10. 06. 2024
30 травня в Київському апеляційному суді (далі – КАС) у рамках кримінального провадження № 12013040000000663 відбувся розгляд апеляційної скарги на ухвалу Печерського районного суду від 9 травня 2024 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без права внесення застави стосовно Коломойського Ігоря Валерійовича, якого підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 27 КК України, ч.2 ст. 15 КК України, п. 11-12 ч.2 ст. 115 КК України (підбурювання до вчинення умисного вбивства). У даному судовому засіданні були присутні захисники підозрюваного, прокурори, підозрюваний Коломойський І.В. та колегія суддів з головуючою Кагановською Т.В.
За результатами розгляду, суд прийняв рішення апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду – без змін.
Під час моніторингу судового засідання експертами моніторингової місії IAC ISHR було зафіксовано ряд обставин, які можуть свідчити про наявність порушення права на справедливий суд у контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
По-перше, захист звернув увагу суду на те, що по даному кримінальному правопорушенню є вирок Бабушкінського (Шевченківського) районного суду м. Дніпро у 2005 р., яким фактично кримінальне провадження стосовно Коломойського І.В. було закрите. Крім того, є також рішення Запорізького апеляційного суду від 2005 р., в якому за даним складом злочину визначені винуваті (Коломойського І.В. серед них не визначено) та рішення Дніпровського апеляційного суду 2015 року в якому прокуратурі відмовили в оскарженні вироку 2005 року. У той же час, ч.1 п.6 ст. 294 КПК України закріплює законну підставу для закриття кримінального провадження – кримінальне провадження закривається в разі існування вироку по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню. Проте, спостерігачі IAC ISHR відмічають, що суд першої інстанції ніяким чином не звернув на це увагу, та не надав оцінку цьому факту під час засідання (див. Моніторинг кримінального провадження Коломойського І.В. від 9 травня 2024). Більше того, у даному засіданні в КАС колегія суддів також під час засідання фактично не надала цьому факту значення, що може поставити під сумнів дотримання “процедури встановленої законом” (п. 1 ст. 5 ЄКПЛ), а також гарантій проти свавільного затримання особи.
ЄСПЛ з цього приводу наголошує, що будь-яке позбавлення свободи повинно бути «законним». Коли йдеться про «законність» тримання під вартою, в тому числі про те, чи була дотримана «процедура, передбачена законом», Конвенція посилається, головним чином, на національне законодавство, а також, у відповідних випадках, на інші застосовні правові стандарти, в тому числі ті, що мають своїм джерелом міжнародне право. У всіх випадках Конвенція встановлює обов’язок дотримуватися матеріальних і процесуальних норм відповідного законодавства, але також вимагає, щоб будь-яке позбавлення свободи було сумісним з метою статті 5, а саме – захисту особи від свавілля. Крім того, коли йдеться про позбавлення волі, особливо важливим є дотримання загального принципу правової визначеності. Тому важливо, щоб умови позбавлення волі відповідно до національного та/або міжнародного права були чітко визначені, а сам закон був передбачуваним у застосуванні, щоб він відповідав стандарту «законності», встановленому Конвенцією, стандарту, який вимагає, щоб усі закони були достатньо точними, щоб уникнути будь-якого ризику свавілля і щоб особа мала можливість, розумною мірою з огляду на обставини справи, передбачити наслідки, які може спричинити та чи інша дія (Aydin Sefa Akay v. Türkiye п.111-112).
Спостерігачі IAC ISHR відмічають відсутність явного зовнішнього прояву аналізу судом зазначеної стороною захисту підстави про закриття даного провадження. У зв’язку з чим не можна однозначно стверджувати, що принцип “процедури встановленої законом” (п. 1 ст. 5 ЄКПЛ), а також гарантій проти свавільного затримання особи, забезпечується судами в даному провадженні.
По-друге, як було вже зазначено у попередньому звіті по цьому провадженню (див. Моніторинг кримінального провадження Коломойського І.В. від 9 травня 2024): «Строки для притягнення до відповідальності по цьому злочину вже спливли, проте прокурор заявив, що оскільки Коломойський І.В. є підозрюваним у скоєнні іншого особливо тяжкого злочину (привласнення чи розтрата чужого майна в особливо великих розмірах, або організованою групою; легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом вчинена організованою групою або в особливо великому розмірі), події якого слідством датуються 2014 роком, то строки перервались, а, отже, можливе і притягнення до кримінальної відповідальності». Під час цього засідання прокурори зайняли таку ж позицію.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що Коломойський І.В. у вищезазначеному провадженні є виключно підозрюваним, досудове розслідування триває вже більше, ніж 9 місяців, і за цей строк слідством не було передано до суду обвинувальний акт. У той же час п.3 ст. 49 КПК чітко встановлює, що перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років. Як відомо, таких обставин слідством не встановлено, а особа може вважатись такою, що вчинила злочин тільки після законного вироку суду.
