12 березня 2025 року у Любомльському районному суді Волинської області відбулось засідання в рамках кримінального провадження № 62024000000000979 відносно Макаренка Володимира Дмитровича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 статті 332 (незаконне переправлення осіб через державний кордон України з використанням службового становища за попередньою змовою групи осіб). У залі судового засідання були присутні захисники, обвинувачений Макаренко В. Д., прокурор та головуючий суддя Павлусь О.С.

Основним предметом судового розгляду стали клопотання прокурора про продовження строку дії обов’язків, покладених на обвинуваченого, а також про його відсторонення від займаної посади.

На момент засідання щодо обвинуваченого діяв запобіжний захід у вигляді застави, яка була внесена, внаслідок чого 07.02.2025 року він вийшов з-під варти. Крім того, на нього були покладені наступні обов’язки:

– з’являтися на виклик суду у попередньо визначений час, а в разі неможливості з’явитися через поважні причини завчасно повідомити про це;

– не залишати населений пункт проживання без дозволу суду;

– повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

– передати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (и) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на перетин державного кордону України;

– утриматися від спілкування зі свідками в межах даного кримінального провадження;

– носити електронний засіб контролю.

Перед розглядом клопотань сторони обвинувачення суд надав можливість захисту заявити клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів. Всього було подано шість таких клопотань, які сторона захисту мотивувала необхідністю всебічного дослідження обставин справи.

Окремо захисники звернули увагу суду на те, що обвинувачення неповно відобразило фактичні обставини кримінального провадження, що, на їхню думку, породжує сумніви у достатності доказової бази сторони обвинувачення. Вони наголосили на важливості належної оцінки та врахування цих обставин судом.

Сторона захисту звернула увагу суду, що на попередніх етапах кримінального провадження вже подавала клопотання про витребування частини зазначених відомостей. Однак розгляд цих клопотань не відбувся через відкладення засідань із вини суду, що мав їх розглядати. Як наслідок, після направлення 13.01.2025 року обвинувального акта щодо Макаренка В.Д. до Любомльського районного суду Волинської області подальший розгляд клопотань став неможливим. Прокурор у свою чергу, стосовно вирішення більшості заявлених клопотань поклався на розсуд суду.

Заслухавши позиції сторін, суд вирішив задовольнити всі шість клопотань сторони захисту щодо тимчасового доступу до речей та документів.

У цьому контексті варто наголосити, що право на справедливий судовий розгляд передбачає, зокрема, право сторони захисту на доступ до матеріалів справи. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що необмежений доступ до матеріалів справи, включно з можливістю отримання копій відповідних документів, є важливою гарантією справедливого судового розгляду. Відсутність такого доступу може свідчити про порушення принципу рівності сторін у процесі.

Згідно з практикою ЄСПЛ, обмеження доступу обвинуваченого чи його захисника до матеріалів справи не повинні перешкоджати можливості представлення доказів та коментування їх під час судового розгляду. Більше того, обвинувачений має право організувати свій захист належним чином та подати всі релевантні аргументи перед судом першої інстанції, що безпосередньо впливає на результат провадження. При оцінці достатності часу для підготовки захисту Суд враховує характер провадження, складність справи та її процесуальну стадію (Kikabidze v. Georgia, пп. 42-43).

Можливості, якими повинен користуватися кожен, кого обвинувачують у кримінальному правопорушенні, включають можливість ознайомитися з результатами розслідування, проведеного протягом всього провадження, з метою підготовки свого захисту. Обвинуваченому має бути надано необмежений доступ до справи. Питання про достатність часу та можливостей, наданих обвинуваченому, має оцінюватися з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Право на змагальність судового процесу, крім можливості ознайомитися з поданими спостереженнями та доказами іншої сторони, також передбачає, що обвинувачення зобов’язане передати захисту всі докази, які є в їхньому розпорядженні, як на користь, так і проти обвинуваченого (Rook V. Germany п.56-58).

З урахуванням того, що сторона обвинувачення неповно відобразила обставини кримінального провадження та інкримінованого діяння Макаренку В.Д., витребування відповідних матеріалів сприятиме дотриманню принципу рівності сторін у судовому процесі та забезпечить можливість всебічної оцінки обставин справи судом.

Після розгляду зазначених клопотань суд надав прокурору можливість обґрунтувати свої подальші клопотання, починаючи з клопотання про продовження строку дії обов’язків, покладених на обвинуваченого.

Прокурор наполягав на задоволенні клопотання, посилаючись на такі аргументи:

• наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення;
• збереження ризиків, які залишаються незмінними;
• можливість переховування обвинуваченого від органів слідства та суду з огляду на тяжкість потенційного покарання;
• імовірність впливу обвинуваченого на свідків, які перебували в його підпорядкуванні, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Сторона захисту, у свою чергу, висловила обґрунтовані сумніви щодо існування підстав для визнання підозри обґрунтованою. Захисники наголосили, що прокурор у своєму клопотанні посилається на докази, які не долучені до матеріалів справи або потребують безпосереднього дослідження судом у ході судового розгляду, чого фактично не було здійснено.

