25. 06. 2026
27 травня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання позовного провадження (справа № 991/3978/25) за позовом прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до Коваля В.С., колишнього Міністра аграрної політики та продовольства України, та Баранюк Г.П. про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави. У судовому засіданні брали участь представники відповідачів та позивач. Справу розглядала колегія суддів у складі: головуючий суддя — Хамзін Т.Р., судді — Мойсак С.М. та Михайленко В.В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом розгляду стало продовження допиту свідка, викликаного за клопотанням позивача, а також подальше дослідження письмових доказів та вирішення клопотань сторін щодо збирання і дослідження додаткових доказів.
Під час допиту прокурором свідок повідомив про обставини подій, які мали місце у 2021–2022 роках. Свідок надав пояснення щодо порядку укладення договору, місця його підписання, осіб, які брали участь у його складанні, а також процедури оформлення відповідних документів. Водночас він неодноразово зазначав, що події відбувалися досить давно, у зв’язку з чим він не може точно пригадати окремі обставини та деталі. Крім того, свідок наголосив, що відповідний договір, на його думку, не є міжнародним, а тому окремі формальні аспекти його укладення не мають істотного значення. Також свідок зазначив, що місце укладення договору є доволі умовним поняттям, оскільки фактичне погодження умов та підписання документів могли відбуватися за різних обставин, зокрема у випадку, коли особи, між якими укладається договір, перебувають у різних містах.
Відповідаючи на запитання учасників процесу, свідок також повідомив, що не володіє інформацією щодо порядку видачі нотаріусом дубліката відповідного документа, вважаючи це питання таким, що належить до компетенції нотаріуса. Після завершення допиту сторони повідомили про відсутність додаткових запитань до свідка.
Надалі суд перейшов до дослідження письмових доказів, поданих сторонами. У ході їх дослідження представники відповідачів акцентували увагу на обставинах, які, на їхню думку, ставлять під сумнів твердження позивача щодо фактичного проживання відповідача у відповідній квартирі в період, коли здійснювалося збирання доказів.
Окремо сторона відповідачів порушила питання допустимості окремих доказів, отриманих у межах перевірки фінансових обставин справи. Представники відповідачів стверджували, що під час отримання інформації від фінансових установ НАЗК використовувало відомості про належність Баранюк Г.П. та її чоловіка до членів однієї сім’ї, що, на їхню думку, не відповідало вимогам законодавства та вплинуло на подальше отримання банківських документів. Крім того, представники відповідачів зазначили про фрагментарне використання уповноваженими органами результатів моніторингу способу життя. На їхню думку, відповідальні органи не врахували та фактично залишили поза увагою обставини, які могли свідчити про відсутність зв’язку відповідача з відповідним місцем проживання. За твердженням представників відповідачів, такі обставини могли спростовувати доводи позивача щодо фактичного проживання відповідача за вказаною адресою.
Прокурор заперечив проти наведених доводів, зазначивши, що матеріали моніторингу способу життя були відомі сторонам задовго до початку розгляду справи по суті та вже перебували у їхньому розпорядженні.
У подальшому сторона відповідачів заявила клопотання про виклик свідків, а також представників ПрАТ «Київстар» та ТОВ «Тріолан». Необхідність виклику представників телекомунікаційних компаній обґрунтовувалася потребою отримання пояснень щодо технічних характеристик відповідних даних та особливостей їх інтерпретації. На думку сторони відповідачів, залучення таких осіб дозволило б перевірити правильність висновків, які позивач робить на підставі телекомунікаційної інформації. Крім того, представники відповідачів зазначили, що свідки, зокрема друзі, які проживають поруч із квартирою, могли б підтвердити, що відповідач у спірний період не проживав за вказаною адресою.
Позивач заперечив проти задоволення обох клопотань. Щодо представників телекомунікаційних компаній було зазначено, що відповідні відомості вже неодноразово використовувалися сторонами під час розгляду справи, а самі дані не потребують додаткових роз’яснень. Щодо виклику свідків позивач наголосив, що такі особи навряд чи можуть надати достовірні відомості про конкретні дати та обставини перебування відповідача за відповідною адресою, а їх допит може призвести до необґрунтованого затягування розгляду справи.
У відповідь представники відповідачів зазначили, що сторони надають різне тлумачення одним і тим самим доказам, що, на їхню думку, обумовлює необхідність отримання додаткових пояснень та проведення більш детальної перевірки відповідних обставин. За результатами розгляду заявлених клопотань колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності у виклику представників телекомунікаційних компаній, а також зазначила, що сторона відповідачів не навела достатнього обґрунтування того, які саме юридично значимі обставини можуть бути встановлені шляхом допиту заявлених свідків. У зв’язку з цим у задоволенні обох клопотань було відмовлено.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що ключовим питанням цього судового засідання стало забезпечення сторонам реальної можливості впливати на формування та перевірку доказової бази у справі, наслідком якої потенційно може стати суттєве втручання у право особи на мирне володіння майном. У цьому контексті особливого значення набувають доводи сторони відповідачів щодо порядку отримання окремих доказів, повноти використання результатів моніторингу способу життя, а також необхідності отримання додаткових пояснень від представників телекомунікаційних компаній і свідків. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, сама по собі відмова у виклику свідків або інших осіб не свідчить про порушення права на справедливий судовий розгляд. Водночас практика ЄСПЛ виходить із того, що сторона, яка заявляє відповідне клопотання, повинна належним чином обґрунтувати його значення для встановлення обставин справи, тоді як суд має надати переконливі причини його відхилення та оцінити, чи можуть відповідні обставини бути встановлені іншими процесуальними засобами (Nevzlin v. Russia, п. 182; Murtazaliyeva v. Russia [GC], п. 160). Саме тому вирішальне значення має не сам факт відмови у виклику свідків, а те, чи не призведе така відмова до позбавлення сторони реальної можливості довести обставини, на які вона посилається.
Окремої уваги заслуговує той факт, що предметом спору між сторонами є не лише оцінка вже наявних доказів, але й питання їхнього походження, повноти та способу інтерпретації. У світлі практики ЄСПЛ право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вимагає не лише законності втручання, а й наявності достатніх процесуальних гарантій, які дозволяють особі ефективно оскаржити таке втручання та представити свою позицію в умовах змагального процесу (Călin v. Romania, п.п. 74-76; Nada v. Switzerland, пп. 181–184).
За результатами спостереження за цим судовим засіданням експерти моніторингової місії IAC ISHR не зафіксували очевидних ознак порушення права на справедливий судовий розгляд. Водночас подальша оцінка відповідності провадження стандартам статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу значною мірою залежатиме від того, наскільки повно суд дослідить доводи сторони відповідачів щодо походження та достовірності доказів, а також чи буде забезпечено належний баланс між процесуальною економією та правом сторін на ефективне представлення своєї позиції. У зв’язку з цим справа рекомендується до подальшого моніторингу.
