13. 03. 2026
6 березня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52021000000000242 (справа №991/7418/23) щодо судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України (зловживання владою або службовим становищем та службове підроблення). У судовому засіданні брали участь обвинувачена, її захисники, прокурор та головуючий суддя Хамзін Т.Р.
Потерпілий Миханів А.А. та його представник у судове засідання не з’явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили.
На початку судового засідання сторона захисту заявила клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з відсутністю потерпілого та його представника. Захисник звернув увагу суду на те, що у межах цього кримінального провадження вже неодноразово порушувалося питання щодо можливих сумнівів у належному повідомленні потерпілого про дату та час судових засідань. Крім того, він наголосив, що представник потерпілого, який розпочав участь у процесі під час одного з попередніх засідань, цього разу також не з’явився та не повідомив суд про поважні причини своєї неявки.
Прокурор, своєю чергою, наполягав на продовженні судового розгляду за відсутності потерпілого та його представника.
Суд, заслухавши позиції сторін, ухвалив продовжити розгляд справи, зазначивши, що відсутність потерпілого або його представника не перешкоджає подальшому проведенню судового засідання, а судом вживаються всі можливі заходи для належного повідомлення сторони потерпілого про дату та час судових засідань.
Сама по собі практика продовження судового розгляду за відсутності потерпілого, його представника або окремих учасників процесу не становить автоматичного порушення права на справедливий суд. Водночас ситуація, за якої виникають сумніви щодо належного повідомлення потерпілого про судові засідання, викликає занепокоєння експертів моніторингової місії IAC ISHR.
З огляду на принципи змагальності та рівності сторін, забезпечення не лише формальної, а й фактичної можливості участі всіх учасників провадження є важливою гарантією справедливого судового розгляду. У подібних ситуаціях національний суд має приділяти підвищену увагу перевірці належності повідомлення учасників процесу, оскільки будь-які сумніви у цьому питанні можуть впливати на ефективність реалізації їхніх процесуальних прав та на загальне забезпечення процесуального балансу між сторонами.
Перед продовженням дослідження та долучення доказів сторона захисту заявила про можливе порушення права на справедливий суд у межах цього кримінального провадження.
Обґрунтовуючи свою позицію, сторона захисту звернула увагу на те, що під час дослідження та долучення доказів сторони обвинувачення до матеріалів справи були приєднані матеріали з іншого кримінального провадження, яке, за твердженням захисту, є тісно пов’язаним із цим провадженням з огляду на подібність фактичних обставин. Захисник зазначив, що відповідні матеріали також є предметом доказування у згаданому кримінальному провадженні, а представники сторони обвинувачення, за його словами, фактично не заперечували цього.
Після дослідження зазначених матеріалів захисники отримали доступ до частини матеріалів вищезгаданого кримінального провадження та, за їхніми словами, встановили, що головуючий суддя у даному кримінальному провадженні раніше брав участь у тому провадженні як слідчий суддя та ухвалював процесуальні рішення. Зокрема, йшлося про рішення щодо продовження строків досудового розслідування, застосування та продовження запобіжних заходів, а також вирішення питань щодо накладення арешту на майно.
Сторона захисту наголосила, що під час розгляду відповідних клопотань слідчий суддя здійснює оцінку матеріалів і доказів, наданих стороною обвинувачення. На їхню думку, це означає, що головуючий суддя у даному провадженні раніше вже надавав правову оцінку доказам, які, за твердженням захисту, є похідними та використовуються також і в цьому кримінальному провадженні. Захисники зазначили, що суддя щонайменше чотири рази ухвалював процесуальні рішення, у межах яких оцінював докази, що нині використовуються стороною обвинувачення і в цьому провадженні.
На думку сторони захисту, ще у 2021 році під час виконання функцій слідчого судді він сформував певну позицію щодо низки доказів, які наразі досліджуються судом у цьому кримінальному провадженні. У зв’язку з цим захист вказав, що зазначені обставини можуть свідчити про повторну участь судді у розгляді справи, що, на їх переконання, ставить під сумнів дотримання принципів неупередженості суду та права на розгляд справи судом, встановленим законом, а також може створити ризики для подальшого скасування судового рішення в майбутньому.
На підтвердження своєї позиції сторона захисту долучила низку документів, які, на її думку, свідчать про те, що головуючий суддя у попередньому кримінальному провадженні вже досліджував матеріали, які водночас є доказами у цьому провадженні.
