01. 09. 2025
13 серпня 2025 року у Любомльському районному суді Волинської області відбулось засідання в рамках кримінального провадження № 62024000000000979 відносно Макаренка Володимира Дмитровича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 статті 332 (незаконне переправлення осіб через державний кордон України з використанням службового становища за попередньою змовою групи осіб). У залі судового засідання були присутні захисники, обвинувачений Макаренко В. Д., прокурор (у режимі відеозв’язку) та головуючий суддя Павлусь О.С.
На початку судового засідання сторона захисту подала два клопотання: клопотання про повернення судового розгляду на стадію підготовчого провадження та клопотання про необхідність розгляду питання щодо залучення інших осіб до судового розгляду.
Обґрунтовуючи перше клопотання, захист звернув увагу на те, що в журналі судових засідань відсутнє рішення суду щодо попереднього клопотання про залучення третіх осіб, попри те, що суддя оголосив про намір вирішити це питання в нарадчій кімнаті. На думку захисників, це є істотною процесуальною вадою, яка вимагає повернення до попередньої стадії для її усунення.
Прокурор заперечив, посилаючись на те, що аналогічне клопотання вже було розглянуто та відхилено на попередньому засіданні. Суд, заслухавши позиції сторін, дійшов висновку про доцільність повернення до стадії підготовчого провадження для належного розгляду заявленого клопотання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють, що право на подання та належний розгляд клопотань є невід’ємною складовою процесуальних гарантій, які забезпечують ефективну реалізацію права на захист у кримінальному провадженні. Невиконання судом обов’язку належним чином розглянути такі клопотання може свідчити про формальний підхід до здійснення правосуддя та ставити під сумнів принцип змагальності сторін. Це, у свою чергу, негативно впливає на довіру суспільства до судової системи та може стати підставою для оскарження рішень у вищих інстанціях та міжнародних судах.
Європейський суд з прав людини у справі F.S.M. v. Spain (пп. 55–56) наголосив, що право на захист спрямоване на забезпечення процесуальної рівності між обвинуваченням і захистом. А у справі Đurić v. Serbia (п. 69) Суд підкреслив, що справедливість судового розгляду вимагає реального розгляду аргументів сторін, а не їх формального відхилення без належної оцінки.
У даному випадку рішення суду повернутися до стадії підготовчого провадження свідчить про готовність забезпечити повноту судового розгляду та належне реагування на процесуальні ініціативи сторін. Такий підхід відповідає вимогам статті 6 Конвенції щодо ефективного захисту прав обвинуваченого та підтримує рівновагу між сторонами процесу.
Повернувшись до стадії підготовчого провадження, суд перейшов до розгляду клопотання сторони захисту щодо залучення інших осіб до судового процесу.
Обґрунтовуючи своє клопотання, захисники наголосили, що, формулювання обвинувачення у справі створює ризик можливого порушення прав третіх осіб при ухваленні рішення, а отже, їхня участь у процесі є важливою для повного та об’єктивного розгляду справи.
Прокурор зазначив, що стосовно цих осіб сторона захисту вже подавала клопотання щодо їх допиту як свідків, тому незрозуміло, яким чином цих же осіб можна залучити до судового процесу як учасників. Крім того, він звернув увагу, що, як випливає з обсягу обвинувачення, в залученні цих осіб немає потреби.
Суд, заслухавши сторони, ухвалив відмовити в задоволенні клопотання сторони захисту.
У подальшому прокурор запропонував у рамках підготовчого провадження розглянути також клопотання щодо продовження строку дії покладених на обвинуваченого обов’язків та клопотання щодо його відсторонення від посади.
Сторона захисту не заперечувала проти розгляду вищезазначених клопотань.
Обґрунтовуючи свої клопотання, прокурор наголосив, що визначені ризики (переховування від суду та вплив на свідків у рамках даного кримінального провадження) не зменшились і продовжують існувати. Він додав, що обвинувачений, усвідомлюючи суворість можливого покарання, може вчинити дії щодо переховування від суду та правоохоронних органів. Крім того, він зазначив, що Макаренко В.Д., перебуваючи на своїй посаді, може незаконно впливати на свідків. Враховуючи вищезазначене, прокурор наголошував на необхідності задоволення обох клопотань.
