22. 05. 2024
9 травня 2024 року у Печерському районному суді у рамках кримінального провадження № 12013040000000663 відбувся розгляд клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без права внесення застави Коломойському Ігорю Валерійовичу, якого підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 27 КК України, ч.2 ст. 15 КК України, п. 11-12 ч.2 ст. 115 КК України (підбурювання до закінченого замаху вчинення умисного вбивства на замовлення). У даному судовому процесі були присутні захисники підозрюваного, прокурори, підозрюваний Коломойський І.В. та головуючий суддя Підпалий В.В.
Під час моніторингу даного судового засідання експертами IAC ISHR було зафіксовано ряд обставин, які можуть свідчити про наявність порушення права на справедливий суд у контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
По-перше, сторона захисту отримала інформацію про дане клопотання прокурора та про судовий процес за день до нього, а тому адвокати не мали змоги ознайомитись з усіма матеріалами справи. Зі слів захисників, вони встигли ознайомились лише з матеріалами клопотання, проте матеріали справи у повному обсязі їм отримати не вдалось. Був поданий відповідний запит стороні обвинувачення, проте до початку судового засідання його не задовольнили. Фактично сторона захисту була позбавлена можливості підготуватися до судового засідання, що може свідчити про порушення права на захист, гарантованого пунктом 3 статті 6 ЄКПЛ.
ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що право обвинуваченого, передбачене підпунктом “d” пункту 3 статті 6, ґрунтується на принципах рівності сторін та змагальності, обидва з яких вимагають, щоб захист не був поставлений у невигідне становище порівняно з обвинуваченням і щоб обвинувачений мав змогу перевірити докази, надані проти нього. Крім того, право на змагальний судовий розгляд також вимагає, щоб у кримінальній справі органи обвинувачення розкрили захисту всі наявні у них речові докази, які свідчать на користь або проти обвинуваченого (Snijders v. Netherlands, п.47). Враховуючи те, що зазначені вище права є важливими складовими принципу справедливого судового розгляду, то можливе порушення цих прав також ставить і під ризик дотримання права на справедливий судовий розгляд. Судовий процес може бути справедливим в цілому лише тоді, коли дотримані всі його гарантії, а отже, він є справедливим щодо всіх його гарантій; він не може бути справедливим в цілому, коли якоїсь гарантії не вистачає (Snijders v. Netherlands, п.72). Враховуючи зазначені обставини, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть прийти до висновку, що суд надав достатні гарантії для забезпечення прав обвинуваченого.
Спостерігачі IAC ISHR часто стикаються з ситуацією, коли судові засідання по клопотаннях сторони обвинувачення призначаються день в день, або на наступний день. Зазначений підхід, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, значно ускладнює підготовку стороною захисту своєї позиції.
Враховуючи, що сторона захисту отримала інформацію про засідання за день до нього, а всіх матеріалів так і не отримала, то сумніви щодо того, чи мала сторона захисту достатньо часу для того, щоб ефективно та належним чином організувати захист не можна вважати необгрунтованими. ЄСПЛ у своїй практиці зазначає, що стаття 6 § 3 (b) гарантує обвинуваченому (підозрюваному) “достатній час і можливості для підготовки свого захисту”, а, отже, може включати все, що є “необхідним” для підготовки до судового розгляду. Сторона захисту повинна мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості викласти всі відповідні аргументи захисту перед судом першої інстанції і, таким чином, вплинути на результат провадження (Galović v. Croatia, п.81). Враховуючи всі обставини, ми не можемо прийти до висновку про наявність достатнього часу у сторони захисту.
По-друге, події кримінального провадження, у зв’язку з якими слідство просить суд застосувати запобіжний захід, мали місце у 2003 році. Строки для притягнення до відповідальності по цьому злочину вже спливли, проте прокурор заявив, що оскільки Коломойський І.В. є підозрюваним у скоєнні іншого особливо тяжкого злочину (привласнення чи розтрата чужого майна в особливо великих розмірах, або організованою групою; легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом вчинена організованою групою або в особливо великому розмірі), події якого слідством датуються 2014 роком, то строки перервались, а отже можливе і притягнення до кримінальної відповідальності.
Проте, ця позиція не узгоджується із позицією Конституційного суду України, згідно з якою сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред’явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність, оскільки особа не несе кримінальної відповідальності, доки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили (Рішення від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99). Таку ж позицію займає і ЄСПЛ: “Презумпція невинуватості, закріплена в пункті 2 статті 6, є одним з елементів справедливого кримінального процесу, який вимагається пунктом 1. Він не тільки забороняє передчасне висловлення самим судом думки про те, що особа, “обвинувачена (підозрювана) у вчиненні кримінального правопорушення”, є винною до того, як це буде доведено відповідно до закону” (Fatullayev v. Azerbaijan, п.159). Враховуючи те, що в кримінальному провадженні, на яке посилається прокурор, Коломойський І.В. має статус підозрюваного, а законний вирок суду стосовно його винуватості не набув сили, експерти моніторингової місії IAC ISHR ставлять під сумнів посилання суду на дану обставину як на таку, що могла вплинути на перебіг строків кримінального проводження у зв’язку з яким прокурор подав клопотання про застосування запобіжного заходу.
