10. 06. 2026
28 травня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52021000000000242 (справа №991/7418/23) щодо судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України (зловживання владою або службовим становищем та службове підроблення). У судовому засіданні брали участь обвинувачена, її захисник, прокурор, представник цивільного відповідача Державної судової адміністрації України та головуючий суддя Хамзін Т.Р. Потерпілий Миханів А.А. та його представник у судове засідання не з’явились, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Основним предметом судового засідання був допит свідка, викликаного за клопотанням сторони захисту.
На початку судового засідання суд повідомив про неприбуття потерпілого Миханіва А.А. та зазначив, що направлена йому судова повістка була повернута до суду без вручення. Крім того, суд поінформував учасників провадження про надходження клопотання одного із захисників обвинуваченої щодо відкладення судового засідання у зв’язку з його участю в іншому судовому процесі та неможливістю прибути до суду.
Суд поставив на обговорення питання щодо можливості продовження судового засідання за наявних процесуальних обставин.
Сторона захисту заявила клопотання про відкладення судового розгляду, посилаючись на неприбуття потерпілого та відсутність його представника. Адвокат також звернув увагу суду на те, що, за наявною у сторони захисту інформацією, потерпілий Миханів А.А. припинив договірні відносини зі своїм представником. Окремо сторона захисту просила врахувати клопотання відсутнього адвоката щодо відкладення судового засідання.
Прокурор, у свою чергу, зазначив, що вважає можливим продовжити судовий розгляд за відсутності потерпілого, його представника та одного із захисників.
Заслухавши позиції учасників провадження, суд дійшов висновку про можливість продовження судового розгляду. Суд зазначив, що участь одного із захисників забезпечує реалізацію права обвинуваченої на захист, а відсутність потерпілого та його представника за таких обставин не перешкоджає подальшому розгляду справи. При цьому суд послався на раніше висловлену у провадженні позицію щодо необхідності забезпечення розгляду справи упродовж розумного строку.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що сам по собі факт продовження судового розгляду за відсутності потерпілого не свідчить автоматично про порушення права на справедливий суд. Водночас у межах цього кримінального провадження випадки неявки потерпілої сторони мають систематичний характер та вже фіксувалися під час попередніх судових засідань, відображених у звітах моніторингової місії IAC ISHR від 19 вересня та 16 жовтня 2025 року, а також від 22 січня, 6 березня, 7, 10 та 28 квітня 2026 року.
За таких обставин особливого значення набуває належна перевірка судом питань повідомлення учасників провадження, причин їх неявки, а також забезпечення реальної можливості участі сторін у судовому розгляді. Хоча прагнення забезпечити розгляд справи упродовж розумного строку є важливим елементом справедливого судочинства, воно не повинно нівелювати необхідність дотримання фундаментальних процесуальних гарантій. У цьому контексті практика ЄСПЛ виходить із необхідності забезпечення сторонам реальної можливості брати участь у провадженні та бути належним чином поінформованими про його перебіг (Cangi and Others v. Türkiye, п. 46).
Окремої уваги також потребує проведення судового засідання за відсутності одного із захисників обвинуваченої під час допиту свідка сторони захисту. Попри те, що участь іншого захисника формально забезпечувала представництво інтересів обвинуваченої, у подібних ситуаціях важливого значення набуває оцінка фактичної ефективності реалізації права на захист. Зокрема, відсутність одного із захисників потенційно може впливати на можливість сторони захисту повноцінно реагувати на перебіг допиту, ставити додаткові запитання чи представляти окремі аспекти правової позиції. Це особливо важливо у випадках, коли між захисниками існує розподіл функцій або коли конкретний адвокат краще обізнаний з окремими епізодами, доказами чи процесуальними аспектами справи.
У зв’язку з цим експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають важливим, щоб в таких ситуаціях національні суди оцінювали не лише формальну наявність захисника у судовому засіданні, а й те, чи була фактично забезпечена ефективна реалізація права на захист відповідно до стандартів статті 6 ЄКПЛ. Як зазначав ЄСПЛ, право на ефективну правову допомогу є одним із ключових елементів справедливого судового розгляду (Ayetullah Ay v. Turkey, п. 131).
У подальшому суд перейшов до допиту свідка.
