31 січня 2025 року у Любомльському районному суді Волинської області відбулось засідання по справі №163/89/25 відносно Макаренка Володимира Дмитровича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 статті 332 (незаконне переправлення осіб через державний кордон України з використанням службового становища за попередньою змовою групи осіб). У залі судового засідання були присутні захисники, обвинувачений Макаренко В. Д., прокурор та головуючий суддя Павлусь О.С.

Моніторинг судового засідання здійснювався шляхом аналізу офіційної трансляції на сайті судової влади. Основним предметом розгляду було клопотання прокурора про продовження строків дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів без зміни розміру застави, яка складає 5 мільйонів гривень, із додатковим покладенням процесуальних обов’язків на обвинуваченого у разі внесення застави.

Моніторинг судового засідання здійснювався шляхом аналізу офіційної трансляції на сайті судової влади. На початку засідання сторона захисту звернула увагу суду на те, що під час попереднього засідання, яке відбулося 23 січня 2025 року, офіційна трансляція судового процесу була перервана та тривала лише 15 хвилин. У зв’язку з цим захисники наголосили на необхідності усунення технічних проблем для забезпечення повної та безперешкодної трансляції наступних судових засідань на офіційному сайті.

Головуючий суддя, реагуючи на зауваження, зазначив, що перебої у трансляції сталися з технічних причин, які не залежать від суду. Водночас суд врахує зауваження сторони захисту та забезпечить належну організацію трансляції в усіх подальших засіданнях.

Варто підкреслити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини публічність судового провадження є одним із ключових елементів справедливого судового розгляду, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Вона забезпечує захист учасників процесу від здійснення правосуддя в умовах секретності та без належного громадського контролю. Крім того, відкритість судового розгляду є важливим засобом підтримання суспільної довіри до судової системи, як на вищому, так і на нижчому рівнях. Роблячи правосуддя відкритим і доступним, принцип гласності сприяє досягненню основної мети статті 6 ЄКПЛ – гарантуванню справедливого судового розгляду, що є фундаментальним принципом демократичного суспільства (Mamaladze v. Georgia, п. 91).

У подальшому суд надав стороні обвинувачення час для обґрунтування клопотання про продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Прокурор, представляючи свою позицію, зазначив, що стосовно Макаренка В. Д. уже сформовано обвинувальний акт, який базується на численних матеріалах досудового розслідування, що підтверджують вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Також сторона обвинувачення наголосила, що строки запобіжного заходу неодноразово продовжувалися як судами першої інстанції, так і апеляційними судами, а передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України ризики продовжують існувати протягом усього кримінального провадження. Зокрема, прокурор вказав, що обвинуваченому інкримінується тяжкий злочин, що може спонукати його до переховування від суду та правоохоронних органів. Крім того, враховуючи професійні зв’язки обвинуваченого, існує ймовірність впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження, а також перешкоджання здійсненню правосуддя.

Окремо було зазначено, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, а жоден інший, більш м’який запобіжний захід не зможе повною мірою мінімізувати ці ризики та забезпечити належне виконання ним процесуальних обов’язків.

Підсумовуючи свою позицію, сторона обвинувачення виділила чотири ключові ризики: 1) можливість переховування від органів слідства та суду; 2) вплив на свідків та інших учасників кримінального провадження; 3) перешкоджання кримінальному провадженню; 4) вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження інкримінованого діяння.

