18. 04. 2026
17 березня у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 4201604001000006 (справа № 991/1821/23) стосовно директора комерційного ДП «Павлоградський хімічний завод» Кирилова В.М. та генерального директора ДП «Науково-виробниче об’єднання „Павлоградський хімічний завод» Шимана Л.М., яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем). У судовому засіданні брали участь обвинувачені (у режимі відеоконференції), їхні захисники (частково — у режимі відеозв’язку), представник Міністерства оборони України, прокурор та головуюча суддя Михайленко В.В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основними питаннями, винесеними на розгляд суду, були: допит свідка сторони захисту — експерта Центру судових і спеціальних експертиз Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, а також розгляд клопотань сторони захисту про призначення експертизи аудіозапису та виклик свідка для допиту.
Під час допиту було встановлено, що предметом експертного дослідження був розрахунок різниці між вартісними показниками реалізованої продукції. Обчислення здійснювалися з урахуванням податку на додану вартість, оскільки саме в такому вигляді були сформульовані вихідні дані для дослідження.
Зокрема, для визначення суми 112 586 536 грн, зазначеної як вартість реалізації продукції ДП «Павлоградський хімічний завод» на користь ТОВ «Укрспецхем», використовувалися договірні та первинні бухгалтерські документи. Сума 128 523 000 грн, визначена як документально підтверджені платежі ТОВ «Укрспецхем» на користь ДП «ПХЗ», встановлювалася на підставі банківських виписок. Водночас сума 138 160 000 грн, що відображає вартість подальшої реалізації продукції ТОВ «Укрспецхем» кінцевому споживачу, визначалась на основі договірних та облікових документів. У ході допиту також з’ясовано, що фактична вартість поставки є меншою за суму здійснених оплат. При цьому вартість товару фіксувалася у первинних бухгалтерських документах, а різниця визначалася шляхом співставлення показників реалізації. Серед матеріалів, що аналізувалися в межах експертного дослідження, були видаткові та прибуткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки та інші фінансово-господарські документи.
Надалі сторона захисту заявила клопотання про доручення Національному антикорупційному бюро України проведення слідчих (розшукових) дій з метою встановлення місця перебування свідка, з яким у сторони захисту відсутній зв’язок. Сторона обвинувачення не заперечувала проти задоволення цього клопотання. За результатами розгляду суд задовольнив клопотання захисників та поклав на Національне антикорупційне бюро України обов’язок здійснити відповідні слідчі (розшукові) дії для встановлення місця проживання свідка.
У подальшому суд розглянув клопотання сторони захисту про призначення експертизи аудіозапису. Обґрунтовуючи заявлене клопотання, захист зазначив, що під час дослідження матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій виникли сумніви щодо достовірності відповідних аудіозаписів. Зокрема, на думку захисту, наявні ознаки можливого втручання у записи, що проявляються у перериванні розмов, невідповідності їх тривалості, а також сумнівах щодо часу їх здійснення.
Сторона обвинувачення заперечила проти задоволення зазначеного клопотання, вказавши на відсутність ознак фальсифікації та наголосивши, що достовірність матеріалів підтверджується технічними записами і показаннями свідків. Представник Міністерства оборони України підтримав позицію сторони обвинувачення.
Заслухавши сторони, суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про призначення експертизи аудіозапису, мотивуючи своє рішення недостатньою обґрунтованістю доводів сторони захисту щодо необхідності проведення такої експертизи.
Наприкінці судового засідання суд розглянув клопотання сторони захисту про виклик та допит свідка — начальника фінансового відділу ДП «Павлоградський хімічний завод», який, за твердженням захисту, може надати релевантні показання щодо фінансово-господарської діяльності підприємства та обставин, що мають значення для даного кримінального провадження.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання, сторона захисту зазначила, що допит вказаної особи є необхідним для з’ясування фінансових аспектів взаємовідносин підприємства з контрагентами, які досліджуються у справі, а також для уточнення обставин, пов’язаних із рухом грошових коштів і виконанням господарських зобов’язань.
Прокурор та представник Міністерства оборони України заперечили проти задоволення цього клопотання, посилаючись на відсутність належних підстав для виклику зазначеного свідка, а також на недоцільність його допиту в межах даного судового розгляду.
За результатами розгляду клопотання суд ухвалив задовольнити його частково. Зокрема, суд визнав доцільним виклик та допит зазначеного свідка, водночас обмеживши предмет такого допиту питаннями, що безпосередньо стосуються конкретних господарських операцій, які є предметом дослідження у цьому кримінальному провадженні.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу, що у разі заявлення стороною захисту доводів щодо сумнівів у достовірності доказів, а також наявності, на думку сторони захисту, ознак можливого втручання з метою їх зміни, національний суд повинен надати таким доводам всебічну, повну та належно вмотивовану оцінку. Наявність подібних тверджень об’єктивно може ставити під сумнів достовірність доказової бази, а у разі їх належного неусунення — впливати на відповідність доказування стандарту «поза розумним сумнівом».