Крім того, захисники зауважили, що сторона обвинувачення використовує ідентичні ризики та їх обґрунтування, як і в попередніх клопотаннях про обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого. Водночас вони підкреслили, що обвинувачений демонструє зразкову процесуальну поведінку: він з’являється на всі судові засідання та сумлінно виконує покладені на нього процесуальні обов’язки, попри те, що отримав електронний засіб контролю лише через десять днів після звільнення з-під варти.

Заслухавши доводи сторін суд ухвалив задовольнити клопотання прокурора та продовжити строк дії покладених обов’язків до 12.05.2025.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, із плином часу ризики мають тенденцію до зменшення. Крім того, кожного разу, коли суд ухвалює рішення щодо доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, він зобов’язаний здійснювати повторну оцінку підстав для його застосування.

Як зазначено у справі Tiron v. Romania (п.39):

«Якщо суд продовжує тримання під вартою, використовуючи щоразу однакові, відверто шаблонні формулювання без урахування плину часу, це суперечить вимогам та основній ідеї пункту 3 статті 5 ЄКПЛ».

Крім того, при розгляді клопотання про продовження тримання під вартою, органи влади зобов’язані навести обґрунтовані причини та пояснення, чому вони вважають відповідні ризики актуальними у конкретному провадженні. Недотримання цього принципу може призвести до систематичного порушення пункту 3 статті 5 ЄКПЛ, а також зробити тримання під вартою необґрунтованим (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п.50-51).

ЄСПЛ також наголошує, що існування зазначених ризиків має бути належним чином встановлено, а аргументація органів влади не може бути абстрактною, загальною або стереотипною (Karaca v. Turkey, п.139).

Незважаючи на те, що в межах цього судового засідання питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не розглядалося, відповідна практика ЄСПЛ залишається релевантною. Це зумовлено тим, що в даному кримінальному провадженні до обвинуваченого спочатку було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а після внесення застави та його звільнення — накладено низку процесуальних обов’язків, які істотно обмежують його права.

Крім того, слід зазначити, що сторона обвинувачення у своїх клопотаннях систематично посилається на одні й ті самі ризики, наполягаючи на їх незмінності незалежно від плину часу. Такий підхід суперечить усталеній практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що будь-яке продовження обмежувальних заходів має ґрунтуватися на актуальній та індивідуалізованій оцінці обставин справи, а не на загальних і повторюваних аргументах.

Стосовно сумнівів у доведеності підозри варто додати, що в даній ситуації доречно звернути увагу на п.2 статті 6 ЄКПЛ, в частині “in dubio pro reo”, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо винуватості особи тлумачаться на користь її невинуватості. Цікавою є позицією ЄСПЛ у справі “Kolompar v. Serbia”, в якій ЄСПЛ визнав порушення права на справедливий суд через те, що не було дотримано дві основні вимоги кримінального правосуддя: (i) обвинувачення повинно довести вину підсудного поза розумним сумнівом; і (ii) принцип in dubio pro reo, який вимагає, щоб перевага в будь-яких сумнівах щодо достовірності доказів надавалася підсудному, а не обвинуваченню ( п.16). Схожу позицію ЄСПЛ займає і в справі “Telfner v. Austria”, де зазначає, що національні суди не повинні виходити з упередженої думки про те, що обвинувачений вчинив інкриміноване йому правопорушення; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого (п. 15). 

Враховуючи, що сторона обвинувачення, обґрунтовуючи вказане клопотання, посилається на докази, які відсутні в матеріалах кримінального провадження, а саме клопотання подано без належних додатків, експерти моніторингової місії IAC ISHR висловлюють занепокоєння щодо наявності обґрунтованих сумнівів у тому, чи змогла сторона обвинувачення довести існування обґрунтованої підозри “поза розумним сумнівом” з точки зору об’єктивного спостерігача.

По завершенню судового засідання сторона обвинувачення заявила клопотання про відсторонення обвинуваченого від займаної посади.

Прокурор обґрунтував необхідність задоволення клопотання тим, що обвинувачений, використовуючи своє службове становище, може незаконними засобами впливати на свідків, які володіють інформацією про обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Натомість сторона захисту звернула увагу на відсутність конкретних підстав, які б свідчили про реальну можливість чи спроби впливу обвинуваченого на свідків. Також захисники наголосили, що у зв’язку із задоволенням судом клопотання про продовження строку дії процесуальних обов’язків, обвинувачений уже зобов’язаний не контактувати зі свідками у межах цього кримінального провадження.

Заслухавши доводи сторін, суд ухвалив рішення про задоволення клопотання прокурора та відсторонення обвинуваченого від займаної посади строком на два місяці.

Відсутність конкретних фактів, що підтверджують ризик неправомірного впливу обвинуваченого на свідків, зумовлює ооб’єктивні сумніви щодо належного обґрунтування клопотання стороною обвинувачення. Судові рішення, що ґрунтуються на припущеннях без наведення конкретних фактів, можуть ставити під сумнів дотримання стандартів, визначених ЄСПЛ щодо необхідності доведення наявності релевантних і достатніх підстав для обмеження прав обвинуваченого (Merabishvili v. Georgia, п. 222).

З огляду на вищезазначене, моніторингова місія IAC ISHR рекомендує справу до подальшого моніторингу.