06. 06. 2024
30 травня в Київському апеляційному суді (далі – КАС) відбувся розгляд апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22.04.2024 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою Коломойському Ігорю Валерійовичу в рамках справи №671/14199/24. Коломойський І.В. підозрюєтьсяу вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, ч.3 ст. 209 КК України (привласнення чи розтрата чужого майна в особливо великих розмірах, або організованою групою; легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом вчинена організованою групою або в особливо великому розмірі). Суд засідав у складі колегії трьох суддів з головуючим Мельником В.В. Також у судовому засіданні був присутній прокурор, підозрюваний та його захисники.
Основним предметом розгляду даного засідання була апеляційна скарга на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва. Суд дану апеляційну скаргу залишив без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва без змін.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що вищезазначена ухвала про продовження запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою втратила свою чинність 24 травня 2024 року, оскільки була прийнята нова ухвала суду про продовження строків тримання під вартою. Тобто підозрюваний фактично був позбавлений права на оскарження запобіжного заходу, а дане засідання не забезпечувало реальне право на перегляд її обґрунтованості. Спостерігачі IAC ISHR відмічають, що прокурор також звернув увагу суду на даний факт. Експерти моніторингової місії IAC ISHR зауважують, що розгляд Київським апеляційним судом скарг на ухвали суду після закінчення їх дії набуває характеру негативної тенденції та може бути розцінене як порушення права на доступ до суду в контексті п.1 ст.6 ЄКПЛ:
« Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який… вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення » .
Це право є важливою складовою аспекту справедливого судового розгляду і при його порушенні справедливий судовий розгляд фактично унеможливлюється.
ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що право на доступ до суду є невід’ємним аспектом гарантій, закріплених у статті 6, посилаючись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, які лежать в основі більшої частини Конвенції. Право на доступ до суду має бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним». Це зауваження особливо стосується гарантій, передбачених статтею 6 ЄКПЛ, з огляду на важливе місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд. Обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишився у особи, таким чином або в такій мірі, що порушується сама суть права. (Verein Klimaseniorinnen Schweiz and Others v. Switzerland, п.626). Це право тісно переплітається з принципами верховенства права та недопущення свавілля.
Крім того, варто додати, що будь-яке позбавлення волі має відповідати меті захисту особи від свавілля. Суд в даному контексті використовує поняття “гарантії проти свавілля”, які включають в себе наявність чітких правових положень щодо наказу про взяття під варту, продовження строку тримання під вартою та встановлення часових меж тримання під вартою; а також наявність ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого заявник може оскаржити “законність” та “тривалість” свого подальшого тримання під вартою” (Lazăr v. Romania п. 90). Головна мета статті 5 § 4 полягає в тому, щоб особам, позбавленим волі, надавався швидкий судовий перегляд законності їхнього затримання, оскільки такий перегляд може призвести до можливого їх звільнення. Таким чином, ЄСПЛ вважає, що вимога швидкості перевірки законності затримання є актуальною, доки це затримання триває. Після звільнення затриманих осіб, навіть якщо гарантія короткої затримки більше не відповідає меті статті 5 § 4, гарантія щодо ефективності перегляду продовжує застосовуватися, оскільки колишній затриманий може все ще мати законний інтерес у встановленні законності його тримання під вартою навіть після його звільнення. Вимога статті 5 § 4 щодо швидкого перегляду законності затримання подібна до гарантії розгляду справи протягом розумного строку, включеної в статтю 6 § 1 Конвенції (Zubor v. Slovakia, § 76, 83). Враховуючи відсутність у підозрюваного реального права на перегляд обґрунтованості винесеної стосовно нього ухвали про продовження строків запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою, виникають об’єктивні сумніви стосовно дотримання вищезазначених прав, гарантованих ЄКПЛ.
Більше того, Касаційний кримінальний суд ВСУ у постанові по справі №991/3440/20 висловив свою позицію стосовно права на апеляційне оскарження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Колегія суддів, посилаючись на рішення ЄСПЛ по справі Bellet v. France наголосила, що недотримання належної правової процедури щодо права на захист та права на оскарження, тягне за собою порушення гарантованого ст. 6 ЄКПЛ права на справедливий суд. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Також хочемо звернути увагу, що досудове розслідуванняя стосовно підозрюваного продовжено на максимальний строк, до вересня 2024, у той же час слідством, на думку сторони захисту, не було виявлено жодних обставин, які б доводили вину Коломойського І.В. Зокрема, спостерігачі IAC ISHR звертають увагу на наданий суду звіт незалежної міжнародної аудиторської компанії щодо фінансової перевірки Приватбанку, який зазначається слідством як потерпілий у даній справі. Звіт фактично підтверджує відсутність факту нанесення шкоди Приватбанку.
ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що навіть якщо підстави для тримання особи під вартою є «відповідними» та «достатніми», Суд також повинен з’ясувати, чи проявили компетентні національні органи «особливу старанність» при здійсненні провадження. Виправдання будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки він є коротким, має бути переконливо продемонстроване органами влади (Radonjić and Romić v.Serbia, п.69-70). Оцінюючи, чи була дотримана вимога “особливої ретельності”, ЄСПЛ враховує, серед іншого, загальну складність провадження, будь-які періоди невиправданої затримки та кроки, вжиті органами влади для прискорення провадження з метою забезпечення того, щоб загальна тривалість тримання під вартою залишалася “розумною” (Lisovskij v. Lithuania, п.68) Враховуючи швидкість та наявні результати досудового розслідування в даному провадженні, ми не можемо однозначно сказати, чи відповідні органи проявляють належну старанність.
Щодо ризиків, які на думку слідства зберігаються в даному провадженні, то вони абсолютно ідентичні з ризиками в усіх попередніх клопотаннях, які сторона обвинувачення заявляла суду I інстанції. Тобто, по-перше, обвинувачення вважає, що ризики не тільки зберігаються протягом всього досудового розслідування, а й з плином часу не зменшуються, по-друге, строки даного запобіжного заходу продовжувались судом на тих самих підставах. Проте така позиція суперечить сталій практиці ЄСПЛ.
ЄСПЛ визначає, що зі спливом часу ризики зменшуються. Більше того, щоразу, коли суд виносить рішення щодо доцільності продовження досудового тримання під вартою, він зобов’язаний заново оцінити підстави для продовження такого запобіжного заходу. “Якщо суд продовжує тримання під вартою, при цьому в обґрунтуванні кожен раз використовуючи однакові, та відверто шаблонні, формулювання, не демонструючи, що він насправді приділяє увагу плинові часу, вимоги та основна ідея п.3 ст. 5 ЄКПЛ не дотримуються ” (Tiron v. Romania, п.39). Більше того, при обґрунтуванні клопотання про продовження тримання під вартою, перелічуючи конкретні підстави (ризики) чому запобіжний захід необхідно продовжити, органи влади повинні навести обґрунтовані причини та пояснення, чому вони вважають ці підстави застосованими до справи заявника для того, щоб можливе порушення п.3 ст.5 ЄКПЛ не набуло повторюваного характеру, а тримання під вартою не стало необґрунтованим (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п.50-51). Існування таких ризиків має бути належним чином встановлено, а аргументація органів влади щодо цього не може бути абстрактною, загальною або стереотипною (Affaire karaca v. Türkiye п.139).
Зважаючи на те, що як ризики, так і їх фактичне обґрунтування не змінюється, то виникають сумніви щодо того наскільки обґрунтованим є застосування даного запобіжного заходу відносно підозрюваного.
Крім того, зважаючи на термін тримання під вартою Коломойського І.В. (перебуває під вартою від вересня 2023, строки запобіжного заходу продовжувались неодноразово), експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що оцінка відповідних і достатніх підстав для досудового ув’язнення не може бути відокремлена від фактичної тривалості такого ув’язнення. Пункт 3 статті 5 Конвенції не може розглядатися як такий, що дозволяє досудове тримання під вартою беззастережно, за умови, що воно триває не довше певного періоду. Чим довше триває досудове тримання під вартою, тим більше обґрунтувань потрібно для переконливої демонстрації передбачуваного ризику або ризиків у разі звільнення підозрюваного з-під варти (Maassen v. the Netherlands п.62). Враховуючи вищезазначене, виникають сумніви, що були наведені достатні обґрунтування, які б виправдовували такий тривалий термін утримання під вартою.
Також враховуючи обставини провадження та наявну доказову базу, виникають сумніви стосовно обґрунтованості підозри. Спостерігачі IAC ISHR також зауважили, що під час засідання суд не звернув увагу на заяви захисників про наявну доказову базу, а також на результати звіту незалежної міжнародної аудиторської компанії, яка фактично підтверджує позицію сторони захисту. Таким чином залишається питання щодо надання судом оцінки таким обставинам.
Щодо обґрунтованості підозри ЄСПЛ у рішенні по справі Savalanli and Others v. Azerbaijan наголосив на тому, що: «національні суди, які розглядали скарги заявників на тримання їх під вартою, послідовно не перевіряли обґрунтованість підозри, на якій ґрунтувалося тримання заявників під вартою. У своїх рішеннях, використовуючи короткі, розпливчасті та стереотипні формули відхилення скарг заявників як необґрунтованих, національні суди обмежили свою роль до простого автоматичного схвалення рішень про тримання під вартою, і не можна вважати, що вони провели справжній перегляд «законності» тримання заявників під вартою. Це суперечить не тільки вимогам пункту 4 статті 5, але й вимогам національного законодавства» (п. 102). Враховуючи перебіг судового засідання важко стверджувати те, що суд належним чином перевірив обґрунтованість підозри.
Підсумовуючи, експерти IAC ISHR вважають, що в даному процесі можливе порушення права на доступ до суду (п.1 ст.6 ЄКПЛ), принципу перегляду законності затримання (п.4 ст.5 ЄКПЛ), обґрунтованості досудового тримання під вартою (п. 3 ст. 5 ЄКПЛ).
