16 червня 2025 року у Личаківському районному суді міста Львова відбулося судове засідання у справі № 463/2092/25 в межах кримінального провадження №62021000000000861 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України. Провадження стосується вилучення значної суми грошових коштів у Лівадової Ганни Констянтинівни, яка, не будучи підозрюваною, зазнала обмеження права власності у зв’язку з досудовим розслідуванням. На засідання були адвокати Лівадової Г.К. (двоє з них — у режимі відеоконференції), детектив, прокурор (також дистанційно) та головуючий суддя Ціпивко І.І.

Судове засідання тривало лише кілька хвилин і було вимушено завершене через значні технічні проблеми зі сторони суду, які унеможливили належну організацію зв’язку з усіма учасниками процесу. Захисники звернули увагу на те, що через низьку якість трансляції, спотворення звуку та регулярні перебої зв’язку, вони не можуть повноцінно представити свою позицію в межах засідання, що було визнано і судом, і іншими учасниками процесу. У зв’язку з цим суд запропонував захисникам з’явитися особисто на наступне засідання з метою уникнення подібних труднощів у майбутньому.

Варто наголосити, що належна якість трансляції із зали судового засідання є не технічним нюансом, а  процесуальною гарантією, пов’язаною із принципом публічності судового розгляду. Згідно з пунктом 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, публічність є однією з фундаментальних засад справедливого судочинства. Як неодноразово підкреслював ЄСПЛ, відкритість судового процесу захищає сторони від таємного здійснення правосуддя та служить засобом посилення довіри до судової системи — як в очах сторін, так і в очах суспільства загалом. Брак технічної спроможності забезпечити цю відкритість в умовах дистанційного чи гібридного формату може свідчити не лише про адміністративну неефективність, але й про системну неспроможність забезпечити належний стандарт організації правосуддя.

Відкладення судових засідань із підстав технічного характеру, які могли бути усунуті завчасно, є фактором, що прямо впливає на реалізацію права на доступ до правосуддя. З одного боку, воно обмежує можливість сторін ефективно брати участь у процесі, з іншого — унеможливлює своєчасне вирішення справи у межах розумного строку, що також охоплюється гарантіями статті 6 Конвенції. Таким чином, у ситуаціях, де держава — через дію або бездіяльність судових органів — створює перешкоди для участі сторін у процесі, постає питання щодо порушення доступу до суду як складової справедливого судового розгляду.

Особливої уваги потребує те, що йдеться не про разовий технічний збій, а про відсутність системної організації дистанційної участі в умовах, коли така участь стала невід’ємною частиною функціонування судочинства в Україні. Суд мав достатньо як технічних, так і організаційних ресурсів, щоби забезпечити повноцінне підключення сторін, зокрема й у світлі наявного позитивного досвіду інших судів у місті Львові. Більше того, офіційний сайт судової влади містить приклади попередніх успішних онлайн-трансляцій з Личаківського районного суду, що ще більше ставить під сумнів обґрунтованість технічної неспроможності. Водночас координатор моніторингової місії IAC ISHR неодноразово звертався до суду з проханням забезпечити онлайн-трансляцію засідань у цій справі — як через офіційну електронну пошту, так і телефоном — однак жодної відповіді на ці звернення надано не було.

Таким чином, наявність технічних перешкод для участі сторін, ігнорування офіційних звернень та відкладення розгляду справи з причин, які мали бути усунуті на етапі підготовки до засідання, свідчать про недотримання стандартів ефективного судового адміністрування. Це, у свою чергу, породжує обґрунтовані сумніви щодо реального забезпечення права на справедливий суд — зокрема щодо дотримання принципу публічності та ефективного доступу до суду. 

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що публічний характер судового провадження, закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, спрямований на те, щоб забезпечити відкритість здійснення правосуддя, запобігти свавільності, гарантувати прозорість і формування довіри до судової влади. Як підкреслено в рішенні Mamaladze v. Georgia (п. 91), публічність слугує одним із засобів досягнення цілей справедливого судового розгляду, що становить одну з основ демократичного суспільства у розумінні Конвенції. 

У контексті права на доступ до суду, практика ЄСПЛ є послідовною: право на доступ до правосуддя є складовою гарантій статті 6, тісно пов’язаною з принципом верховенства права. Це право не може залишатися формальним — воно має бути практичним та ефективним, а не теоретичним чи ілюзорним. Будь-яке обмеження доступу до суду повинно переслідувати законну мету та відповідати критерію пропорційності. У рішенні Zuvic v. Serbia (п.п. 47–49) Суд наголосив, що сутність права на доступ до суду порушується тоді, коли держава не забезпечує належних умов для реалізації цього права, або коли застосовані обмеження є непропорційними щодо поставленої мети 

Враховуючи обставини справи, зокрема той факт, що вилучення слідством коштів унеможливило виконання Лівадовою Г.К. зобов’язань за договорами позики, що, у свою чергу, призвело до ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості, арешт її банківських рахунків і майна (див. Моніторинг кримінального провадження Лівадової Г.К. від 28 травня 2025 року), експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть однозначно погодитися з тим, що відкладення судом засідань через технічні причини є належним чином обґрунтованим і пропорційним обмеженням права на доступ до суду.

Випадки затягування процесу з причин, які можна було передбачити та усунути заздалегідь, особливо коли вони тягнуть за собою матеріальні та правові наслідки для сторони, можуть ставити під сумнів ефективність судового захисту та практичної реалізацію доступу до суду.

Враховуючи вищевикладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що у цій справі наявні ознаки порушення права на доступ до суду та права на публічний розгляд, гарантованих пунктом 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини. У зв’язку з цим справа рекомендується до подальшого моніторингу.