10. 08. 2026
24 липня 2026 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду продовжився розгляд апеляційних скарг сторони захисту захисту на вирок Вищого антикорупційного суду від 27.05.2025 року у межах кримінального провадження № 52020000000000721 (справа № 991/2939/22). Відповідним вироком колишнього начальника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Козака Юрія Володимировича було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; службове підроблення). У судовому засіданні брали участь обвинувачений, його захисники (один із них — у режимі відеоконференції), прокурор, представник цивільного позивача та представник третьої особи (у режимі відеоконференції). Апеляційний розгляд здійснювала колегія суддів у складі: головуючий суддя — Боднар С.Б., судді — Чорненька Д.С. та Панаід І.В.
Основним предметом судового засідання став розгляд клопотань сторони захисту про долучення та повторне дослідження доказів, а також заяви про відвід колегії суддів.
На початку судового засідання сторона захисту заявила клопотання про долучення до матеріалів справи та дослідження доказів, отриманих у порядку тимчасового доступу до речей і документів. Йшлося, зокрема, про окремі висновки експертів, які, за твердженням захисників, не були належним чином враховані судом під час ухвалення попередніх процесуальних рішень. У межах обґрунтування своєї позиції захисники також висловили припущення щодо можливого впливу на експертів з метою спонукання їх до проведення додаткових досліджень та надання відповідей на питання, поставлені судом. На переконання сторони захисту, такі обставини могли свідчити про вихід суду за межі належної процесуальної ролі та фактичну участь у формуванні доказової бази, що, на думку захисників, породжує сумніви щодо його безсторонності.
За результатами розгляду суд задовольнив клопотання сторони захисту в частині долучення та дослідження матеріалів, отриманих у порядку тимчасового доступу до речей і документів. Водночас у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів було відмовлено з посиланням на відсутність передбачених законом підстав.
Надалі сторона захисту заявила відвід колегії суддів. Обґрунтовуючи заяву, захисники зазначили, що це кримінальне провадження було виділено з іншого провадження, яке, за їхнім твердженням, стосується взаємопов’язаних фактичних обставин, доказової бази та аналогічної правової кваліфікації. При цьому одна із суддів колегії раніше брала участь у розгляді відповідного кримінального провадження. На переконання захисту, така попередня участь могла свідчити про формування суддею позиції щодо обставин, які також підлягають дослідженню та оцінці у межах цього провадження. Крім того, захисники висловили сумніви щодо готовності колегії суддів забезпечити повне та всебічне дослідження доказів. Окремим аргументом на обґрунтування заявленого відводу стали доводи сторони захисту щодо можливого порушення процесуального балансу між сторонами. Захисники послалися на те, що раніше суд залишив без розгляду заяву про відвід прокурора, та стверджували, що відповідне процесуальне рішення було ухвалено без належного обґрунтування і без виходу суду до нарадчої кімнати. На думку сторони захисту, зазначені обставини могли свідчити про надання стороні обвинувачення процесуальної переваги.
За результатами розгляду суд відмовив у задоволенні заяви про відвід у частині, обґрунтованій попередньою участю однієї із суддів колегії в іншому кримінальному провадженні. В іншій частині заяву про відвід колегії суддів було залишено без розгляду.
У зв’язку із закінченням відведеного процесуального часу судове засідання було завершено.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом є однією з основоположних гарантій справедливого судового розгляду, передбачених пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ. Участь судді в розгляді іншого кримінального провадження, пов’язаного з тими самими подіями, доказами або особами, сама по собі не є достатньою підставою для висновку про його упередженість.
Для оцінки заявленого стороною захисту відводу істотне значення має не лише формальний факт виділення одного кримінального провадження з іншого, а насамперед характер і обсяг попередньої участі судді та зміст ухвалених за його участю процесуальних рішень. Зокрема, важливо встановити, чи містили такі рішення твердження щодо дій, умислу, ролі або винуватості обвинуваченого у провадженні, яке наразі розглядається; чи були відповідні висновки необхідними для вирішення попередньої справи; чи надавалася оцінка доказам, які підлягають самостійному дослідженню в цьому провадженні; а також чи демонструє подальша процесуальна поведінка суду готовність до нового, повного та неупередженого розгляду доказів. Отже, вирішальним є не сам факт ознайомлення судді з матеріалами пов’язаної справи, а те, чи могла його попередня процесуальна діяльність сформувати або створити зовнішнє враження сформованої наперед позиції щодо обвинуваченого чи обставин нового провадження.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що сам факт того, що суддя першої інстанції вже приймав попередні рішення щодо того самого правопорушення, не може сам по собі виправдовувати побоювання щодо його неупередженості. Однак, питання щодо неупередженості судді виникає, коли попереднє рішення вже містить детальну оцінку ролі особи, яку згодом судили у правопорушенні, скоєному кількома особами, або має розглядатися як таке, що визначало, що особа, яку згодом судили, відповідала всім критеріям, необхідним для вчинення кримінального правопорушення (Meng v. Germany, п. 47- 48) Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, існування неупередженості для цілей статті 6 § 1 має визначатися відповідно до суб’єктивного тесту, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав цей суддя будь-які особисті упередження чи упередження у даній справі, а також відповідно до об’єктивного тесту, тобто шляхом встановлення того, чи сам трибунал та, серед інших аспектів, його склад надавав достатні гарантії, щоб виключити будь-які законні сумніви щодо його неупередженості (Teslya v. Ukraine, пп. 37-40).
Оскільки доводи захисту стосувалися попередньої участі однієї із суддів, оцінка наявності підстав для відводу має бути індивідуалізованою, а поширення відповідних сумнівів на всю колегію потребує окремого фактичного обґрунтування.
Інша група доводів сторони захисту стосується процесуальної поведінки суду — відмови у повторному дослідженні окремих доказів, порядку розгляду заяви про відвід прокурора, а також тверджень про можливе надання стороні обвинувачення процесуальної переваги. Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що незгода сторони з окремим процесуальним рішенням сама по собі не може свідчити про упередженість суду. Водночас для оцінки об’єктивної безсторонності значення може мати не лише кожне окреме рішення, а й сукупність процесуальних дій суду, якщо їх послідовність здатна створити об’єктивне враження вибіркового застосування процесуальних правил, систематичної переваги однієї зі сторін або обмеження реальної можливості іншої сторони ефективно представити свою позицію.
Саме в цьому аспекті питання безсторонності суду безпосередньо пов’язане з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін. Відповідно до практики ЄСПЛ кожній стороні має бути забезпечена розумна можливість представити свою позицію в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з процесуальним опонентом (Đurić v. Serbia, пп. 69, 71). Тому систематичний характер процесуальних обмежень, якщо такий буде встановлено під час подальшого моніторингу, може мати значення одночасно для оцінки дотримання принципу рівності сторін і для визначення того, чи зберігав суд необхідну дистанцію щодо процесуальних позицій обвинувачення та захисту.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що обставини, на які сторона захисту посилається як на прояви можливої упередженості суду, в окремих випадках, зокрема у цьому провадженні, потребують оцінки не ізольовано, а в сукупності та в контексті подальшого перебігу судового розгляду. Кожна з таких обставин окремо може бути недостатньою для висновку про порушення гарантій статті 6 ЄКПЛ, однак їх системність, повторюваність та взаємозв’язок можуть мати істотне значення для оцінки того, чи здатна сукупність процесуальних дій і рішень суду породити в об’єктивного спостерігача обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності та дотримання належного процесуального балансу між сторонами.
Враховуючи зазначене, кримінальне провадження рекомендоване до подальшого системного моніторингу.
