Моніторинг кримінального провадження Князєва В.С. (від 30 липня 2025)

30 липня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000202 відносно колишнього голови Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди з використанням наданої їй влади чи службового становища – в особливо великому розмірі). У залі судового засідання були присутні захисники, обвинувачений Князєв В.С., прокурор та колегія суддів з головуючим Мойсаком С.М.

Основним предметом судового засідання було продовження дослідження та долучення доказів, наданих прокурором.

На початку засідання обвинувачений звернув увагу суду на те, що, попри надану можливість ознайомлення з матеріалами справи, частина з них зберігається на закодованих електронних носіях (картах пам’яті), для доступу до яких необхідне спеціальне програмне забезпечення. За словами обвинуваченого, під час досудового розслідування він не мав можливості повноцінно ознайомитися з матеріалами у зв’язку з їх значним обсягом, а технічні обмеження наразі унеможливлюють ефективне ознайомлення з ними навіть за відсутності формальних перешкод з боку сторони обвинувачення.

Суд визнав, що за відсутності доступу до вмісту закодованих носіїв, повноцінне дослідження матеріалів справи у нарадчій кімнаті також буде неможливим. У зв’язку з цим суд запропонував стороні обвинувачення здійснити розкодування відповідних даних поза межами судового засідання. Цю пропозицію підтримала сторона захисту. Водночас обвинувачений наполягав на тому, щоб процес декодування відбувався з обов’язковою участю представників захисту, аби уникнути ризику втрати, модифікації або знищення даних — навіть ненавмисного.

У контексті цих обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне наголосити на базових стандартах, закріплених у статті 6 п. 3(b) Європейської конвенції з прав людини, відповідно до яких обвинувачений має право «мати достатньо часу й можливостей для підготовки свого захисту». Згідно з послідовною практикою ЄСПЛ, це положення охоплює не лише формальний доступ до матеріалів, але й гарантує їх реальну доступність і технічну можливість їх повноцінного вивчення.

Недотримання цього стандарту не лише ставить під сумнів справедливість провадження, а й потенційно може призвести до визнання порушення Конвенції, з відповідними наслідками для держави. Реальний доступ до матеріалів — це не формальність, а передумова довіри до правосуддя.

Тим гострішою є ця ситуація через технічні аспекти (кодування матеріалів), адже у разі їх невирішення навіть суд не зможе всебічно дослідити обставини справи під час ухвалення кінцевого рішення.

Як зазначає ЄСПЛ, доступ до матеріалів має включати всі документи, які можуть мати відношення до справи — як ті, що обтяжують, так і ті, що виправдовують обвинуваченого. Право обвинуваченого на підготовку свого захисту буде порушене, якщо йому не надається повний і своєчасний доступ до матеріалів, які можуть вплинути на результати провадження (Tverdokhlebova v. Ukraine, п. 23, Rowe and Davis v. the United Kingdom, п. 60).

ЄСПЛ також наголошує, що термін «докази» у кримінальному процесі не повинен тлумачитися вузько — він охоплює всю інформацію, яка може мати потенційне значення для справи, навіть якщо вона не розглядається стороною обвинувачення як релевантна. Відмова в доступі до таких матеріалів може поставити сторону захисту у нерівне становище і тим самим порушити принцип рівності сторін та змагальності процесу (Yüksel Yalçinkaya v. Turkey, пп. 306-307, Rook v. Germany, п. 58). Разом з тим, Суд визнає, що в окремих ситуаціях можуть виникати обґрунтовані конкуруючі інтереси, наприклад, потреба зберегти конфіденційність поліцейських методів розслідування або інтереси національної безпеки. У таких випадках розкриття матеріалів може бути обмеженим, однак ЄСПЛ зазначає, що будь-які обмеження прав сторони захисту повинні бути суворо необхідними та врівноваженими адекватними процесуальними гарантіями, які компенсують потенційний дисбаланс (Sigurður Einarsson and Others v. Iceland, п. 85; Yüksel Yalçinkaya v. Turkey, пп. 306–308).

У розглядуваному випадку технічна неможливість ознайомлення з матеріалами, що зберігаються у зашифрованому вигляді, створює ситуацію, коли ні сторона захисту, ні сам суд не мають реального доступу до частини доказової бази, що суттєво впливає на здатність здійснити об’єктивну і неупереджену оцінку обставин справи.

