08. 10. 2025
11 вересня 2025 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду в рамках кримінального провадження №12015000000000200 здійснювався розгляд апеляційних скарг сторони захисту на вирок Вищого антикорупційного суду від 11.06.2025 відносно народного депутата V скликання Крючкова Дмитра Васильовича, який був виправданий за ч.3 ст. 27, ч.2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) та визнаний винуватим за ч.5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). На засіданні був присутній захисник, прокурор та колегія суддів з Боднарем С.Б., Семенниковим О.Ю. та головуючою Чорненькою Д.С. Моніторинг даного засідання здійснювався шляхом аналізу офіційної трансляції засідання на ютуб каналі АП ВАКС.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотань прокурора щодо оголошення Крючкова Д.В. у міжнародний розшук, а також проведення даного кримінального провадження у форматі in absentia.
На початку засідання суд повідомив про надходження клопотання від обвинуваченого щодо його участі у судовому засіданні через відеозв’язок.
Захисник, обґрунтовуючи необхідність задоволення цього клопотання, наголосив, що обвинувачений постійно намагається реалізувати своє право на захист і брати участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції. Крім того, у суді першої інстанції він регулярно брав участь у засіданнях, зокрема і через відеозв’язок, без будь-яких обмежень. Захисник також зазначив, що обвинувачений постійно перебуває за кордоном і тому фізично не може бути присутнім на засіданнях.
Прокурор, своєю чергою, зауважив, що обвинувачений не довів наявності конкретного та підтвердженого місця проживання за кордоном. Він є громадянином України, має зареєстроване місце проживання у Києві, а отже, повинен брати участь у засіданнях безпосередньо. Тому прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання.
Заслухавши доводи сторін, суд більшістю голосів колегії ухвалив відмовити у задоволенні клопотання. Головуюча суддя додала, що суддя Семенников О.Ю. не погодився із рішенням колегії та має окрему думку. Вона також зазначила, що таке рішення колегії пов’язане, зокрема, з тим, що в апеляційній палаті особу обвинуваченого не було ідентифіковано.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що участь обвинуваченого у судовому засіданні є ключовим елементом забезпечення права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Забезпечення можливості особистої присутності або дистанційної участі через відеозв’язок є критично важливим для реалізації права на захист і принципу рівності сторін. Ігнорування готовності обвинуваченого активно брати участь у процесі, навіть перебуваючи за кордоном, може свідчити про формальний підхід суду та ставити під сумнів дотримання гарантій Конвенції. Тому оцінка рішень національних судів у цьому контексті повинна здійснюватися з урахуванням практики ЄСПЛ, яка підкреслює необхідність реального та ефективного забезпечення права особи на участь у процесі.
Вищезазначена ситуація є ще більш показовою, зважаючи на те, що обвинувачений, за словами захисника, регулярно брав участь у засіданнях суду першої інстанції через відеозв’язок, а також у межах іншого кримінального провадження в апеляційній палаті, де у складі суддівської колегії також перебував суддя Семенников О.Ю. який не погодився з рішенням колегії, участь Крючкова Д.В. у режимі відеозв’язку забезпечувалася без жодних обмежень.
Відмова суду надати обвинуваченому можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеозв’язку — за наявності технічної спроможності та з огляду на усталену практику застосування такого формату — може створювати ризик невиправданого обмеження права на захист. Подібні рішення, за відсутності чіткої та переконливої мотивації, здатні викликати сумніви щодо послідовності та неупередженості судового розгляду. У цьому контексті особливої ваги набуває стандарт, встановлений Європейським судом з прав людини, відповідно до якого навіть дистанційна участь повинна забезпечувати обвинуваченому повну та ефективну реалізацію його процесуальних прав.