Під час допиту свідок повідомила, що є чинним адвокатом та має статус обвинуваченої в іншому кримінальному провадженні. За її словами, вона не перебувала у будь-яких особистих чи професійних відносинах з обвинуваченою Ільєвою Т.Г., ніколи з нею не зустрічалася та не спілкувалася, не брала участі в судових засіданнях під її головуванням, не володіла її контактними даними та не зверталася до неї з проханнями щодо ухвалення будь-яких рішень. Свідок пояснила, що у серпні 2020 року до неї звернулися двоє осіб – Сердюк Д. та Сердюк А. з питанням щодо скасування арешту коштів. У зв’язку з цим до підготовки процесуальних документів був залучений інший адвокат, який, за словами свідка, мав більший досвід у сфері кримінального права. За словами свідка, адвокатські запити до державних органів подавалися в інтересах Сердюка А., а адвокат Коноваленко Д. брав участь у формуванні правової позиції та підготовці необхідних матеріалів. Крім того, свідок зазначила, що зверталася до колишнього заступника голови Апеляційного суду Київської області з проханням надати допомогу у вирішенні питання щодо зняття арешту. Також свідок повідомила, що не володіла інформацією про те, що обвинувальний акт у відповідній справі вже перебував на розгляді суду. За її словами, пакет документів для підготовки клопотання передавався Сердюком Д. та Сердюком А. їй, а надалі — Коноваленку Д. Вона зазначила, що після отримання ухвали слідчого судді Коноваленко Д. передав її Сердюку Д. та повідомив про необхідність повторного подання документів до АРМА через скриньку для кореспонденції разом із супровідним листом.
За твердженням свідка, після повторного подання документів та неотримання відповідного супровідного листа від помічника судді, Коноваленко Д. самостійно виготовив супровідний лист із підписом Ільєвої Т.Г. та подав його через скриньку для кореспонденції.
Крім того, свідок повідомила, що передала Коноваленку Д. грошові кошти в сумі близько 6–7 тисяч доларів США, а Шевченку О.В. — близько 13 тисяч доларів США. За її словами, узгоджений розмір винагороди становив 20 % від суми коштів, з яких планувалося зняти арешт, що складало приблизно 467 тис. грн. Свідок також зазначила, що після повторного подання клопотання його розгляд було розподілено на суддю Ільєву Т.Г.Окрім цього, за словами свідка, Шевченко О.В. повідомляв їй про наявність дружніх стосунків з Ільєвою Т.Г., добрих особистих взаємин із нею та, ймовірно, проживання по сусідству.
У зв’язку із закінченням відведеного процесуального часу судове засідання було завершено.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що допит свідка у даному кримінальному провадженні мав істотне значення для перевірки фактичних обставин, пов’язаних із підготовкою та поданням процесуальних документів, можливим залученням третіх осіб до вирішення питання щодо зняття арешту з коштів, а також встановленням характеру комунікації між учасниками відповідних подій.
У цьому контексті особливого значення набуває належна оцінка судом змісту наданих свідчень, їх внутрішньої послідовності, узгодженості з іншими доказами у справі та процесуального контексту, в якому такі показання були надані. Практика ЄСПЛ виходить із того, що гарантії статті 6 Конвенції вимагають оцінки справедливості провадження в цілому, включаючи спосіб отримання та дослідження доказів (Schatschaschwili v. Germany, п. 101; Bykov v. Russia, п. 89).
Окремої уваги, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, потребує та обставина, що свідок одночасно має процесуальний статус обвинуваченої в іншому кримінальному провадженні. За таких умов національні суди мають враховувати можливий вплив такого статусу на зміст та характер показань, а також забезпечувати дотримання гарантій, пов’язаних із правом особи не свідчити проти себе та не сприяти власному обвинуваченню (nemo tenetur se ipsum accusare), що є складовою права на справедливий суд відповідно до статті 6 ЄКПЛ. Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, право не свідчити проти себе є загальновизнаним міжнародним стандартом, який лежить в основі концепції справедливого судового розгляду (Jóhannes Baldursson and Birkir Kristinsson v. Iceland, п.п. 144-145).
Водночас сам по собі факт надання свідчень особою, яка має окремий процесуальний статус в іншому провадженні, не свідчить автоматично про їх недопустимість або недостовірність. Однак такі показання потребують особливо ретельної та мотивованої оцінки у сукупності з іншими доказами у справі, особливо у випадках, коли вони стосуються обставин можливого виготовлення документів, передачі грошових коштів третім особам чи комунікації між особами, залученими до відповідних подій.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу, що у подібних категоріях кримінальних проваджень принципове значення має дотримання балансу між суспільним інтересом у належному розслідуванні можливих корупційних правопорушень та безумовним забезпеченням процесуальних гарантій сторони захисту. Як підкреслює практика ЄСПЛ, навіть у справах, що становлять значний суспільний інтерес, вимоги справедливого судового розгляду не можуть бути зведені нанівець міркуваннями ефективності чи суспільного резонансу (Ibrahim and Others v. the United Kingdom, п. 250-252).
Враховуючи викладене, справу рекомендовано до подальшого моніторингу.
