06. 08. 2025
5 серпня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося чергове судове засідання у межах кримінального провадження № 52021000000000242 (справа №991/7418/23) щодо судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України. У засіданні брали участь обвинувачена, її захисники, прокурор, викликаний свідок зі сторони обвинувачення та головуючий суддя Хамзін Т.Р. Потерпілий Миханів А.А. та його представники знову були відсутні.
Уже на початку засідання сторона захисту вкотре звернулася до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи з огляду на чергову неявку потерпілого. Захист наголосив, що системна відсутність потерпілого не лише порушує процесуальний баланс, але й ставить під сумнів саму наявність його участі у провадженні як такої. Суддя у відповідь зазначив, що особисто потерпілого у жодному із судових засідань не бачив. Проте, попри висловлені сумніви, розгляд справи було продовжено.
Спостерігачі IAC ISHR звертають увагу на загрозливу сталість ситуації, коли потерпілий або його представники не з’являються до суду без жодного пояснення причин та без належного підтвердження повідомлення про дату і час засідання. Така ситуація простежується вже у понад десяти судових засіданнях поспіль, включно з останніми – від 5 червня і 1 серпня 2025 року. При цьому, окрім формального надсилання повісток, відсутні будь-які реальні заходи з боку суду щодо з’ясування обставин, які могли б підтвердити усвідомлену або добровільну відмову потерпілого від участі у розгляді справи.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що хоча Конвенція не покладає обов’язку на потерпілого брати участь у кожному засіданні, відсутність будь-яких ознак його поінформованості та згоди на неучасть породжує серйозні питання щодо реального захисту його прав. У цій справі досі не встановлено, чи потерпілий дійсно знає про перебіг судового процесу, чи був він належно повідомлений про дату кожного із засідань, і чи має можливість здійснювати свої процесуальні права. За таких обставин існує ризик мимовільного або навіть штучного усунення потерпілого від участі у процесі — як внаслідок організаційної бездіяльності, так і через системні прорахунки у процесі повідомлення.
Такий стан речей, що супроводжується фактичною відсутністю потерпілого у судовому процесі, викликає запитання не лише щодо повноти змагального провадження, але й щодо змістовної необхідності такого розгляду. Коли ключова сторона процесу не бере участі жодним чином, а суд при цьому продовжує дослідження матеріалів справи без спроб виправити ситуацію, виникають об’єктивні сумніви у тому, що реалізується мета кримінального провадження — забезпечити правосуддя у справі, яка зачіпає інтереси конкретної особи.
Як зауважив Європейський суд з прав людини, усі сторони мають мати реальну можливість брати участь у процесі та бути поінформованими про його перебіг (Cangi and Others v. Turkey, п. 46; Andersena v. Latvia, п. 87). При цьому процесуальні гарантії мають бути не формальними, а ефективними — такими, що дозволяють кожній зі сторін реалізовувати свої права (Lhermitte v. Belgium, п. 69). Формальне дотримання національними судами процедур щодо повідомлення учасників процесу не гарантує дотримання стандарту справедливого судового розгляду. За обставин, коли повідомлення про судове засідання було здійснене у спосіб, що не забезпечив реального інформування особи, ЄСПЛ визнає це порушенням Конвенції. Зокрема, у справіDridi v. Germany (пп. 27–28, 31, 33) Суд дійшов висновку, що навіть законне за національним правом публічне повідомлення не є достатнім, якщо воно фактично позбавляє особу можливості бути присутньою на засіданні. Таким чином, неефективне повідомлення може спричинити порушення права на доступ до суду та права на захист.
Допит свідка сторони обвинувачення
Основною процесуальною дією цього засідання став допит останнього свідка сторони обвинувачення — колишнього секретаря судових засідань Ільєвої Т.Г. у 2020 році. Свідок детально розповів про свої обов’язки: оформлення журналів судових засідань, недопущення змін у них «заднім числом», відмову приймати документи після закінчення засідань тощо. За його словами, під час пандемії COVID-19 через значне навантаження на судову канцелярію секретарям регулярно доводилося особисто забирати кореспонденцію з охорони суду, оскільки задля дотримання епідемічних вимог відвідувачів не пускали до приміщення.
У відповідь на запитання сторін свідок зазначив, що не пам’ятає обставин конкретного судового засідання у справі Миханіва А.А., яке стало підставою для пред’явлення обвинувачення судді Ільєвій Т.Г., оскільки з того моменту минуло понад п’ять років, а навантаження на суд було надмірним — у середньому розглядалося не менше 30 справ щодня. За словами свідка, зазначене засідання жодним чином не вирізнялось серед інших та не запам’яталося йому як виняткове.
Усі відповіді свідка стосувалися переважно організаційної сторони роботи суду. У ході засідання було забезпечено дотримання процесуальних гарантій: сторона захисту мала змогу поставити запитання, суд не обмежував жодну зі сторін, прокурор реалізував своє право на допит у повному обсязі. Спостерігачі IAC ISHR також відзначають активну процесуальну позицію головуючого судді, який уважно слідкував за динамікою допиту, уточнював зміст окремих питань, за потреби коректно втручався з метою забезпечення належного процесуального порядку. Такий підхід, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, об’єктивно сприяє підтриманню балансу сторін та ефективному веденню судового процесу.
Цим допитом завершився етап дослідження доказів сторони обвинувачення. Як повідомив суд, на наступному засіданні буде розпочато дослідження матеріалів сторони захисту.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на системні ознаки порушення принципу рівності сторін у цьому провадженні — зокрема, у контексті повної відсутності потерпілого або його представників. Суд, попри численні випадки неявки, продовжує розгляд, не вживаючи заходів, спрямованих на встановлення причин неучасті та забезпечення реального доступу потерпілого до процесу. Це може призводити до формального, а не змістовного дотримання стандартів справедливого судочинства.
З огляду на викладене, справа підлягає подальшому моніторингу.