Це твердження повністю узгоджується з позицією Конституційного суду України, згідно з якою сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред’явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність, оскільки особа не несе кримінальної відповідальності, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набрав законної сили (Рішення від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99). Захисники підозрюваного також надали суду довідку, яка підтверджує відсутність судимостей в їхнього клієнта.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод чітко визначає підстави для набуття статусу “винного”:
“Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено в законному порядку”.
Крім того, ЄСПЛ зазначає, що презумпція невинуватості, закріплена в пункті 2 статті 6, є одним з елементів справедливого судового розгляду, який вимагається пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ. Презумпція невинуватості буде порушена, якщо в судовому рішенні або заяві посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, відображено думку про її винуватість до того, як її вину буде доведено в законному порядку. Одним з аспектів презумпції невинуватості є захист осіб, щодо яких кримінальне провадження було закрито/не доведено до кінця, від поводження з боку державних посадових осіб та органів влади так, ніби вони насправді винні у вчиненні інкримінованого їм злочину (Bavčar v. Slovenia п.104). Враховуючи вищенаведену судову практику, експерти моніторингової місії IAC ISHR, ставлять під сумнів те, що позиція сторони обвинувачення стосовно переривання строків співпадає з позицію Конституційного суду України та Європейського суду з прав людини.
По-третє, сторона захисту звернула увагу суду на те, що вони досі не отримали всіх матеріалів справи, така ж ситуація була на судовому засідання першої інстанції (див. Моніторинг кримінального провадження Коломойського І.В. від 9 травня 2024), там у захисту був лише один день на ознайомлення з матеріалами справи, і суд заявив, що вони повернуться до розгляду даного клопотання після розгляду клопотання сторони обвинувачення, проте цього так і не відбулось. У цьому ж засідання сторона захисту додатково наголосила, що серед матеріалів справи є стенограма допиту ключового свідка, проте вони не мають змоги з нею ознайомитись. Суд відхилив дане клопотання. Дана ситуація може свідчити про порушення права на захист та рівності сторін судового процесу (п.3 ст.6 ЄКПЛ).
ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на доступ до матеріалів справи. Суд вже встановив, що необмежений доступ до матеріалів справи та необмежене використання будь-яких нотаток, включаючи, за необхідності, можливість отримання копій відповідних документів, є важливими гарантіями справедливого судового розгляду. Відсутність такого доступу, за оцінкою Суду, свідчить на користь висновку про порушення принципу рівності сторін. Повага до прав захисту вимагає, щоб обмеження доступу обвинуваченого або його адвоката до судових матеріалів не перешкоджало наданню доказів обвинуваченому до початку судового розгляду і наданню обвинуваченому (підозрюваному) можливості прокоментувати їх через свого адвоката в усних заявах. Більше того, обвинувачений (підозрюваний) повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості викласти всі відповідні аргументи захисту перед судом першої інстанції і, таким чином, вплинути на результат провадження. При оцінці того, чи мала особа достатній час для підготовки свого захисту, особливу увагу слід приділяти характеру провадження, а також складності справи та стадії провадження (Kikabidze v. Georgia п.42-43).
Враховуючи те, що вирішення питання надання матеріалів стороні захисту в першій інстанції фактично було проігноровано, а колегія КАС не надала оцінку цій ситуації, ми не можемо однозначно стверджувати, що права підозрюваного були належним чином забезпечені.
По-четверте, як ми уже зазначали в попередньому звіті (див. Моніторинг кримінального провадження Коломойського І.В. (від 9 травня 2024) ризики, наведені слідством в клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, мають абстрактний та шаблонний характер. Окрім цього, спостерігачі IAC ISHRзвернули увагу на те, що слідством не обгрунтовано, як ці ризики можуть мати місце, враховуючи те, що до Коломойського І.В. на даний час застосовано тримання під вартою в іншому кримінальному провадженні до 02.09.2024.
