28. 01. 2026
22 січня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52021000000000242 (справа №991/7418/23) щодо судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України (зловживання владою або службовим становищем та службове підроблення). У судовому засіданні брали участь обвинувачена, її захисники, прокурор та головуючий суддя Хамзін Т.Р. Потерпілий Миханів А.А. та його представник у судове засідання не з’явилися.
На початку судового засідання сторона захисту заявила відвід головуючому судді. Обґрунтовуючи заявлений відвід, захисник зазначив, що кримінальне провадження щодо Ільєвої Т.Г. було виділено з іншого кримінального провадження № …2497, яке продовжує розглядатися Вищим антикорупційним судом окремо. За твердженням сторони захисту, обидва провадження є тісно взаємопов’язаними, оскільки стосуються одних і тих самих фактичних обставин, тих самих грошових коштів, мають спільного потерпілого — Миханіва А.А., а також значною мірою ґрунтуються на тотожній доказовій базі.
Захисник пояснив, що до початку розгляду справи по суті сторона захисту зверталася до ВАКС із адвокатським запитом з метою отримання інформації про склад суддів, які протягом усього часу здійснювали судовий контроль або розгляд первинного кримінального провадження. За словами захисника, отримання такої інформації було необхідним для забезпечення реалізації права на заявлення відводу на ранній стадії процесу у разі призначення до розгляду судді, який раніше був процесуально залучений до цього ж масиву обставин та доказів. Водночас у наданні відповідної інформації стороні захисту було відмовлено.
Під час перерви у розгляді справи, пов’язаної з вагітністю та пологами обвинуваченої, захисникам було надано доступ до матеріалів кримінального провадження № …2497. У ході їх дослідження сторона захисту встановила, що суддя Хамзін Т.Р. у межах первинного кримінального провадження здійснював повноваження слідчого судді та ухвалював низку процесуальних рішень, зокрема щодо продовження строків досудового розслідування, накладення арешту на майно, а також щодо інших процесуальних питань. За твердженням захисту, у відповідних судових рішеннях містяться посилання на докази та фактичні обставини, які є суміжними або тотожними тим, що підлягають дослідженню у даному кримінальному провадженні.
Окремо захисник звернув увагу на те, що в обох кримінальних провадженнях процесуальне керівництво та слідчі дії здійснювалися одним і тим самим детективом, що, на думку сторони захисту, додатково підкреслює їх фактичну та доказову пов’язаність. У зв’язку з цим захисник наголосив, що обставини, які стали відомі стороні захисту лише на цьому етапі, об’єктивно не могли бути заявлені раніше, а сама заява про відвід подана без зволікання після отримання та аналізу відповідних матеріалів.
Обвинувачена підтримала заявлений відвід, при цьому окремо зазначивши, що не ставить під сумнів добросовісність або професійні якості судді, однак вважає, що виявлені обставини не можуть залишитися без належної процесуальної оцінки, оскільки питання безсторонності суду є фундаментальною гарантією справедливого судового розгляду.
Розглядаючи заяву про відвід, головуючий суддя зазначив, що викладені стороною захисту обставини є істотними та такими, що потребують окремої процесуальної перевірки. Суддя також зауважив, що з огляду на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, він не вбачає за доцільне з’ясовувати позицію сторони обвинувачення з цього питання в межах даного засідання, аби уникнути потенційного затягування процесу та ризику втрати процесуального часу у випадку подальшого задоволення заяви про відвід.
У зв’язку з цим заява про відвід була долучена до матеріалів кримінального провадження та передана до канцелярії суду для вирішення у встановленому законом порядку. Подальший розгляд справи було зупинено до ухвалення рішення щодо заявленого відводу.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що ефективна реалізація права на безсторонній суд у розумінні статті 6 § 1 Конвенції передбачає не лише формальну наявність механізму відводу, а й реальну можливість його своєчасного застосування. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на справедливий суд охоплює як вимогу розгляду справи незалежним і безстороннім судом, так і дотримання принципу розумних строків судового розгляду.