За відсутності технічного доступу до доказів, з урахуванням ролі, яку ці матеріали можуть відігравати в оцінці винуватості або невинуватості обвинуваченого, не можна вважати, що сторона захисту мала ефективну можливість здійснити свою функцію. Тому зауваження сторони захисту щодо необхідності декодування матеріалів за її участю є не лише виправданими, але й становлять ключовий елемент гарантування справедливого судового розгляду.

У подальшому суд надав можливість стороні захисту висловити свої доводи щодо доказів, долучених прокурором у межах попереднього судового засідання.
Зокрема, сторона захисту звернула увагу на таке:

• усі файли, долучені прокурором (відеозаписи), мають тривалість рівно 5 хвилин 00 секунд (за поодинокими винятками); на думку обвинуваченого, це може свідчити про ознаки монтажу та “штучність” таких матеріалів;
  у файлах із результатами НСРД відсутні метадані, що, за твердженням обвинуваченого, може вказувати на те, що інформацію було видалено;
• кожен файл НСРД має певний порядковий номер, однак частина з них не йде у хронологічному порядку, що, на думку обвинуваченого, також свідчить про можливе редагування інформації;
• обвинувачений зазначив, що без наявності метаданих неможливо перевірити автентичність НСРД, при цьому жоден із файлів таких метаданих не містить;
• затримання обвинуваченого (що можна побачити на відео проведення НСРД), відбулося без участі захисника та понятих, а протокол затримання був складений лише наступного дня.

На думку обвинуваченого, все вищевикладене викликає обґрунтовані сумніви щодо належності таких доказів. Водночас ширші пояснення щодо наведених доводів сторона захисту пообіцяла надати після розкодування відповідних файлів, на які зверталася увага на початку судового засідання.

Прокурор, у свою чергу, звернув увагу на те, що вищезазначені НСРД підтверджуються іншими матеріалами справи та були записані в повному обсязі. Крім того, він зазначив, що всі твердження сторони захисту стосуються методів проведення НСРД, які не підлягають розголошенню, і про що сторона захисту, за його словами, обізнана. Також прокурор додав, що запис НСРД здійснювався кількома пристроями, що, на його думку, пояснює відсутність метаданих. Він підкреслив, що, враховуючи наведене, сторона захисту фактично не заперечує достовірність самих даних, а лише звертає увагу на момент початку та завершення відеозаписів НСРД. У зв’язку з цим прокурор просив суд критично оцінювати зауваження сторони захисту.

З огляду на вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що оцінювання доказів у кримінальному процесі не повинно зводитися лише до формального підтвердження їх допустимості. Воно має охоплювати всебічний аналіз достовірності, логічної узгодженості та переконливості інформації, яку такі докази містять. Ігнорування конкретних та обґрунтованих зауважень сторони захисту щодо походження, змісту чи автентичності доказів створює загрозу для дотримання процесуальної рівноваги — фундаментального елементу справедливого судового розгляду. Більше того, така практика може свідчити про відхід від засадничих стандартів, закріплених у статті 6 Європейської конвенції з прав людини, а також формувати в суспільстві враження про упередженість або вибірковість у здійсненні правосуддя.

Варто окремо зауважити, що хоча прокурор виступає як сторона обвинувачення, його діяльність, згідно з положеннями національного законодавства, зокрема статті 9 Кримінального процесуального кодексу України, має ґрунтуватися на принципі об’єктивності. Це означає обов’язок прокурора не лише обґрунтовувати обвинувачення, а й виявляти та враховувати обставини, які як підтверджують вину особи, так і виправдовують її або пом’якшують відповідальність. Відповідно, на прокурора покладається відповідальність за забезпечення збалансованого і справедливого підходу до оцінки доказів.

Відповідно до практики ЄСПЛ, національні суди зобов’язані не лише неупереджено реагувати на доводи сторін, а й чітко та переконливо мотивувати свої процесуальні рішення, особливо у випадках, коли йдеться про спірні або сумнівні докази, які можуть мати вирішальне значення для результату провадження (див. Моніторинг кримінального провадження Князєва В.С. від 23 липня 2025 року). ЄСПЛ з даного приводу неодноразово наголошував, що питання, на яке необхідно відповісти, полягає в тому, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб отримання доказів, справедливим. Необхідно розглянути, чи було обвинуваченому надано можливість оскаржити докази та заперечити проти їх використання. З точки зору прав захисту, питання за статтею 6 можуть виникнути щодо того, чи були докази, надані на користь або проти підсудного, представлені таким чином, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд, оскільки справедливий судовий розгляд передбачає змагальність сторін та рівність сторін; таким чином, можливі недоліки в процесі подання доказів можуть бути розглянуті відповідно до статті 6 (п.1). Крім того, необхідно враховувати якість доказів, зокрема, чи викликають обставини, за яких вони були отримані, сумніви щодо їхньої достовірності або точності (Yüksel Yalçinkaya V. Turkey, п. 303). 