Хоча це прямо не зазначено в частині 1 статті 6, об’єкт і мета статті в цілому свідчать про те, що особа, “обвинувачена/підозрювана у вчиненні кримінального правопорушення”, має право брати участь у судовому засіданні. Більше того, підпункти (c), (d) і (e) пункту 3 гарантують “кожному обвинуваченому/підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення” право “захищати себе особисто”, “допитувати свідків або мати можливість допитати їх” і “користуватися безоплатною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови, якою ведеться провадження, або не володіє мовою, якою ведеться судовий розгляд”, і важко уявити, як він може скористатися цими правами, не будучи присутнім на судовому засіданні. У попередніх справах щодо заочного засудження ЄСПЛ постановив, що інформування особи про висунуті проти неї обвинувачення є юридичною дією такої важливості, що вона повинна здійснюватися відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, здатних гарантувати ефективне здійснення прав обвинуваченого/підозрюваного; нечіткого і неофіційного знання не може бути достатньо. ЄСПЛ, однак, не може виключити можливість того, що певні встановлені факти можуть однозначно свідчити про те, що обвинувачений/підозрюваний знав про існування кримінального провадження проти нього, а також про характер і причину обвинувачення і не має наміру брати участь у судовому розгляді або бажає уникнути кримінального переслідування. Це може мати місце, наприклад, коли обвинувачений/підозрюваний публічно або письмово заявляє, що він не має наміру з’являтися на виклики, про які йому стало відомо з інших джерел, ніж органи влади, або коли йому вдається уникнути спроби арешту, або коли до відома органів влади доводяться матеріали, які однозначно свідчать про те, що він знає про провадження проти нього і про звинувачення, які йому висунуті (Sejdovic v. Italy, п. 85, 99).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, особа може добровільно, прямо або мовчазно, відмовитися від гарантій статті 6. Однак така відмова має бути однозначною, супроводжуватися мінімальними гарантіями та не суперечити важливим суспільним інтересам (Suslov and Batikyan v. Ukraine, п. 135). Ні буква, ні дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися, прямо чи мовчазно, від права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак, щоб вона була ефективною для цілей Конвенції, відмова від права брати участь у судовому розгляді повинна бути встановлена однозначно та супроводжуватися мінімальними гарантіями, що відповідають її важливості. Крім того, вона не повинна суперечити жодному важливому суспільному інтересу (Jaupi v. Albania, п. 96).
У подальшому суд перейшов до розгляду клопотань прокурора.
Обґрунтовуючи своє клопотання про оголошення Крючкова Д.В. у міжнародний розшук, прокурор повторно наголосив, що обвинувачений не надав належного підтвердження свого місця проживання. Він фактично переховується за кордоном та не з’являється на судові засідання, а в іншому кримінальному провадженні щодо нього вже обрано запобіжний захід та оголошено в розшук. З огляду на ці обставини прокурор вважає, що клопотання підлягає задоволенню.
Захисник, у свою чергу, зазначив, що обвинувачений неодноразово намагався взяти участь у судових засіданнях у цьому провадженні, однак головуюча суддя систематично відмовляла у його підключенні через відеозв’язок, ухвалюючи відповідні рішення одноособово під час попередніх засідань. На думку захисника, в таких умовах неможливо обґрунтовано стверджувати про ухилення обвинуваченого від участі у процесі, якщо його фактичне усунення від засідань відбувалося всупереч його волі. Крім того, адвокат підкреслив, що на всіх етапах судового розгляду в першій інстанції обвинувачений був присутнім та здійснював своє право на захист. Його місце перебування було відоме стороні обвинувачення і не викликало сумнівів у жодної зі сторін.
Окрему увагу захисник звернув на посилання прокурора на інше кримінальне провадження, наголосивши, що прокурор не пояснив, яким чином воно є релевантним у цьому контексті, тим більше, що у вказаній справі апеляційна палата двічі скасовувала відповідні рішення. З огляду на вищезазначене, захисник вважає оголошення обвинуваченого у розшук безпідставним, оскільки той послідовно виявляє готовність брати участь у судових засіданнях і повідомляє про своє місце проживання.
Заслухавши доводи сторін, суд ухвалив задовольнити клопотання прокурора та оголосити Крючкова Д.В. у міжнародний розшук.