У справі Ільєвої Т.Г. відмова у наданні інформації за адвокатським запитом щодо процесуальної участі суддів у первинному кримінальному провадженні фактично призвела до того, що підстави для заявлення відводу стали відомі стороні захисту лише після тривалого — близько півтора року — розгляду справи по суті. На переконання експертів моніторингової місії IAC ISHR, така ситуація може свідчити про наявність інституційного ризику, оскільки призводить до виявлення обґрунтованих сумнівів щодо безсторонності суду на стадії, коли їх усунення об’єктивно пов’язане з істотною втратою процесуального часу. Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що саме на державу покладається обов’язок організувати судову систему та провадження таким чином, щоб суди були спроможні забезпечити кожному остаточне рішення упродовж розумного строку, не допускаючи ситуацій, у яких недоліки інституційної організації перекладають тягар процесуальних затримок на сторони провадження (Frydlender v. France, пп. 45–46; Kupriny v. Russia, п. 44). Невчасне усунення процесуальних ризиків, пов’язаних із можливими сумнівами у безсторонності суду, здатне призвести до тривалого перебування особи у стані правової невизначеності щодо власної процесуальної долі, що саме по собі суперечить вимогам статті 6 § 1 Конвенції, як це було окремо підкреслено і в окремій думці судді Войтичек (у справі Jeronovičs v. Latvia).
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що заявлення відводу на пізній стадії провадження у цій справі не може вважатися наслідком процесуальної пасивності або зловживання правами стороною захисту, а обумовлене відсутністю своєчасного доступу до інформації, яка мала істотне значення для оцінки складу суду. Європейський суд з прав людини прямо вказує, що право на справедливий судовий розгляд включає право сторін на ефективний доступ до матеріалів, необхідних для реалізації процесуальних прав, а обмеження такого доступу порушує принцип рівності сторін (Kikabidze v. Georgia, п. 42). При цьому спостерігачами IAC ISHR було зауважено, що в межах цього моніторингу не ставилась під сумнів суб’єктивна неупередженість конкретного судді. Водночас, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, безсторонність суду має оцінюватися не лише за суб’єктивним, а й за об’єктивним критерієм, тобто з точки зору того, чи можуть відповідні обставини породжувати у сторін обґрунтовані сумніви щодо неупередженості суду.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що послідовне здійснення одним і тим самим суддею процесуальних функцій у межах одного або тісно пов’язаних кримінальних проваджень може бути несумісним із вимогами статті 6 § 1 Конвенції. Зокрема, Суд визнав відсутність об’єктивної безсторонності у випадках, коли суддя, який розглядав справу по суті, раніше діяв як слідчий суддя або здійснював процесуальний контроль щодо доказів чи процесуальних рішень у цій самій справі або у пов’язаному провадженні (Piersack v. Belgium, пп. 30–32; De Cubber v. Belgium, пп. 24–30).
Аналогічний підхід було значно пізніше підтверджено і у справі Grande Stevens and Others v. Italy, де ЄСПЛ підкреслив, що саме поєднання або послідовність функцій слідчого судді та судді першої інстанції щодо одних і тих самих обставин є несумісною з вимогами об’єктивної неупередженості, незалежно від відсутності будь-яких ознак особистої упередженості судді (п. 137). За цим підходом вирішальним є не внутрішнє переконання судді, а те, чи забезпечується належна «видимість правосуддя», яка є ключовою умовою довіри сторін і суспільства до судової системи.
З огляду на це, попередня участь судді як слідчого судді у кримінальному провадженні, яке є тісно пов’язаним із справою, що розглядається по суті, за наявності спільних фактичних обставин і доказової бази, об’єктивно потребує належної та своєчасної процесуальної оцінки. Відкладення такої оцінки до стадії тривалого розгляду справи по суті не усуває ризики для безсторонності, а лише відтерміновує їх прояв, одночасно створюючи загрозу порушення принципу розумних строків, що суперечить вимогам статті 6 § 1 Конвенції.
Таким чином, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на характер виявленої проблеми, яка полягає не в діях окремого судді, а в інституційному підході до обмеження доступу сторони захисту до інформації, необхідної для своєчасної оцінки складу суду. Такий підхід здатен підірвати баланс між правом на безсторонній суд і принципом розумних строків судового розгляду та потребує подальшої оцінки з точки зору стандартів справедливого суду.
З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне продовжити моніторинг цього кримінального провадження.
