27 лютого 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося чергове судове засідання у справі №991/7418/23 щодо судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, яку обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем, службове підроблення). На засіданні була присутня обвинувачена, захисники, прокурор та головуючий суддя Хамзін Т.Р.

На початку судового засідання сторона захисту вчергове наголосила на відсутності потерпілого та клопотала про відкладення розгляду, аргументуючи це можливими процесуальними порушеннями та сумнівами щодо належного повідомлення потерпілого. Суд, посилаючись на стадію кримінального провадження та необхідність дотримання розумних строків, ухвалив рішення продовжити розгляд справи без його участі.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR висловлюють занепокоєння тим, що сторона захисту на кожному судовому засіданні наголошує на відсутності потерпілого. На думку захисту, це ставить під сумнів не лише його участь у процесі, а й обізнаність із матеріалами справи загалом. Розумність строків не повинна впливати на загальну справедливість провадження та на можливість виникнення процесуальних порушень. А прискорене проведення справи не повинно заважати всебічному встановленню всіх її обставин, адже завданням кримінального процесу є ретельне і повне з’ясування фактів справи. Поверхневе та поспішне розслідування і судовий розгляд обґрунтовано викликають сумніви щодо можливості досягнення справедливості в судочинстві.

У подальшому сторона захисту продовжила заявляти клопотання про визнання поданих доказів очевидно недопустимими та неналежними, а також про недопущення до розгляду документів, які прокурор подав у судовому засіданні 10.10.2024 як докази.

Захисники наголосили, що долучені прокурором матеріали не відповідають визначенню доказів у розумінні КПК, оскільки не встановлюють фактичних даних, не мають доказового значення для з’ясування обставин справи та за своєю суттю є процесуальними документами. Вони підкреслили, що такі матеріали не мали бути прийняті судом як докази і, відповідно, не можуть використовуватися при ухваленні рішення у справі.

Крім того, захист звернув увагу на те, що сам прокурор у судовому засіданні 25.02.2025 визнав, що документи, подані ним 10.10.2024, не є доказами у розумінні КПК. Проте суд їх приєднав, що спричинило необхідність окремого оскарження кожного з них та подання клопотань щодо визнання їх недопустимими. Це призвело до витрачання значного часу суду та сторін, хоча, на думку захисту, такі матеріали взагалі не мали долучатися.

Прокурор, як і під час засідання 25.02.2025, заявив, що надасть письмові пояснення з цього приводу.

Важливим аспектом оцінки загальної справедливості судового розгляду є дотримання процесуальних прав сторони захисту, зокрема її реальної можливості оскаржити допустимість доказів, поданих обвинуваченням (Severin v. Roumanie, п. 71-72).

ЄСПЛ наголошує, що питання оцінки доказів належить до компетенції національних судів, але лише в тій мірі, в якій це не порушує права, гарантовані Конвенцією. Якщо суд приймає докази, допустимість яких є сумнівною або які явно не відповідають вимогам кримінального процесуального закону, це може ставити під сумнів справедливість усього провадження (Ayetullah Ay v. Turkey, п. 123-127).

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають також увагу на те, що особливо важливим є розмежування між допустимістю доказів і правами захисту щодо вже прийнятих судом матеріалів. Якщо сторона захисту змушена витрачати значні ресурси на оскарження кожного такого доказу, хоча вони з самого початку могли бути визнані неналежними або недопустимими, це може свідчити про дисбаланс у процесуальних можливостях сторін. Також варто додати, що захисники звертали увагу на сумніви в допустимості доказів ще на стадії їх дослідження (див. детальніше Моніторинг кримінального провадження Ільєвої Т.Г. від 10.10.2024).

З огляду на зазначене, ситуація, коли суд приєднав документи, подані прокурором, навіть попри визнання самого прокурора, що вони не є доказами у розумінні КПК, викликає обґрунтовані сумніви щодо дотримання стандартів справедливого судового розгляду.

Після цього адвокати ініціювали розгляд питання запобіжного заходу. Вони нагадали, що 17.04.2023 суд застосував до обвинуваченої запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 805 200 гривень, а також поклав на неї п’ять процесуальних обов’язків. Згодом, у зв’язку зі зменшенням обсягу ризиків, розмір застави було знижено до 536 800 гривень, а перелік обов’язків – скорочено до двох. До 23.11.2024 на обвинувачену поширювалися такі зобов’язання:

• прибувати за викликом до прокурора та суду;
• утримуватися від спілкування з іншими учасниками кримінального провадження.

Захисники наголосили, що після закінчення строку дії цих обов’язків 23.11.2024 сторона обвинувачення не ініціювала їх продовження. Вони також звернули увагу, що протягом усього кримінального провадження ризики неухильно зменшувалися, і станом на кінець 2024 року сторона обвинувачення визнавала лише два:

• ризик переховування від суду;
• ризик впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження.

Адвокати підкреслили, що обвинувачена демонструвала належну процесуальну поведінку та навіть після закінчення строку обов’язків продовжувала їх виконувати. Вони також неодноразово клопотали про забезпечення явки потерпілого до суду, щоб усунути можливі сумніви щодо впливу обвинуваченої.

Крім того, захисники зазначили, що обвинувачена жодного разу не намагалася ухилитися від слідства чи суду, а навпаки – продовжує виконувати свої професійні обов’язки судді Печерського районного суду міста Києва.

З огляду на вищезазначене адвокати просили суд зменшити розмір застави до 80 прожиткових мінімумів для працездатних громадян (242 240 гривень).

Прокурор не заперечував проти встановлення такого розміру застави.

Суд задовольнив клопотання: знизив суму застави до 242 240 гривень та ухвалив повернути частину внесених коштів заставодавцю.

Аналіз ухвали суду щодо зменшення розміру застави свідчить про дотримання балансу між забезпеченням належної процесуальної поведінки обвинуваченої та відсутністю необґрунтованого обтяження для неї.

Згідно з практикою ЄСПЛ, гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, має на меті забезпечити явку обвинуваченого до суду, а не відшкодування можливих збитків. Розмір застави повинен оцінюватися з урахуванням особистості обвинуваченого, його майнового стану та рівня ризику ухилення від правосуддя (Mangouras v. Spain, пп. 78, 80). Важливо, щоб цей розмір не був надмірним, а відповідав обставинам справи та фінансовим можливостям особи (Iwanczuk v. Poland, п. 66).

Експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають, що суд, зменшуючи розмір застави, обґрунтовано врахував зміну ступеня ризиків у ході провадження, а також виконання обвинуваченою покладених на неї обов’язків. Встановлений судом розмір застави відповідає критерію співмірності та є достатнім для досягнення процесуальних цілей, визначених Конвенцією та національним законодавством, що також підтверджується відсутністю заперечень з боку сторони обвинувачення.

Враховуючи вищезазначені обставини, зокрема наявні сумніви щодо належності долучення доказів та їх відповідності процесуальним вимогам, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне продовжити спостереження за розглядом цієї справи.