01. 07. 2024
19 червня 2024 року у Київському апеляційному суді відбувся розгляд апеляційної скарги Коломойського І.В. на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24.05.2024 про продовження строку тримання під вартою до 22.07.2024 з можливістю внесення застави у розмірі 1968200000 грн. Нагадаємо, що Коломойський Ігор Валерійович підозрюється у вчиненні злочинів передбачених ч.5 ст. 191 КК України, ч.3 ст. 209 КК України (привласнення чи розтрата чужого майна в особливо великих розмірах, або організованою групою; легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом вчинена організованою групою або в особливо великому розмірі).
Суд засідав у складі колегії з трьох суддів. Були присутні прокурор, підозрюваний та його захисники, а також потенційні поручителі Коломойського І.В.
В обґрунтування апеляційної скарги сторона захисту зазначила, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з огляду на:
1) Відсутність складу злочину, а саме, обʼєкта злочину – потерпілого;
2)Необґрунтованість підозри, в тому числі, через те, що матеріали кримінального провадження не містять жодного доказу, який би підтверджував завдання збитків будь-якій особі, водночас, навпаки наявні докази відсутності збитків – аудиторський звіт по АТ КБ «ПриватБанк», опублікований «Ернст енд Янг»;
3) Необґрунтованість та абстрактний характер ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Крім того, один із захисників звернув увагу колегії на той факт, що слідчий суддя під час виходу в нарадчу кімнату не взяв з собою всі матеріали по справі. Тобто фактично ухвала була винесена без надання оцінки всім матеріалами, долученим до клопотання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR вже неодноразово акцентували увагу на недопустимості ситуації у якій особу піддають кримінальному переслідуванню та позбавляють права на свободу всупереч вимог ст. 5 Європейської конвенції з прав людини ( далі – ЄКПЛ). Посилання адвоката на те, що слідчий суддя приймав рішення без вивчення всіх матеріалів по справі викликає занепокоєння та свідчить про формальний підхід національного суду до вирішення питання про позбавлення особи права на свободу, що є неприпустимо як в розрізі національного законодавства, так і усталеної практики ЄСПЛ.
Наголошуємо, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, а тому суди зобов’язані з особливою ретельністю та належним обґрунтуванням приймати рішення. Для того, щоб тримання під вартою відповідало вимогам законності, воно повинно здійснюватися «відповідно до процедури, встановленої законом». (§46 Toniolo v. San Marino and Italy).
З приводу доводів сторони захисту про відсутність обґрунтованої підозри, вкотре зазначаємо, що«обґрунтованість» підозри, яка є підставою для арешту, є важливою складовою гарантії, встановленої підпунктом (с) частини 1 статті 5 (§ 124 Mehmet Hasan Altan v. Turkey). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б переконали об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Однак те, що можна вважати розумним, буде залежати від усіх обставин. Відповідно, хоча обґрунтована підозра повинна існувати під час арешту та первинного затримання, у випадках тривалого затримання також має бути доведено, що підозра зберігалася та залишалася «обґрунтованою» протягом усього затримання (§ 161-164 Selahattin Demirtas v. Turkey).
Поміж іншого, спостерігачі IAC ISHR протягом декількох судових засідань з розгляду клопотань про продовження запобіжного заходу фіксують позицію сторони захисту щодо відсутності потерпілого у даному провадженні, при цьому жодного разу ними не було помічено контраргументів сторони обвинувачення, які б нівелювали позицію адвокатів, крім того, як нам відомо, суд також не надає належної оцінки цим обставинам у своїх ухвалах.
Згідно зі сформованим стандартом обов’язку доведення у практиці ЄСПЛ, така ситуація може бути розцінена як перенесення обов’язку доведення на підозрюваного, що є порушенням презумпціїневинуватості (§ 15 Telfner v.Austria).
Окремо сторона захисту звернула увагу колегії на невиконання рішень національного суду та ігнорування практики ЄСПЛ в даному провадженні.
Так, Коломойський І.В. має ряд захворювань у звʼязку з якими потребує якісного медичного огляду та лікування. В межах провадження було постановлено 6 ухвал суду, якими було зобовʼязано відповідальних осіб забезпечити надання належної медичної допомоги Коломойському І.В., проте, жодна з ухвал не була виконана.
Наголошуємо, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Проблема невиконання рішень судів в Україні має системний характер, незважаючи на передбачену кримінальну та адміністративну відповідальність за це, наявність цієї проблематики підтверджує і ЄСПЛ у своїх рішеннях.
Так, у 2017 році ЄСПЛ обʼєднав 12148 заяв щодо невиконання остаточного рішення суду, та постановив, що всі ці заяви мають розглядатися відповідно до зобовʼязань, викладених у пілотному рішенні у Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine. Нагадаємо, що у вказаному пілотному рішенні ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, якіунеможливлюють його виконання. В цій же справі суд виявив низку функціональних порушень в українській судовій системі, що перешкоджають виконанню остаточних рішень, тим самим зумовлюючи системну проблему невиконання чи затримки національних рішень у поєднанні з відсутністю ефективних національних засобів правового захисту від таких недоліків.
За результатами розгляду апеляційної скарги, колегія Київського апеляційного суду відмовила стороні захисту у задоволенні скарги в повному обсязі.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR дійшли висновку про можливе порушення статей 3, 5, 6 ЄКПЛ у даному кримінальному провадженні, з огляду на ненадання належної медичної допомоги Коломойському І.В., невиконання ухвал національного суду та можливе порушення презумпції невинуватості. З урахуванням викладеного, справа рекомендована для подальшого моніторингу.
