10. 08. 2026
30 липня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося чергове судове засідання у межах кримінального провадження № 52021000000000242 (справа №991/7418/23) щодо судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України. У засіданні брали участь обвинувачена, її захисники, прокурор та головуючий суддя Хамзін Т.Р. Потерпілий Миханів А.А. був відсутній.
Предметом судового розгляду був допит обвинуваченої Ільєвої Т. Г.
На початку судового засідання сторона захисту вчергове заявила клопотання про відкладення розгляду у зв’язку з неявкою потерпілого та його представника. Обґрунтовуючи клопотання, захисники висловили сумніви щодо належного повідомлення потерпілого про дату, час і місце судового засідання, звернули увагу на наявну інформацію про його перебування у розшуку, а також поставили під сумнів належне підтвердження повноважень представника потерпілого, який також не з’явився до суду. На переконання сторони захисту, початок допиту обвинуваченої за відсутності потерпілого може вплинути на реалізацію належних йому процесуальних прав.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що відсутність потерпілого та його представника не перешкоджає подальшому розгляду кримінального провадження.
Вислухавши позиції учасників провадження, суд відмовив у задоволенні клопотання, зазначивши, що неявка потерпілого та його представника не перешкоджає судовому розгляду, а реалізація належних їм процесуальних прав залежить від їхнього власного волевиявлення.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що продовження судового розгляду за відсутності потерпілого не свідчить про порушення права на справедливий судовий розгляд. Водночас окремої уваги потребують доводи сторони захисту щодо належного повідомлення потерпілого про дату, час і місце судового засідання. Питання відсутності потерпілого за обставин, коли матеріали судового розгляду не містять детального обґрунтування або належного підтвердження його своєчасного й ефективного повідомлення, вже неодноразово фіксувалося спостерігачами IAC ISHR, зокрема у моніторингових звітах від 19 вересня та 16 жовтня 2025 року, а також від 22 січня, 6 березня, 7, 10 і 28 квітня, 28 травня, 9 червня та 14 липня 2026 року. У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що ЄСПЛ пов’язує справедливість судового розгляду із забезпеченням учасникам провадження реальної можливості брати участь у ньому та бути належним чином поінформованими про його перебіг (Cangi and Others v. Türkiye, п. 46). Саме тому неявка потерпілого може розглядатися як його добровільна відмова від участі у судовому засіданні лише за умови, що суд переконався у його належному та своєчасному повідомленні про дату, час, місце і характер відповідної процесуальної дії. У контексті цього засідання особливого значення набуває початок допиту обвинуваченої, оскільки відповідна процесуальна дія могла мати істотне значення для поінформованості потерпілого про перебіг справи та реалізації ним передбачених законом прав.
За таких умов належне мотивування судом висновків щодо достатності повідомлення потерпілого та причин продовження судового розгляду за його відсутності є важливою процесуальною гарантією забезпечення справедливого судового розгляду.
Надалі суд перейшов до допиту обвинуваченої.
Під час допиту Ільєва Т.Г. повідомила, що не визнає своєї вини та вважає кримінальне провадження сфабрикованим. Як один із аргументів на підтвердження своєї позиції вона послалася на заяву про вчинення кримінального правопорушення, нібито складену потерпілим, автентичність якої, за її твердженням, викликає сумніви. Вона також наголосила, що не мала умислу на вчинення інкримінованих їй дій, а про обставини скасування арешту дізналася з мережі Інтернет. Крім того, обвинувачена зазначила, що у зв’язку зі значною кількістю розглянутих нею справ та плином часу вже не пам’ятає всіх відповідних обставин. На її думку, під час досудового розслідування не було отримано належних доказів її причетності до інкримінованого кримінального правопорушення.
Відповідаючи на запитання прокурора, обвинувачена повідомила, що обіймає посаду судді з 22 грудня 2009 року, а станом на 2020 рік мала науковий ступінь кандидата юридичних наук. За її словами, повноваження слідчого судді вона почала здійснювати з моменту запровадження відповідного інституту та в межах своєї професійної діяльності, зокрема, розглядала клопотання про скасування арешту майна.
Ільєва Т.Г. також зазначила, що після направлення обвинувального акта до суду слідчий суддя не уповноважений розглядати клопотання про скасування арешту майна. Водночас, за її позицією, слідчий суддя не зобов’язаний самостійно перевіряти, чи було обвинувальний акт направлено до суду після надходження відповідного клопотання, оскільки необхідні для вирішення цього питання обставини встановлюються на підставі матеріалів, долучених до такого клопотання.
Після початку допиту захисник обвинуваченої заявив клопотання про проведення цієї процесуальної дії у закритому судовому засіданні. Обґрунтовуючи клопотання, сторона захисту зазначила, що після судових засідань у цьому кримінальному провадженні в інформаційному просторі з’являються публікації, які, на її переконання, містять викривлене висвітлення обставин справи. Як приклад було наведено публікації, розміщені після попереднього судового засідання, під час якого суд скасував визначену щодо обвинуваченої заставу. Крім того, захист зазначив, що під час допиту можуть досліджуватися обставини, пов’язані з особистим життям обвинуваченої. Водночас захисники звернули увагу, що на попередніх стадіях судового розгляду самі наполягали на широкому публічному висвітленні провадження та просили забезпечити офіційну онлайн-трансляцію судових засідань. На їхню думку, напередодні ухвалення вироку в інформаційному просторі штучно формується негативне ставлення до обвинуваченої.
