03. 12. 2025
26 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у рамках кримінального провадження №52023000000000202 відносно колишнього голови Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди з використанням наданої їй влади чи службового становища – в особливо великому розмірі). У залі судового засідання був присутній обвинувачений, захисник, прокурор та колегія суддів з головуючим Мойсаком С.М.
На початку судового засідання під час встановлення явки учасників процесу з’ясувалося, що один із адвокатів не з’явився. Обвинувачений пояснив, що дата засідання попередньо не узгоджувалася, а інший захисник, присутній у залі суду, повідомив, що не отримував інформації про призначення цього засідання. Також було зазначено, що об’єктивні дані щодо причин неявки другого адвоката відсутні.
Суд ухвалив продовжити дослідження пояснень Князєва В.С. стосовно відеозапису проведеного обшуку, а після завершення цього етапу — відкласти судове засідання. Крім того, пізніше під час розгляду суд звернув увагу, що наявні телефонограми, які підтверджують повідомлення всіх захисників про дату та час засідання.
Ситуація, коли один із захисників обвинуваченого не з’являється на судове засідання, дійсно потребує уважної оцінки з огляду на право на ефективну правову допомогу, гарантоване статтею 6 § 3 (c) Європейської конвенції з прав людини. ЄСПЛ підкреслює, що участь захисника має бути реальною та ефективною, а не формальною. Водночас Суд визнає, що національні суди можуть продовжувати слухання, якщо участь іншого адвоката забезпечує належний захист прав обвинуваченого й не створює ризику для справедливості провадження.
У даному випадку суд мав підтвердження у вигляді телефонограм про належне повідомлення адвокатів, а також присутність одного із захисників, який міг представляти інтереси обвинуваченого на цьому етапі. За таких умов суд об’єктивно міг продовжити розгляд окремих процесуальних питань, за умови що вони не стосуються дій, які неможливо повторити, і не погіршують становища обвинуваченого.
Разом із тим ситуація підкреслює важливість встановлення причин, через які адвокати не отрималиінформацію про засідання. З’ясування таких обставин дозволило б запобігати подібним інцидентам у майбутньому та зміцнити гарантії ефективного здійснення права на захист.
З огляду на це можна зазначити, що рішення суду відповідає стандартам ЄКПЛ, оскільки забезпечило баланс між дотриманням процесуальних прав обвинуваченого та необхідністю уникати необґрунтованих затримок. ЄСПЛ послідовно нагадує, що право на допомогу захисника є ключовим елементом справедливого судового процесу, що гарантує процесуальну рівновагу та запобігає судовим помилкам. Як підкреслено у справі Ayetullah Ay v. Turkey (п. 131), обмеження у доступі до захисника або порушення комунікації з ним можуть істотно підірвати справедливість провадження.
У подальшому суд надав можливість Князэву В.С. висловити свої пояснення щодо відеозапису проведеного обшуку в його житлі. У ході перегляду відео обвинувачений звернув увагу на те, що він надавав представнику слідства інформацію, яка стосувалася проведення паралельних слідчих дій щодо нього. Обвинувачений підкреслив, що в цей момент поруч не було адвокаа, і тому, на його думку, частина пояснень фактично була надана під тиском.
Також він зазначив, що під час обшуку за вікном розпочалися потужні вибухи, внаслідок повітряної атаки, що чітко зафіксовано на відео. За його словами, він просив детективів пройти до укриття, однак вони відмовили та заблокували вихід із квартири, аргументуючи це тим, що слідчу дію не можна переривати. Крім того, обвинувачений наголосив, що докази, отримані під час обшуку, є неналежними, а в протоколах обшуку містяться об’єктивні суперечності.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що наведені доводи потребують від суду особливо ретельної та всебічної оцінки. Проведення обшуку без участі захисника, а також виконання слідчих дій в умовах підвищеної небезпеки чи стресу можуть безпосередньо впливати як на допустимість отриманих доказів, так і на загальну справедливість кримінального провадження.
У таких ситуаціях суд має встановити, чи були створені належні умови для реалізації права особи на правову допомогу, чи не зазнавав обвинувачений психологічного або фактичного тиску, а також чи могли обставини обшуку вплинути на добровільність наданих пояснень. Особливого значення набуває з’ясування того, чи була у особи реальна можливість зв’язатися із захисником та чи було обмеження цього права обґрунтованим і пропорційним конкретним умовам.
Надання інформації правоохоронним органам у ситуації стресу, небезпеки або без доступу до адвоката потенційно ставить під сумнів як добровільність таких відомостей, так і їхню надійність. Це може свідчити про можливі порушення як статті 59 Конституції України, так і статті 20 КПК України, що гарантують право на правову допомогу та неприпустимість обмеження цього права без належних підстав.