У подальшому адвокати висловили свої заперечення стосовно задоволення клопотання прокурора, зокрема захисники звернули увагу суду, що: 

• обсяг ризиків з часу першого застосування поточного запобіжного заходу (06.07.2024) зменшився, так як при минулих продовженнях запобіжного заходу сторона обвинувачення визначала ризик щодо вчинення обвинуваченим дій стосовно знищення доказів (прокурор у ході судового засідання підтвердив, що такий ризик було визначено слідством у попередніх клопотаннях, проте при останньому продовженні запобіжного заходу (16.01.2025) цей ризик уже не визначався;
• ризик стосовно впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження, а також ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином ніяк слідством не обґрунтовані, що підтверджено матеріалами клопотання прокурора та матеріалами справи;
• обґрунтування, визначених чотирьох ризиків абсолютно ідентичне (“слово в слово”) з обґрунтуваннями цих же ризиків протягом всього кримінального провадження, що підтверджується матеріалами справи;
• востаннє слідство проводило слідчі дії в липні 2024, що ставить під сумнів ефективність проведення досудового розслідування, так як з того часу обсяг матеріалів справи, що підтверджують вину обвинуваченого не змінився;
•  визначений розмір застави є непосильним для обвинуваченого. Враховуючи його офіційні доходи, для накопичення необхідної суми йому знадобиться щонайменше сім років;
• Макаренко В.Д. має проблеми зі здоров’ям, що підтверджено лікарськими висновками.

Враховуючи вищезазначене, захисники просили суд відхилити клопотання прокурора та змінити поточний запобіжний захід на домашній арешт.

Заслухавши сторони, суд вирішив задовольнити клопотання прокурора частково та продовжити виключний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів із зміною суми застави з 5 млн на 2 млн725 тисяч гривень, а також накласти додаткові процесуальні обов’язки (визначені в клопотанні прокурора) на обвинуваченого у разі внесення суми застави.

Аналізуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на такі моменти:

Щодо ризиків. Прокурор у своєму виступі зазначав, що обсяг ризиків не зменшився та вони продовжують існувати протягом всього кримінального провадження, тим не менш, як випливає із ходу засідання та долучених стороною захисту матеріалів (зокрема і попередніх клопотань прокурора про продовження поточного запобіжного заходу) з часом слідство перестало визначити один з ризиків – вчинення дій стосовно знищення доказів, тобто обсяг ризиків все – таки змінився у сторону зменшення. 

Крім того, у своєму виступі прокурор обґрунтовував ризик переховування тим, що обвинуваченому інкримінується тяжкий злочин. Однак відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), ризик ухилення від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого покарання. Суд у таких випадках зобов’язаний враховувати й інші чинники, зокрема особисті характеристики обвинуваченого, його моральні якості, майновий стан, сталість зв’язків із відповідною юрисдикцією та наявність міжнародних контактів. Крім того, пункт 3 статті 5 Конвенції прямо вказує, що коли єдиною підставою для продовження тримання під вартою є побоювання щодо можливого переховування обвинуваченого, суд повинен звільнити таку особу, якщо існують гарантії забезпечення її явки (Radonjić і Romić v. Serbia п. 65). Враховуючи аргументацію прокурора, виникають обґрунтовані сумніви щодо належного обґрунтування цього ризику стороною обвинувачення.

Варто також звернути увагу, що враховуючи долучені захисниками матеріали, що підтверджують повторюваність в обґрунтуваннях ризиків стороною обвинувачення, то виникають сумніви стосовно існування таких ризиків в цілому та необхідність застосування найсуворішого запобіжного заходу. Крім того, позиція прокурора щодо існування ризиків протягом всього кримінального провадження суперечить позиції Європейського суду з прав людини, який наголошує а тому, що зі спливом часу ризики неминуче зменшуються. Більше того, щоразу, коли суд виносить рішення щодо доцільності продовження досудового тримання під вартою, він зобов’язаний заново оцінити підстави для продовження такого запобіжного заходу. “Якщо суд продовжує тримання під вартою, при цьому в обґрунтуванні кожен раз використовуючи однакові, та відверто шаблонні, формулювання, не демонструючи, що він насправді приділяє увагу плинові часу, вимоги та основна ідея п. 3 ст. 5 ЄКПЛ не дотримуються” (Tiron v. Romania, п. 39). Більше того, при обґрунтуванні клопотання про продовження тримання під вартою, перелічуючи конкретні підстави (ризики) чому запобіжний захід необхідно продовжити, органи влади повинні навести обґрунтовані причини та пояснення, чому вони вважають ці підстави застосованими до справи заявника для того, щоб можливе порушення п. 3 ст. 5 ЄКПЛ не набуло повторюваного характеру, а тримання під вартою не стало необґрунтованим (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п. 50–51). Існування таких ризиків має бути належним чином встановлено, а аргументація органів влади щодо цього не може бути абстрактною, загальною або стереотипною (Affaire Кaraca v. Turkey п. 139).