У свою чергу суд зазначив, що описані стороною захисту обставини, на його переконання, не впливають на подальшу оцінку судом доказів та обставин у цьому кримінальному провадженні.
З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на доводи сторони захисту щодо того, що головуючий суддя раніше вже здійснював процесуальну оцінку доказів, які, за твердженням захисту, наразі становлять частину доказової бази і в цьому кримінальному провадженні. За умови достовірності таких обставин це може викликати обґрунтовані сумніви щодо фактичної повторної участі судді у розгляді пов’язаних фактичних обставин справи. У разі якщо суддя вже оцінював частину матеріалів, які використовуються стороною обвинувачення і в межах цього провадження, це потенційно може створювати враження попереднього формування позиції щодо окремих аспектів справи, що, своєю чергою, здатне поставити під сумнів дотримання принципу неупередженості суду.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, у подібних ситуаціях особливого значення набуває не лише фактична відсутність упередженості, але й відсутність будь-яких обґрунтованих сумнівів у цьому з боку сторін процесу та в очах стороннього спостерігача. Саме тому національні суди повинні приділяти підвищену увагу перевірці подібних доводів сторін та надавати їм чітку, послідовну і переконливу правову оцінку. Такий підхід є важливою передумовою забезпечення довіри до судового розгляду та відповідає стандарту «видимої неупередженості», який послідовно підкреслюється у практиці Європейського суду з прав людини.
Дотримання гарантій, передбачених пунктом 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, зокрема права на розгляд справи незалежним та неупередженим судом, створеним на підставі закону, є ключовою умовою справедливого судового розгляду. У практиці ЄСПЛ неодноразово наголошується, що навіть зовнішня видимість упередженості може становити порушення Конвенції (Kroi and Nocka v. Albania, п. 50, Ismailaj and Others v. Albania, п. 34). Положення про те, що “правосуддя має не лише здійснюватися, але й бути видимим”, передбачає, що суд повинен не тільки бути неупередженим, а й сприйматися як такий усіма учасниками процесу та суспільством загалом. Це включає також дотримання критерію законного складу суду, тобто такого складу, який не викликає обґрунтованих сумнівів у його процесуальній об’єктивності. У контексті наведеного, застосування як суб’єктивного, так і об’єктивного критеріїв неупередженості має вирішальне значення. Існування неупередженості для цілей статті 6 § 1 має визначатися відповідно до:
- суб’єктивного критерію, де необхідно враховувати особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя будь-які особисті упередження чи упередженість у даній справі; та
- об’єктивного критерію, тобто шляхом встановлення того, чи, незалежно від особистої поведінки будь-якого з його членів, сама колегія та, серед інших аспектів, його склад, надають достатні гарантії, щоб виключити будь-які законні сумніви щодо його неупередженості.
Однак, немає чіткого розмежування між суб’єктивною та об’єктивною неупередженістю, оскільки поведінка судді може не лише викликати об’єктивні сумніви щодо неупередженості трибуналу з точки зору зовнішнього спостерігача (об’єктивний тест), але й стосуватися питання особистого переконання судді (суб’єктивний тест). Таким чином, у деяких випадках, коли може бути важко отримати докази, за допомогою яких можна спростувати презумпцію суб’єктивної неупередженості судді, вимога об’єктивної неупередженості забезпечує додаткову важливу гарантію. У цьому відношенні навіть зовнішній вигляд може мати певне значення або, іншими словами, “правосуддя має не лише здійснюватися, його також має бути видно”. На кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості (Kroi and Nocka v. Albania, п. 50, Ismailaj and Others v. Albania, п. 34). У справі A and B v. Malta Суд прямо вказував, що критерій об’єктивної неупередженості є додатковою гарантією (п. 55-58), що особливо важливо коли склад суду викликає сумніви щодо попередньої процесуальної позиції його членів.
З огляду на викладене, ситуація, що склалася, потребує підвищеної уваги у межах подальшого моніторингу, оскільки йдеться не лише про дотримання формального принципу «законного складу суду», але й про забезпечення гарантій об’єктивної та суб’єктивної неупередженості суду як ключових елементів довіри до судової системи та сприйняття справедливості судового процесу. За наявної інформації експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть однозначно дійти висновку щодо безпідставності доводів сторони захисту у цьому контексті, що зумовлює необхідність подальшого спостереження за розвитком цієї процесуальної ситуації. Крім того, ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що кожній стороні має бути надана реальна можливість представити свою позицію в умовах, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом (Ezeoke v. the United Kingdom, п. 51).
