24. 11. 2025
14 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у рамках кримінального провадження №52023000000000202 відносно колишнього голови Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди з використанням наданої їй влади чи службового становища – в особливо великому розмірі). У залі судового засідання був присутній обвинувачений, захисники, прокурор та колегія суддів з головуючим Мойсаком С.М.
Основним предметом судового засідання було продовження дослідження доказів сторони обвинувачення, зокрема відеозапису проведеного обшуку в житлі обвинуваченого.
На початку засідання суд надав стороні захисту можливість продовжити висловлювати заперечення щодо ухвали, якою було надано дозвіл на проведення такого обшуку.
На додачу до доводів, висловлених у попередньому засіданні, захисники наголосили, що обґрунтування, викладене в ухвалі щодо необхідності здійснення обшуку, не відповідає фактичним обставинам справи і не свідчить про наявність об’єктивних причин для проведення невідкладного обшуку. На їхню думку, невідкладність не була належним чином мотивована, а суддя, який ухвалював відповідне рішення, діяв упереджено.
Прокурор, у свою чергу, вказав, що всі необхідні обставини були належним чином перевірені слідчим суддею, який надав обґрунтований дозвіл. Він також послався на результати проведених НСРД, протокол контролю за вчиненням злочину та інші матеріали справи, які, на його думку, підтверджують необхідність невідкладного обшуку.
Суд, заслухавши сторони та дослідивши ухвалу, встановив, що під час судового засідання, на якому вирішувалось питання про дозвіл на невідкладний обшук, був присутній лише детектив, без участі представників сторони захисту. Суд також зазначив, що колегія суддів прагнула всебічно з’ясувати всі релевантні обставини, а оскільки йдеться про питання допустимості доказів, остаточна оцінка буде надана у нарадчій кімнаті з урахуванням заперечень сторін і показань свідків.
У цьому зв’язку доцільно наголосити, що, як неодноразово підкреслювали експерти моніторингової місії IAC ISHR, підхід національних судів до оцінки законності обшуків має ґрунтуватися не лише на формальних аспектів конкретної справи. Ключове значення мають загальні стандарти, сформовані Європейським судом з прав людини щодо порядку надання дозволів на обшук та оцінки доказів, отриманих у його результаті. Відхід від цих стандартів не лише створює ризик встановлення порушень у майбутньому рішенні ЄСПЛ, а й підриває довіру громадськості до суду як інституції, що покликана забезпечувати ефективний захист прав людини. Йдеться, передусім, не про технічне тлумачення процесуальних норм, а про відповідність усього провадження засадничим принципам справедливості та верховенства права. Це питання тим важливіше, так як в судовому засіданні, де розглядався дозвіл на проведення обшуку, сторона захисту не була представлена.
У цьому контексті суди зобов’язані оцінювати не лише формальну коректність дій правоохоронних органів, але й те, чи була сторона захисту поставлена в реальні умови для ефективного оскарження доказів, отриманих внаслідок обшуку. Саме можливість активно заперечувати проти доказів обвинувачення та брати участь у змагальному процесі становить основу права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 ЄКПЛ. Як неодноразово підкреслював Європейський суд з прав людини, у контексті оцінки належності доказів ключовим є питання, чи було провадження в цілому справедливим, включаючи спосіб отримання і використання доказів. При цьому особливого значення набуває з’ясування, чи мала сторона захисту змогу ефективно поставити під сумнів їх достовірність. Також до уваги береться якість доказів, включаючи обставини їх отримання, які можуть викликати сумніви в їхній надійності або точності. Хоча провадження не обов’язково стає несправедливим у разі відсутності підтверджуючих доказів, коли первинні докази є достатньо переконливими, потреба в їх підтвердженні, як зазначено у справі Macharik v. The Czech Republic (пп. 51–52), може зменшуватися. Обшук, санкціонований без попереднього повідомлення або залучення сторони захисту, може суперечити принципам змагальності та рівності сторін, які є складовими гарантії справедливого судового розгляду (F.S.M. v. Spain, пп. 55–56; Artico v. Italy, п. 33; Đurić v. Serbia, п. 69). У цьому контексті особливої уваги набуває не лише процесуальна форма, а й реальний зміст наданих гарантій: як наголошує Суд, “вони повинні бути не теоретичними або ілюзорними, а практичними та ефективними” (див. Моніторинг кримінального провадження Князєва В.С. від 3 листопада та 27 серпня 2025 року).