Враховуючи вищезазначене, а також те, що з часу першого застосування поточного запобіжного заходу (06.07.2024) він був продовжений 5 разів (включно з таким продовженням на засіданні 31.01.2025), експерти моніторингової місії IAC ISHR відмічають ознаки автоматичного продовження тримання під вартою. У цьому контексті ЄСПЛ наголошує, що будь-яка система автоматичного досудового тримання під вартою сама по собі несумісна з пунктом 3 статті 5 Конвенції. Якщо закон передбачає презумпцію щодо підстав для досудового тримання під вартою, наявність конкретних фактів, що призводять до відступу від правила поваги до особистої свободи, все ж таки має бути переконливо доведена (Affaire karaca v. Türkiye п. 145). 

Враховуючи викладене, існують обґрунтовані сумніви щодо того, чи сторона обвинувачення належним чином довела та обґрунтувала наявність ризиків невиконання обвинуваченим своїх процесуальних обов’язків у такій мірі, що виправдовує застосування виключного заходу у вигляді тримання під вартою. Також постає питання, чи суд належним чином здійснив оцінку наведених аргументів щодо існування відповідних ризиків.

Щодо ефективності проведення досудового розслідування. Як зазначають адвокати, востаннє слідство проводило слідчі дії в липні 2024 року, що підтверджено долученими до справи матеріалами. Враховуючи те, що обвинувачений знаходиться під вартою з липня 2024 року і при цьому обсяг матеріалів справи щодо доведеності його вини не змінився, виникають об’єктивні сумніви в ефективності проведення такого досудового розслідування органами слідства. ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що навіть якщо підстави для тримання особи під вартою є “відповідними” та “достатніми”, Суд також повинен з’ясувати, чи проявили компетентні національні органи “особливу старанність” при здійсненні провадження. Виправдання будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки він є коротким, має бути переконливо продемонстроване органами влади (Radonji and Romi v.Serbia, п. 69–70). Оцінюючи, чи була дотримана вимога “особливої ретельності”, ЄСПЛ враховує, серед іншого, загальну складність провадження, будь-які періоди невиправданої затримки та кроки, вжиті органами влади для прискорення провадження з метою забезпечення того, щоб загальна тривалість тримання під вартою залишалася “розумною” (Lisovskij v. Lithuania, п. 68).

Щодо суми застави. Захисники наголосили, що, на їхню думку, встановлена судом сума застави є непосильною для обвинуваченого. Це підтверджується долученими до матеріалів справи довідками про його офіційні доходи, згідно з якими для виплати визначеної застави обвинуваченому знадобилося б безперервно працювати щонайменше сім років. При цьому суд, обґрунтовуючи розмір застави, не навів жодних даних про приховані активи або інші фінансові ресурси обвинуваченого, що ставить під сумнів об’єктивність та обґрунтованість прийнятого рішення.

Окрему увагу захисники звернули на динаміку зменшення розміру застави у цій справі. Так, на момент першого застосування запобіжного заходу (06.07.2024) сторона обвинувачення клопотала про встановлення застави у розмірі 50 мільйонів гривень, проте суд визначив її у сумі 25 мільйонів гривень. Згодом, з кожним наступним продовженням запобіжного заходу, розмір застави систематично знижувався на 5 мільйонів гривень, і станом на попереднє засідання становив 5 мільйонів гривень. За результатами нинішнього судового розгляду сума застави була знову зменшена до 2 мільйонів 725 тисяч гривень.