У подальшому суд продовжив дослідження та долучення доказів сторони захисту.
У процесі дослідження доказів сторони захисту адвокати звернули увагу суду на низку обставин, які, на їхню думку, свідчать про невинуватість Ільєвої Т.Г.
Зокрема, сторона захисту зазначила, що з матеріалів іншого кримінального провадження, з якого, зокрема, стороною обвинувачення були долучені окремі докази та яке, за твердженням захисту, стосується фактично аналогічних обставин, вбачається наявність суперечностей між викладеними фактичними даними та формулюваннями обвинувальних актів. На думку захисників, з урахуванням подібності обставин у двох провадженнях та наявності відповідних розбіжностей, такі обставини можуть свідчити про існування суттєвих сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченої та узгодженості фактичних даних у справі.
Крім того, адвокати звернули увагу на показання одного з фігурантів у вищезазначеному кримінальному провадженні, які, на їх переконання, спростовують версію сторони обвинувачення у межах цього кримінального провадження.
Також захисники зазначили, що у межах даного провадження кримінальне провадження раніше вже закривалося щодо інкримінованого епізоду у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, однак у подальшому постанова про його закриття була неналежним чином скасована. На думку сторони захисту, зазначені обставини також ставлять під сумнів обґрунтованість пред’явленого обвинувачення.
Захисники наголосили, що сукупність наведених обставин, на їхню думку, свідчить про наявність суттєвих сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченої та належності доказової бази у справі. Крім того, у судовому засіданні було досліджено низку матеріалів, які, за позицією сторони захисту, додатково підтверджують невинуватість обвинуваченої.
У рамках даної справи дослідження та долучення доказів сторони захисту було завершено.
З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на стандарт доказування «поза розумним сумнівом». У цьому контексті будь-які сумніви щодо належності, допустимості та достатності доказів, а також можливі суперечності у фактичних обставинах справи мають бути ретельно перевірені та належним чином оцінені національним судом. При цьому доводи сторони захисту, як і позиція сторони обвинувачення, повинні отримати повну, всебічну та мотивовану оцінку з боку суду. Забезпечення належного розгляду аргументів сторін є важливою складовою справедливого судового розгляду та необхідною умовою для формування переконання суду щодо доведеності вини відповідно до стандарту «поза розумним сумнівом».
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, належна оцінка альтернативних версій подій, запропонованих стороною захисту, є важливим елементом забезпечення принципу справедливого судового розгляду. Відповідно до стандартів кримінального процесу суд має розглянути такі доводи та надати їм належну і мотивовану оцінку поряд з іншими доказами у справі. Ігнорування або формальне відхилення подібних аргументів може створювати ризик того, що судове рішення буде ґрунтуватися не на всебічному та повному дослідженні доказів, а на припущеннях щодо винуватості особи. У цьому контексті Європейський суд з прав людини у справі Episcopo and Bassani v. Italy (п. 121) зазначив, що обвинувачення повинне довести вину особи «поза розумним сумнівом», а доказування має ґрунтуватися на достовірних, чітких та переконливих доказах. У справі SA-Capital Oy v. Finland (п. 107) Суд підкреслив, що тягар доведення лежить на державі, а будь-які сумніви щодо джерела або способу отримання доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого. Додатково цей підхід був підтверджений у справі B.T. and B.K.Cs. v. Hungary (п. 107), де Суд зауважив, що доказ може випливати з набору достатньо сильних, чітких та узгоджених висновків або подібних неспростовних презумпцій факту.
Крім того, варто додати, що хоча стаття 6 Конвенції не встановлює формальних правил допустимості доказів, оцінка справедливості провадження в цілому вимагає з’ясування того, чи мала сторона захисту реальну можливість оскаржити допустимість і достовірність доказів, а також чи не породжують обставини їх отримання обґрунтованих сумнівів у їхній надійності або точності (Macharik v. the Czech Republic, пп. 51–52). Суд також підкреслює обов’язок національних судів належним чином реагувати на конкретні та релевантні доводи сторони захисту, ігнорування яких може бути несумісним із вимогами статті 6 § 1 Конвенції (Cupiał v. Poland, пп. 56–57).
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
