особа є винною у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов’язок всебічного і неупередженого дослідження судом всіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи(аналогічна позиція наведена у звіті щодо моніторингу судового процесу Мангера В.М. та Левіна О.О. (від 2 серпня 2024). Враховуючи в даному кримінальному провадженні суперечності стосовно доведеності вини, а також неоднозначну позицію суду, ми не можемо стверджувати, що стандарти доведеності вини поза розумним сумнівом в даному кримінальному провадженні були дотримані.
Крім того, спостерігачі IAC ISHR звернути увагу на ситуацію, яка відбулась по закінченню даного судового засідання. Прокурор попросив суд дослідити та долучити до матеріалів справи як ключовий доказ телефон одного з обвинувачених – Ягульця В.В. Під час дослідження цього телефону прокурор заявив, що в контактах цього телефону продемонструє номер Малібоги Г.В., що ще раз підтвердить зв’язок між обвинуваченими та версію слідства. Проте при дослідженні в суді прокурор не зміг знайти цей номер на телефоні, хоч за його словами існування цього номеру на досліджуваному телефоні підтверджено прокурором. Суд не відреагував на дану неточність та долучив телефон, як ключовий доказ. На запитання Малібоги Г.В. як так може бути, що є факт того, що в протоколі існування номеру підтверджено, а при дослідженні – ні, суд та прокурор не відреагували. Дана ситуація сприяє невизначеності і позбавляє обвинувачених інформації щодо важливої деталівисунутого проти них обвинувачення, так як телефон обвинуваченого Ягульця В.В. визнаний судом ключовим доказом. Більше того, суд не вносить ясність стосовно подальшої долі цього ключового доказу та його ролі в подальшому провадженні.
У контексті цього ЄСПЛ зазначає, що підпункт «а» пункту 3 статті 6 Конвенції надає обвинуваченому право бути поінформованим не лише про причину обвинувачення, тобто про дії, які він нібито вчинив і на яких ґрунтується обвинувачення, а й про правову кваліфікацію цих дій. У кримінальних справах надання повної, детальної інформації щодо обвинувачення, висунутого проти підсудного, і, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може прийняти у цій справі, є важливою передумовою для забезпечення справедливого судового розгляду (Leka V. Albania, п.64).
З огляду на вищезазначені суперечності, що стосуються компонентів принципу справедливого судового процесу, потенційні порушення цих прав також ставлять під загрозу реалізацію права на справедливий судовий розгляд. Судовий процес може вважатися справедливим лише за умови дотримання всіх його гарантій. Відповідно, неможливо визнати процес справедливим в цілому, якщо порушено хоча б одну з гарантій (Snijders v. Netherlands, п.72). У зв’язку з цим, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть дійти висновку, що суд забезпечив належні гарантії для захисту прав обвинувачених.
Після ретельного аналізу цього судового розгляду та врахування всіх наявних суперечностей щодо дотримання принципів, закріплених у Європейській конвенції з прав людини (ЄКПЛ), експерти моніторингової місії IAC ISHR рекомендують продовжити моніторинг справи для з’ясування всіх її обставин.