Обвинувачена підтримала позицію своїх захисників і просила проводити судовий розгляд у закритому режимі виключно протягом її допиту.
Вислухавши позиції учасників кримінального провадження, суд задовольнив клопотання сторони захисту та постановив продовжити допит обвинуваченої у закритому судовому засіданні. У зв’язку з переходом суду до закритої частини засідання спостереження за його подальшим перебігом було завершено.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що принцип публічності судового розгляду є однією з фундаментальних гарантій права на справедливий суд, оскільки забезпечує суспільний контроль за здійсненням правосуддя та зміцнює довіру до судової системи. Водночас право на відкритий судовий розгляд не є абсолютним. Відповідно до практики ЄСПЛ обмеження публічності може бути виправданим за наявності легітимної мети, зокрема для захисту приватного життя учасників провадження, однак лише за умови його належного мотивування, пропорційності та обмеження межами реальної необхідності (Mraović v. Croatia, п. 44; Suslov and Batikyan v. Ukraine, п. 122). У контексті цього судового засідання експерти моніторингової місії IAC ISHR не вбачають ознак непропорційного обмеження принципу публічності, оскільки суд поширив закритий режим виключно на період допиту обвинуваченої, залишивши відкритими інші стадії судового розгляду. Такий підхід загалом свідчить про прагнення забезпечити баланс між захистом приватного життя обвинуваченої та принципом відкритості судового розгляду.
Разом із тим окремої уваги потребують доводи сторони захисту щодо систематичної появи після судових засідань публікацій, які, за її твердженням, формують негативне ставлення до обвинуваченої ще до ухвалення судового рішення. За таких обставин істотного значення набуває оцінка не окремих критичних матеріалів як таких, а їх систематичності, змісту, часу поширення та потенційного впливу на загальне інформаційне середовище, у якому здійснюється судовий розгляд. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що критика судових рішень, процесуальних дій суду або учасників кримінального провадження сама по собі є складовою свободи вираження поглядів, гарантованої статтею 10 Конвенції. Водночас практика ЄСПЛ виходить із того, що інтенсивна інформаційна кампанія навколо конкретного кримінального провадження, особливо якщо вона супроводжується передчасними висновками щодо винуватості особи або різко негативною оцінкою ухвалених судом процесуальних рішень, може порушувати питання не лише щодо дотримання презумпції невинуватості, а й щодо забезпечення незалежності та безсторонності суду.
У ході моніторингу судових проваджень IAC ISHR систематично фіксує ситуації, коли окремі кримінальні справи супроводжуються інтенсивним медійним висвітленням із використанням суб’єктивних та емоційно забарвлених характеристик, здатних формувати у громадськості негативне ставлення до обвинуваченого або уявлення про його винуватість ще до ухвалення судом остаточного рішення. За певних обставин такий інформаційний фон може формувати суспільне очікування конкретного результату судового розгляду та, відповідно, створювати додатковий зовнішній контекст, у якому суд здійснює правосуддя. При цьому, як зазначає ЄСПЛ, вирішальним є не саме суб’єктивне сприйняття сторони захисту, а те, чи можуть її побоювання щодо можливого впливу такого інформаційного середовища вважатися об’єктивно виправданими за конкретних обставин справи (Paulikas v. Lithuania, п. 57).
Саме тому за умов активної медійної кампанії, особливо після ухвалення окремих процесуальних рішень, національні суди повинні своєю процесуальною поведінкою та змістом судових рішень переконливо демонструвати незалежність від будь-якого зовнішнього інформаційного впливу. Як наголошував ЄСПЛ, правосуддя має не лише здійснюватися, а й виглядати безстороннім в очах об’єктивного спостерігача (Matchavariani v. Georgia, пп. 78–83). Водночас кожній стороні має бути забезпечена реальна можливість представляти свою позицію в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з процесуальним опонентом (Ezeoke v. the United Kingdom, п. 51).
У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що систематичні публічні кампанії, спрямовані на дискредитацію судового рішення, суду або особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, незалежно від їх джерела, потенційно здатні створювати ризики зовнішнього впливу на здійснення правосуддя та формувати в об’єктивного спостерігача сумніви щодо можливості розгляду справи в умовах, вільних від стороннього тиску. З огляду на доводи сторони захисту питання систематичності, змісту та спрямованості відповідних публікацій у цьому кримінальному провадженні потребує окремого аналізу. У разі підтвердження того, що такі публікації мали системний характер, були спрямовані на формування негативного ставлення до обвинуваченої або критичне сприйняття судових рішень і об’єктивно могли впливати на незалежність чи зовнішнє сприйняття безсторонності суду, експерти моніторингової місії IAC ISHR вбачатимуть підстави для констатації наявності ознак можливого інформаційного тиску на суд, що потребуватиме оцінки у контексті гарантій статті 6 Конвенції щодо незалежності та безсторонності суду. Саме тому такі обставини потребують особливо ретельної перевірки, оскільки збереження довіри до незалежності та безсторонності суду є невід’ємною складовою права на справедливий судовий розгляд.
Враховуючи зазначене, справу рекомендовано до подальшого моніторингу.