Обґрунтовуючи клопотання про проведення спеціального судового провадження, прокурор звернув увагу, що на момент даного судового засідання обвинувачений фактично перебуває у міжнародному розшуку у двох кримінальних провадженнях і знаходиться за межами України. Крім того, обвинуваченому відомо про кримінальне провадження та про судові засідання у цій справі, оскільки він регулярно подає клопотання. За таких умов забезпечити явку обвинуваченого на судові засідання неможливо, а тому проведення спеціального судового провадження є, на думку прокурора, виправданим.
Захисник, заперечуючи проти задоволення цього клопотання, наголосив, що обвинувачений не переховується від правосуддя та проявляє ініціативу щодо участі у засіданнях. Усунення його від процесу шляхом проведення спеціального судового провадження фактично створює додаткові переваги для сторони обвинувачення, адже суд не зможе заслухати аргументи обвинуваченого, а той буде позбавлений можливості реалізувати своє право на захист.
Суд, заслухавши доводи сторін, прийняв рішення задовольнити клопотання прокурора.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що під час розгляду клопотань про проведення спеціального судового провадження (in absentia) питання встановлення місцезнаходження обвинуваченого має принципове значення. У контексті цієї справи слід звернути увагу на те, що, за словами захисника, обвинувачений неодноразово повідомляв і продовжує повідомляти відповідні органи про своє постійне місце перебування. Застосування заочного судового розгляду (in absentia) є винятковою процесуальною мірою, яка істотно обмежує права обвинуваченого, зокрема право бути заслуханим та безпосередньо брати участь у розгляді справи. Таке втручання може вважатися виправданим виключно за умови наявності достатніх і належним чином підтверджених підстав, що свідчать про свідоме ухилення особи від участі в процесі.
У разі відсутності таких підстав виникає ризик порушення принципу законності судового розгляду, а сама процедура in absentia може бути розцінена як несумісна з гарантіями, закріпленими у статтях 5 і 6 Європейської конвенції з прав людини.
Ігнорування факту, що обвинувачений систематично інформує органи правосуддя про своє місце перебування та висловлює готовність брати участь у засіданнях, може розцінюватися як порушення принципу добросовісності та рівності сторін. Такий підхід здатен підірвати довіру до судового розгляду та поставити під сумнів легітимність ухвалених рішень.
З приводу належного дотримання рівності сторін у судовому процесі варто зазначити, що метою Конвенції є не просто проголошення формальних прав, а гарантування їх практичної ефективності. Право може вважатися ефективним лише тоді, коли зауваження дійсно «почуті», тобто належним чином розглянуті відповідним судом. Іншими словами, дія статті 6 ЄКПЛ полягає, серед іншого, в тому, що на «суд» покладається обов’язок провести належний розгляд клопотань, аргументів і доказів, наданих сторонами, без шкоди для оцінки їхньої доречності. Крім того, ЄСПЛ повторює, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов’язані між собою, є основоположними складовими поняття «справедливий судовий розгляд» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її в істотно невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами (Đurić v. Serbia, п.69, 71). Особа повинна мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості представити всі відповідні аргументи захисту перед судом і таким чином вплинути на результат провадження (Rook v. Germany, п. 56)
З урахуванням наведеного варто додати, що проведення спеціального судового провадження (in absentia) без належного встановлення місцезнаходження обвинуваченого та з ознаками ігнорування його готовності брати участь у процесі може створювати серйозні ризики для дотримання гарантій Конвенції. Подібний підхід може не лише обмежувати право на захист, а й порушувати принцип рівності сторін та змагальності, що є фундаментальними елементами справедливого судового розгляду. Практика ЄСПЛ підтверджує, що ефективність процесуальних прав вимірюється не формальними процедурами, а реальними можливостями сторони впливати на перебіг справи. Відтак, таких ситуаціях національним судам надзвичайно важливо забезпечувати баланс між інтересами обвинувачення та захисту, аби уникнути сумнівів у легітимності судових рішень та гарантувати дотримання статті 6 ЄКПЛ.
З огляду на все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