У подальшому суд перейшов до дослідження відеозапису проведеного обшуку.
Під час перегляду цього запису обвинувачений звернув увагу, що обшук фактично розпочався ще до того, як усі детективи та поняті зайшли до приміщення, а в подальшому один із детективів намагався розпочати його допит. Він також зазначив, що під час обшуку просив забезпечити йому правову допомогу адвоката, однак це не було реалізовано, оскільки зв’язок, за його словами, був заглушений. Обвинувачений звернув увагу, що на відео чутно, як він просив дозволити йому зв’язатися з адвокатом через інтернет, проте детективи цього не дозволили. У результаті обшук проводився до самого ранку (розпочавшись увечері) без участі адвоката.
Крім того, обвинувачений зазначив, що поняті не контролювали належним чином хід обшуку, а також наголосив, що він надав детективам ряд відомостей, перебуваючи під психологічним тиском.
З приводу вищезазначеного, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне зазначити, що висловлені обвинуваченим зауваження щодо проведення обшуку порушують низку важливих процесуальних питань, які мають істотне значення для оцінки допустимості отриманих доказів і загальної справедливості кримінального провадження. Зокрема, твердження про фактичний початок обшуку до прибуття всіх детективів і понятих може свідчити про порушення вимог КПК щодо процедури проведення такої слідчої дії. Належна присутність понятих є важливою гарантією прозорості обшуку й захисту від фальсифікацій.
Окремої уваги потребує твердження обвинуваченого про відсутність доступу до адвоката під час обшуку. Стаття 6 ЄКПЛ у світлі практики ЄСПЛ (Salduz v. Turkey, п. 51-53; Ibrahim and Others v. the UK, п. 255-259; Beuze v. Belgium, п. 124-127) чітко наголошує, що доступ до юридичної допомоги з моменту фактичного затримання або першого слідчого втручання є ключовою гарантією захисту від можливих порушень і недобросовісного тиску. Якщо обвинувачений справді просив надати можливість зв’язатися з адвокатом, а правоохоронці йому в цьому відмовили — це може створити ризики недопустимості отриманих у той момент відомостей, оскільки ЄСПЛ розглядає відсутність захисника як серйозну ваду, що потенційно порушує вимоги справедливого процесу.
Питання тиску під час обшуку також має бути ретельно перевірене. Суд ЄСПЛ у численних рішеннях (Brusco v. France, п. 44-55) наголошує, що будь-які відомості, отримані в умовах стресу, психологічного тиску чи без доступу до захисника, не можуть вважатися надійними, а їх використання може порушувати статтю 6 ЄКПЛ.
Окреслені обставини потребують уважної та всебічної оцінки суду, а також співвіднесення висловлених сторонами доводів із релевантними стандартами, сформованими ЄСПЛ. Особливо важливим є встановлення того, чи мала сторона захисту реальну можливість ефективно поставити під сумнів достовірність і допустимість доказів, отриманих у результаті обшуку, адже саме це є фундаментальним елементом принципу змагальності та рівності сторін. Крім того, з огляду на зазначені обставини, ми не можемо однозначно стверджувати, що під час проведення обшуку обвинуваченому було належним чином забезпечено можливість отримати правову допомогу адвоката. Це питання є особливо чутливим у контексті статті 6 ЄКПЛ, яка вимагає наявності раннього доступу до захисника як ключової гарантії справедливого процесу. Належне встановлення фактичних обставин щодо надання або ненадання правової допомоги також є важливим для подальшої оцінки допустимості доказів, отриманих під час обшуку, та загальної справедливості провадження.
Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