Більше того, хочемо звернути увагу, що за словами сторони захисту по даному провадженні уже є вирок Бабушкінського (Шевченківського) районного суду м. Дніпро у 2005 р., яким фактично кримінальне провадження стосовно Коломойського І.В. закрите. Крім того, є також рішення Запорізького апеляційного суду від 2005 р., в якому за даним провадженням визначені винні (Коломойського І.В. серед них не визначено) та рішення Дніпровського апеляційного суду 2015 року в якому прокуратурі відмовили в оскаржені вироку 2005 року.
Спільно з усіма вищезазначеними обставинами та враховуючи також, що ч.1 п.6 ст. 294 КПК закріплює законну підставу для закриття кримінального провадження – кримінальне провадження закривається в разі існування вироку по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню, то експерти IAC ISHR вважають, що в даному процесі можливе порушення принципу “процедури встановленої законом” (п. 1 ст. 5 ЄКПЛ). ЄСПЛ у своїй практиці зазначає, що у випадку позбавлення волі особливо важливо, щоб був дотриманий загальний принцип правової визначеності. Встановлюючи, що будь-яке позбавлення волі має здійснюватися “відповідно до процедури, встановленої законом”, пункт 1 статті 5 не просто відсилає до внутрішнього законодавства; як і вирази “відповідно до закону” і “встановлений законом” у других абзацах статей 8-11, він також стосується “якості закону”, вимагаючи, щоб він був сумісним з верховенством права – концепцією, притаманною всім статтям Конвенції. “Якість закону” в цьому сенсі означає, що якщо національний закон дозволяє позбавлення волі, він повинен бути достатньо доступним, точним і передбачуваним у застосуванні, щоб уникнути будь-якого ризику свавілля. Враховуючи те, що суд фактично не звернув уваги на законні підстави для закриття кримінального провадження, виникають сумніви що така належна процедура гарантована ЄКПЛ була дотримана.
По-третє, прокурор зазначив перелік ризиків стосовно підозрюваного, які є підставою для застосування до нього саме тримання під вартою без права внесення застави. До таких ризиків прокурор відніс: ризик переховування від слідства; ризик впливу на інших учасників провадження, а також на свідків; ризик іншим чином перешкоджати здійсненню судового процесу. Проте, варто звернути увагу на той факт, що стосовно Коломойського І.В. уже застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в іншому провадженні. А зважаючи на це важко зрозуміти, яким чином підозрюваний, і так перебуваючи під вартою з вересня 2023 року, може порушити покладені на нього обов’язки в іншому провадженні. Враховуючи це, обставини наведені слідством для задоволення цього клопотання мають більше ознаки шаблонних конструкцій. Зокрема ЄСПЛ з цього приводу в своїй практиці зазначає, що використання стандартного шаблону, а також абстрактних і стереотипних повторень низки підстав для тримання під вартою, не наводячи жодних конкретних фактів, що стосуються підстав справи підозрюваного свідчить про порушення п. 3 ст. 5 ЄКПЛ (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п.50). Враховуючи позицію ЄСПЛ, а також характер ризиків у поданому прокурором клопотанні, ми вважаємо, що в даному процесі може мати місце порушення принципу обґрунтованості досудового тримання під вартою.
По-четверте, спостерігачі IAC ISHR звертають увагу на стан здоров’я Коломойського І.В. До матеріалів даного провадження сторона захисту надала численну кількість лікарських висновків, які підтверджують необхідність надання медичної допомоги підозрюваному. Крім того, у зв’язку з тим, що підозрюваний перебуває під вартою з вересня 2023 р., йому не надається ні медична допомога, ні обстеження, так як лікарів у його місце перебування не допускають. Суд, ознайомившись з даною інформацією, фактично проігнорував її та задовільнив клопотання про призначення запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою без застави. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що обов’язок забезпечувати належний медичний огляд та лікування покладається на державу. Ігнорування даного факту може містити ознаки порушення статті 3 ЄКПЛ щодо заборони катування, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводженн і покарання. ЄСПЛ з цього приводу наголошує, що держава повинна забезпечити, щоб особа трималася під вартою в умовах, сумісних з повагою до її людської гідності, щоб спосіб і метод виконання цього заходу не завдавали їй страждань або труднощів, інтенсивність яких перевищує неминучий рівень страждань, притаманних ув’язненню, і щоб, з огляду на практичні вимоги ув’язнення, її здоров’я і благополуччя були належним чином забезпечені. Таким чином, відсутність належної медичної допомоги для осіб, які перебувають під вартою, може спричинити відповідальність держави за статтею 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Крім того, ЄСПЛ зазначає, що недостатньо, щоб таких затриманих обстежили і поставили діагноз; натомість, необхідно забезпечити належне лікування діагностованої проблеми (Fenech v. Malta, п.126).
Враховуючи все вищезазначене експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що в даному процесі можуть мати місце порушення права на захист (п. 3 ст. 6 ЄКПЛ), принцип процедури встановленої законом (п.1 ст. 5 ЄКПЛ), принцип обґрунтованості досудового тримання під вартою (п. 3 ст. 5 ЄКПЛ), принцип заборони катування, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і покарання (ст.3 ЄКПЛ).