З приводу тверджень Князєва В.С. про затримання без захисника, то варто додати, що оперативний доступ до адвоката є важливою противагою вразливості підозрюваних, які перебувають під вартою поліції/органів слідства. Такий доступ також має превентивний характер, оскільки він пропонує їм необхідний захист від примусу та жорстокого поводження, яким вони можуть зазнати з боку поліції/органів слідства. Одним з головних завдань адвоката під час утримання під вартою поліції/органів слідства та на стадії розслідування є забезпечення поваги до права кожного обвинуваченого не свідчити проти себе (Krpelík v. The Czech Republic, пп. 71-72, 74).

У подальшому суд продовжив дослідження доказів, долучених стороною обвинувачення, та поінформував, що сторона захисту матиме можливість ознайомитися з відповідними матеріалами та висловити свої позиції.

Наприкінці судового засідання сторона захисту заявила клопотання про надання доступу до матеріалів сторони обвинувачення. Обґрунтовуючи це клопотання, обвинувачений наголосив, що в зазначених матеріалах міститься вказівка на можливість їх розсекречення, а також зауваження про те, що таке розсекречення не становитиме загрози для національної безпеки. Незважаючи на це, сторона захисту досі не отримала доступу до відповідних документів.

Обвинувачений також підкреслив, що вказані матеріали можуть містити відомості, які мають виправдувальне значення, і що без можливості їхнього вивчення захист позбавлений змоги належним чином оцінити докази, подані стороною обвинувачення. Крім того, він зазначив, що звертався до сторони обвинувачення з відповідним запитом ще 20 липня 2025 року, однак станом на день судового розгляду жодної відповіді не отримав.

У відповідь прокурор повідомив, що рішення про розсекречення дійсно ухвалювалося, однак на той момент у кримінальному провадженні нібито існували інші обставини. Він також додав, що планує надати обвинуваченому загальну відповідь після завершення розгляду, а у разі, якщо ця відповідь не задовольнить сторону захисту, остання має право порушити відповідне питання безпосередньо перед судом.

Суд ухвалив не вирішувати зазначене питання до моменту отримання відповіді від прокурора.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що з огляду на потенційну важливість вищезазначених матеріалів для кримінального провадження, зокрема можливу наявність у них відомостей, що мають виправдувальне значення для обвинуваченого, забезпечення повного та своєчасного доступу сторони захисту до таких матеріалів є ключовим для реалізації права на захист. Це не лише необхідна умова для належної підготовки захисної позиції, але й елемент, без якого неможливо досягти всебічного та об’єктивного судового розгляду. Варто підкреслити, що питання доступу до матеріалів сторони обвинувачення вже неодноразово порушувалося протягом розгляду справи, зокрема й у рамках цього звіту. Така повторюваність проблеми може свідчити про наявність ознак розбалансованості процесу та порушення принципу рівності сторін.

Позбавлення захисту доступу до критично важливих доказів створює нерівність у можливостях сторін, що прямо суперечить принципам справедливого судового розгляду. У таких умовах зростає ризик ухвалення рішення на основі неповного дослідження доказів. Саме тому будь-яке обмеження в доступі до матеріалів має бути обґрунтованим, пропорційним і не повинно перешкоджати реалізації права на захист.

Відповідно до практики ЄСПЛ, “права на захист”, перелік яких наведено у статті 6 (п.3) (b), були запроваджені, перш за все, для встановлення рівності, наскільки це можливо, між обвинуваченням та захистом. Можливості, які повинні бути надані обвинуваченому, обмежуються тими, які допомагають або можуть допомогти йому чи їй у підготовці захисту. Основна захисна діяльність особи може включати все, що є “необхідним” для підготовки основного судового розгляду. Можливості, якими повинен користуватися кожен, хто обвинувачується у кримінальному правопорушенні, включають можливість ознайомитися, з метою підготовки свого захисту, з результатами розслідувань, проведених протягом усього провадження (F.S.M. v. Spain, пп. 55–56).

З огляду на виявлені обставини та значний суспільний резонанс провадження, справу рекомендовано до подальшого моніторингу.