У цьому контексті формальний підхід до перевірки таких доводів може призвести до істотного зниження якості судового контролю за допустимістю доказів. Водночас належна перевірка автентичності матеріалів, зокрема тих, що отримані в межах негласних слідчих (розшукових) дій, є ключовою гарантією забезпечення справедливості судового розгляду.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно підкреслює, що, хоча Європейська конвенція з прав людини не встановлює формальних правил допустимості доказів, ключовим є забезпечення справедливості провадження в цілому. Це включає обов’язок національного суду належним чином реагувати на доводи сторони захисту щодо можливих недоліків або порушень під час отримання доказів, а також забезпечити реальну можливість їх оскарження (Bokhonko v. Georgia, пп. 91–92, Saakashvili v. Georgia, п. 123).
Варто також додати, що не вимагаючи детальної відповіді на кожен аргумент, висунутий заявником, цей обов’язок передбачає, що сторони судового провадження можуть очікувати отримання конкретної та чіткої відповіді на аргументи, які є вирішальними для результату цього провадження. З рішення має бути чітко зазначено, що основні питання справи були розглянуті. З огляду на принцип, що Конвенція має на меті гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права, які є практичними та ефективними, право на справедливий суд не може вважатися ефективним, якщо запити та зауваження сторін дійсно не будуть «вислухані», тобто належним чином розглянуті судом (Sytnyk v. Ukraine, п. 73).
З урахуванням початкової стадії моніторингу у даному кримінальному провадженні, а також з огляду на наведені судом доводи щодо недостатньої обґрунтованості аргументів сторони захисту та позицію сторони обвинувачення, на цьому етапі відсутні підстави для констатації порушень стандартів, передбачених ЄКПЛ. Водночас рішення національного суду свідчить про надання певної оцінки доводам сторони захисту, що є важливим елементом забезпечення принципу справедливого судового розгляду.
Разом із тим, подальший перебіг судового розгляду має продемонструвати, що всі заявлені сумніви були не лише формально враховані, а й належним чином перевірені та усунуті. В іншому випадку існує ризик формування підходу, за якого оцінка доводів сторін матиме декларативний характер, що може вплинути на загальну справедливість провадження.
Стосовно клопотань про виклик свідків, слід наголосити, що за наявності належного обґрунтування необхідності допиту конкретного свідка сторона захисту повинна мати реальну та ефективну можливість реалізувати своє процесуальне право на його виклик і допит у межах змагального судового процесу. Особливого значення це набуває у випадках, коли захист обґрунтовує, що показання відповідного свідка можуть мати істотне значення для встановлення фактичних обставин справи, перевірки доказової бази або спростування позиції обвинувачення. У практиці ЄСПЛ зазначене право розглядається не як суто формальна можливість заявити клопотання, а як дієвий процесуальний механізм, що дозволяє стороні захисту ініціювати отримання та перевірку доказів, здатних вплинути на результат провадження (Škoberne v. Slovenia, п. 97). Відповідно, визначальним є не сам факт допиту як процесуальної дії, а забезпечення стороні належної можливості поставити свідку запитання та перевірити достовірність його показань і значення для справи.
Разом із тим оцінка доцільності виклику свідків належить до процесуальної дискреції національного суду. Така дискреція, однак, не є необмеженою та повинна реалізовуватися з урахуванням релевантності запитуваних показань, їх потенційного значення для встановлення обставин справи, а також загального балансу між процесуальною економією та правом на захист (Khachapuridze and Khachidze v. Georgia, п. 97). ЄСПЛ у справі Murtazaliyeva v. Russia (п. 158) сформулював критерії оцінки подібних ситуацій, які передбачають перевірку достатності обґрунтування клопотання стороною захисту, належності мотивів судового рішення та впливу відповідного процесуального рішення на загальну справедливість провадження. Отже, навіть за наявності міркувань процесуальної доцільності чи необхідності концентрації предмета доказування будь-які обмеження щодо виклику свідка або меж його допиту мають бути належно вмотивованими та не повинні звужувати сутність права на захист (Topić v. Croatia, п. 42).
З урахуванням зафіксованих обставин судового засідання експерти моніторингової місії IAC ISHR не встановили ознак порушення стандартів, передбачених ЄКПЛ, у даному контексті.