З огляду на це вбачається за необхідне особливо уважно співвіднести обставини проведення обшуку з вимогами законодавства щодо дотримання прав особи під час слідчих дій, а також оцінити, чи могли зафіксовані порушення вплинути на достовірність отриманих доказів і баланс процесуальних прав сторін.
ЄСПЛ у низці справ (Salduz v. Turkey, п. 51-53, Panovits v. Cyprus, п. 65-66) вказував, що право на адвоката повинно бути забезпечено з першого допиту чи будь-якої дії, що може вплинути на позицію обвинуваченого, включно з обшуком, якщо під час нього збираються пояснення. Крім того, ЄСПЛ послідовно наголошує, що будь-які відомості, отримані в умовах стресу, психологічного тиску чи без доступу до захисника, не можуть вважатися надійними, а їх використання може порушувати права, гарантовані гарантованого статтями 6 §§ 1 та 3 Європейської Конвенції (Brusco v. France, п. 44, 50-55). Якщо доступ до адвоката справді був заблокований («зв’язок заглушено», «не дозволили підключення до інтернету»), це створює ризик того, що зібрані під час такої дії відомості не є добровільними.
Крім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що під час проведення обшуку особа фактично перебуває під повним контролем представників державної влади. У таких умовах саме на державу покладається підвищений позитивний обов’язок забезпечити життя та фізичну безпеку особи, яка не може вільно обирати спосіб поведінки чи самостійно усунутися від небезпечної ситуації.
Ігнорування реальної загрози повітряної атаки та вимога продовжувати слідчу дію всупереч наявній небезпеці можуть свідчити про створення умов, які виходять за межі мінімальних стандартів поводження з особою, встановлених статтею 3 ЄКПЛ. У контексті цього провадження особливе занепокоєння викликає те, що обвинувачений просив дозволити йому спуститися в укриття, однак фактично був позбавлений такої можливості.Подібні дії представників органів досудового розслідування можуть впливати не лише на оцінку допустимості отриманих доказів (з огляду на можливе порушення базових гарантій humane treatment), але й на загальну законність проведення слідчої дії. Створення ситуації, у якій особа вимушена перебувати під час обшуку у стані реальної загрози для життя чи здоров’я, об’єктивно ставить сторону захисту у менш сприятливе процесуальне становище та може свідчити про недостатнє врахування державою свого позитивного обов’язку мінімізувати ризики для життя людини під час здійснення процесуального примусу.
ЄСПЛ послідовно наголошує, що особи, які перебувають під контролем державних органів, знаходяться у вразливому становищі, а тому держава зобов’язана забезпечити їхню безпеку та захист від будь-якого ризику заподіяння шкоди (Rooman v. Belgium, п. 143). Ця практика є релевантною і в контексті даної ситуації: хоча обвинувачений під час обшуку формально не перебував під вартою, він фактично знаходився під повним контролем представників держави та був позбавлений можливості самостійно залишити місце проведення слідчої дії. За таких умов держава несе підвищений позитивний обов’язок гарантувати безпеку, гідність та мінімізацію ризиків для життя і здоров’я особи.
У питаннях оцінки доказів, отриманих у результаті такої слідчої дії, а також з огляду на твердження сторони захисту щодо наявності суперечностей у цих матеріалах, важливо враховувати підхід ЄСПЛ до оцінки справедливості провадження в цілому. Зокрема, Суд наполягає на необхідності перевірити, чи була стороні захисту надана реальна можливість поставити під сумнів достовірність доказів, заперечити проти їх використання та отримати доступ до процедурних гарантій, що забезпечують рівність сторін.
Крім того, підлягає оцінці якість отриманих доказів, а саме — чи породжують обставини їх отримання сумніви щодо їхньої достовірності або допусимості. ЄСПЛ зауважує, що відсутність проблем зі справедливістю не є автоматичною лише тому, що певні докази не підтверджуються іншими матеріалами; водночас, якщо докази є визначальними та не існує ризику їх ненадійності, потреба у додатковій верифікації може бути меншою (Bykov v. Russia, п. 90).
У світлі цього національні суди повинні оцінювати не лише зміст отриманих доказів, але й умови, за яких вони були зібрані, та їхній потенційний вплив на загальну справедливість провадження, беручи до уваги підвищений рівень відповідальності держави за дії своїх представників у ситуаціях фактичного контролю над особою.
У цьому контексті також важливим є те, щоб суд надав оцінку доказам, отриманим у результаті проведення слідчої дії, крізь призму належного дотримання статті 3 ЄКПЛ. Зокрема, суд повинен врахувати обставини, за яких обвинувачений фактично був позбавлений можливості спуститися до укриття під час повітряної атаки та перебував під повним контролем представників держави. Такі умови потенційно могли вплинути як на фізичний та психологічний стан особи, так і на свободу волевиявлення під час спілкування зі слідчими органами.
Заслухавши пояснення обвинуваченого, суд ухвалив відкласти судове засідання.
Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