ЄСПЛ з цього питання чітко наголошує, що використання стандартного шаблону, а також абстрактних і стереотипних повторень низки підстав для тримання під вартою, не наводячи конкретних фактів, що стосуються підстав справи підозрюваного, свідчить про порушення п. 3 ст. 5 ЄКПЛ (Avaz Zeynalov v. Azerbaijan п.61). Враховуючи позицію ЄСПЛ, а також характер ризиків у поданому прокурором клопотанні, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що в даному процесі може мати місце порушення принципу обґрунтованості досудового тримання під вартою.
Також адвокати поставили під сумнів обґрунтованість підозри у даному провадженні, так як за їхніми словами підозра повністю ґрунтується на показах двох свідків (один з них потерпілий). Інші обставини, які б доводили підозру стосовно Коломойського І.В. в матеріалах не вказані. Крім того події датуються 2003 роком, у 2005 стосовно цього провадження був винесений вирок, яким було визначено винних осіб, а пізніше було два рішення апеляційного суду, які залишили вирок незмінним. У 2024 році, відповідно до матеріалів справи, у потерпілого з’явилась нова версія стосовно того, хто є винним у замаху стосовно нього (у 2003 році, як зазначає захист, він озвучував іншу версію), і саме на цих свідченнях основною мірою ґрунтується підозра.
Стосовно цього питання експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що недостатня увага національного суду до обґрунтованості підозри, на підставі якої обирається або продовжується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може привести до порушення норм ЄКПЛ. ЄСПЛ у рішенні по справі Savalanli and Others v. Azerbaijan зазначив наступне: “Суд зазначає, що національні суди, які розглядали скарги заявників на тримання їх під вартою, послідовно не перевіряли обґрунтованість підозри, на якій ґрунтувалося тримання заявників під вартою. У своїх рішеннях, використовуючи короткі, розпливчасті та стереотипні формули відхилення скарг заявників як необґрунтованих, національні суди обмежили свою роль до простого автоматичного схвалення рішень про тримання під вартою, і не можна вважати, що вони провели справжній перегляд «законності» тримання заявників під вартою. Це суперечить не тільки вимогам пункту 4 статті 5, але й вимогам національного законодавства “ (п.102). Враховуючи перебіг судового засідання, спостерігачі IAC ISHRне можуть стверджувати, що суд належним чином перевірив обґрунтованість підозри.
По-п’яте, попри долучені лікарські висновки, суд не звернув увагу на стан здоров’я підозрюваного. Відповідно до наданих стороною захисту лікарських висновків, стан здоров’я Коломойського І.В. фактично не є сумісним з утриманням під вартою, так як він потребує постійної медичної допомоги. Експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що питання життя та здоров’я потребують першочергового вирішення. Стаття 3 ЄКПЛ закріплює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Навіть за найскладніших обставин, Конвенція категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання.
Заборона катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є цінністю цивілізації, тісно пов’язаною з повагою до людської гідності. Для того, щоб підпадати під дію статті 3, жорстоке поводження повинно досягти мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму залежить від усіх обставин справи, що розглядається, таких як тривалість поводження, його фізичні або психічні наслідки та, в деяких випадках, стать, вік та стан здоров’я (Schmidt and Šmigol v. Estonia п.120-121). Держава повинна забезпечити, щоб особа трималася під вартою в умовах, сумісних з повагою до її людської гідності, щоб спосіб і метод виконання цього заходу не завдавали їй страждань або труднощів, інтенсивність яких перевищує неминучий рівень страждань, притаманних ув’язненню, і щоб, з огляду на практичні вимоги ув’язнення, її здоров’я і благополуччя були належним чином забезпечені. Таким чином, відсутність належної медичної допомоги для осіб, які перебувають під вартою, може спричинити відповідальність держави за статтею 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Крім того, ЄСПЛ зазначає, що недостатньо, щоб затриманих осіб обстежували і ставили діагноз; натомість, необхідно забезпечити належне лікування діагностованої проблеми (Fenech v. Malta, п.126).
Враховуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що в даному процесі можуть мати місце порушення права на захист (п. 3 ст. 6 ЄКПЛ), принцип процедури, встановленої законом (п.1 ст. 5 ЄКПЛ), принцип обґрунтованості досудового тримання під вартою (п. 3 ст. 5 ЄКПЛ), принцип заборони катування, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і покарання (ст.3 ЄКПЛ), презумпції невинуватості (п.2 ст.6 ЄКПЛ), перегляду законності затримання (п.4 ст.5 ЄКПЛ) та справедливості судового процесу в цілому (п.1 ст.6 ЄКПЛ).