Водночас спостерігачам IAC ISHR стало відомо, що слідство обґрунтовує визначений розмір застави не фінансовим становищем самого обвинуваченого, а нібито значними статками осіб, яких, за версією обвинувачення, він переправив через державний кордон України. Такий підхід викликає питання щодо правомірності та об’єктивності визначення судом суми застави.

З цього приводу необхідно зазначити, що гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, має забезпечувати не відшкодування інкримінованих збитків, а, зокрема, явку обвинуваченого на слухання. Тому її розмір повинен оцінюватися, головним чином, “з огляду на особу обвинуваченого, його майновий стан та його стосунки з особами, які надають гарантію, іншими словами – на ступінь впевненості в тому, що перспектива втрати гарантії або позову проти гарантів у разі неявки на суд буде достатнім стримуючим фактором для запобігання втечі обвинуваченого” (Mangouras v. Spain, пп. 78, 80). Крім того, розмір застави має бути належним чином обґрунтований в ухвалі про її призначення. У справі “Bojilov v. Bulgaria” (п. 60) ЄСПЛ дійшов висновку, що органи влади повинні підходити до визначення розміру застави з такою ж ретельністю, як і до прийняття рішення про необхідність продовження строку тримання під вартою. Враховуючи обставини справи, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть прийти до однозначного висновку, що суд належним чином оцінив майновий стан обвинуваченого, навіть попри його зменшення.

Щодо стану здоров’я обвинуваченого. Як стало відомо спостерігачам IAC ISHR на засіданні, обвинувачений хворіє на апное, що підтверджено відповідними лікарськими висновками та документами. Також захисники звернули увагу, що перед своїм затриманням (липень 2024 року) обвинувачений повинен був пройти обстеження; проте через дію запобіжного заходу це станом на зараз неможливо, оскільки специфіка обстеження вимагає його проведення виключно в лабораторних умовах. Попри те, що дана хвороба не вимагає госпіталізації, експерти моніторингової місії IAC ISHR, звертають увагу, що подальше ігнорування судом стану здоров’я обвинуваченого може призвести до тяжких наслідків. ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці неодноразово зазначав, що стаття 3 Конвенції покладає на державу обов’язок захищати фізичне благополуччя осіб, позбавлених волі, зокрема, шляхом надання їм необхідної медичної допомоги. У цьому аспекті сам факт того, що затриманого оглянув лікар і призначив йому певну форму лікування не може автоматично призводити до висновку, що медична допомога була відповідною. Органи влади також повинні забезпечити ведення повного обліку стану здоров’я особи, позбавленої волі, та поводження з ним під час ув’язнення, щоб діагностика та допомога були оперативними і точними, а також, якщо це необхідно через характер захворювання, щоб нагляд був регулярним і систематичним та передбачав комплексну терапевтичну стратегію, спрямовану на належне лікування проблем зі здоров’ям затриманого або запобігання їх загостренню, а не на їх лікування на симптоматичній основі. Органи влади повинні продемонструвати, що було створено необхідні умови для фактичного дотримання призначеного лікування. Крім того, медичне обслуговування, що надається в пенітенціарних установах, має бути відповідним, тобто на рівні, співставному з тим, який державна влада зобов’язалася надавати населенню загалом. Якщо лікування неможливо забезпечити в місці ув’язнення, має бути можливість перевести затриманого до лікарні чи спеціалізованого відділення (Rooman v. Belgium, п.п. 147– 148). Як зазначають захисники, вони неодноразово звертали увагу суд на ці обставини протягом кримінального провадження, тим не менш, суд жодного разу не надав їм оцінку.

З огляду на наявність численних обґрунтованих сумнівів щодо реальності та доведеності заявлених ризиків, ознаки автоматичного продовження тримання під вартою, відсутність належного обґрунтування розміру застави, а також ігнорування судом стану здоров’я обвинуваченого, дана справа рекомендована до подальшого моніторингу.