Захисники, у свою чергу, звернули увагу, що з моменту застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави він жодного разу не порушував процесуальну поведінку та прибував на всі судові засідання. Крім того, вони наголосили, що прокурор не надає жодних доказів існування зазначених ризиків, незважаючи на те, що вони, за версією сторони обвинувачення, нібито залишаються незмінними та продовжують існувати.
Заслухавши сторони, суд ухвалив задовольнити обидва клопотання прокурора, додатково підкресливши, що від місця проживання обвинуваченого до державного кордону України всього 20 кілометрів, а тому існування ризику переховування є обґрунтованим.
ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що ризик переховування від суду та органів слідства не можна оцінювати виключно на основі суворості покарання, яке загрожує обвинуваченому/підозрюваному. Його необхідно оцінювати з урахуванням низки інших відповідних факторів (Kovrov and Others v. Russia, п. 97). Ризик втечі від правосуддя має оцінюватися з урахуванням факторів, що стосуються особистості, моральних якостей, місця проживання, професії, ресурсів, сімейних зв’язків та інших видів зв’язків відповідної особи з країною, в якій її переслідують (Tuncer Bakirhan v. Turkey, п. 50). Ризики повинні бути належним чином обґрунтовані, а міркування органів влади з цих питань не можуть бути абстрактними, загальними чи стереотипними. Ризик тиску на свідків не може ґрунтуватися лише на ймовірності суворого покарання, а має бути пов’язаний з конкретними фактами (Cviková v. Slovakia, п. 65-66).
Також варто додати, що ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово зазначав, що з плином часу ризики неухильно зменшуються, а тому твердження сторони обвинувачення про незмінність ризиків не можна визнати такими, що відповідають практиці ЄСПЛ. Експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають важливим підкреслити необхідність належного обґрунтування тверджень сторони обвинувачення щодо незмінності ризиків з плином часу. У контексті зміни обставин кримінального провадження ризики не можуть вважатися автоматично наявними, а мають підтверджуватися конкретними та актуальними фактами, що відповідає стандартам, встановленим практикою ЄСПЛ у справах про продовження запобіжних заходів або процесуальних обов’язків.
Після вирішення вищезазначених клопотань суд ухвалив закінчити стадію підготовчого провадження та призначити справу до судового розгляду.
У подальшому суд надав можливість прокурору оголосити обвинувальний акт, а після цього — виступити з вступними промовами сторонам.
Після вступної промови прокурора захисники звернули увагу на те, що прокурор не визначив чіткого переліку письмових доказів, які будуть досліджені під час судового розгляду. Захисники наголосили, що без надання такого переліку сторона захисту позбавлена можливості належним чином реалізувати свої процесуальні права, зокрема щодо підготовки до судових засідань. Суд, визначаючи подальший порядок судового розгляду, погодився із зауваженнями адвокатів та наголосив, що прокурору необхідно надати чіткий перелік письмових доказів для належної організації судового розгляду та забезпечення можливості для належної підготовки сторони захисту.
У цьому контексті слід нагадати, що принципи змагальності та рівності сторін включають не лише право обвинуваченого бути проінформованим про обвинувачення, а й отримати ефективний доступ до матеріалів, зібраних органом досудового розслідування — як таких, що обтяжують, так і таких, що виправдовують (Rook v. Germany, п. 56–58). Обвинуваченому має бути забезпечено реальну можливість ознайомлення з усіма матеріалами справи з метою належної підготовки свого захисту. Водночас, оцінка достатності наданого часу та можливостей має здійснюватися індивідуально — з урахуванням усіх обставин конкретної справи. ЄСПЛ повторює, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов’язані, є фундаментальними компонентами концепції “справедливого судового розгляду” у значенні статті 6 § 1 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу” між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами (Regner v. The Czech Republic, п. 146).
Враховуючи вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
