25. 09. 2025
12 вересня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося чергове судове засідання у межах кримінального провадження № 52021000000000242 (справа №991/7418/23) щодо судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України. У засіданні брали участь обвинувачена, її захисники, прокурор та головуючий суддя Хамзін Т.Р.
Основним предметом судового засідання було дослідження доказів, долучених стороною захисту.
На початку слухання суд повідомив про появу представника потерпілого Миханіва А.А., який просив допустити його до участі у процесі. Як підтвердження своїх повноважень, представник надав заяву про укладення договору про надання правової допомоги, підписану потерпілим 10 вересня 2025 року в місті Києві, а також ордер на представництво.
Сторона захисту висловила заперечення, звернувши увагу на низку обставин, які, на її думку, викликають сумніви щодо дійсності та достовірності наданих документів. Зокрема, було наголошено, що ордер видано на ім’я неіснуючого органу — «Вищого антикорупційного суду України» замість офіційної назви «Вищий антикорупційний суд», що, на думку захисників, фактично унеможливлює його застосування в межах цього провадження. Крім того, захист підкреслив можливі відмінності між підписом потерпілого на угоді та зразками підписів у матеріалах справи, а також звернув увагу на те, що потерпілий перебуває в міжнародному розшуку і не з’являється на судові засідання у межах іншого кримінального провадження, де має статус обвинуваченого. Це, на думку захисників, викликає сумнів у можливості особистого підписання договору в Києві.
Окремо адвокати зазначили, що угоду підписано 10 вересня, ордер видано 11 вересня, а вже 12 вересня представник узяв участь у судовому засіданні, що, з урахуванням обсягів справи, ставить під питання належну підготовку представника та його ознайомлення з матеріалами.
У зв’язку з цим сторона захисту просила відкласти розгляд справи для перевірки обставин, а також зобов’язати представника надати оригінал угоди.
Суд надав представнику можливість усунути технічну помилку в ордері. Оригінал угоди було долучено, і представник підтвердив факт її підписання в Києві. При цьому він зазначив, що йому не було відомо про статус розшуку його клієнта. Прокурор підтримав допустимість представництва, вказавши, що всі необхідні документи надано, а доводи захисту ґрунтуються переважно на припущеннях.
Суд, заслухавши позиції сторін, дійшов висновку, що наданих документів достатньо для підтвердження повноважень, та допустив представника до участі у процесі, зазначивши, що сумнівів у його повноваженнях немає.
З точки зору об’єктивного спостерігача, надані стороною захисту аргументи — зокрема щодо формальних ознак ордера, можливих розбіжностей у підписах, статусу розшуку потерпілого та поспішності залучення представника — не можуть бути розцінені як завідомо безпідставні. Ці аспекти, безперечно, становлять інтерес для перевірки на відповідність принципу змагальності та належного підтвердження процесуального статусу учасників справи.
Водночас вказані зауваження самі по собі не свідчать про очевидні порушення, передбачені статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Суд формально визнав документи достатніми для підтвердження повноважень, однак ризик надмірно формального підходу в подібних ситуаціях слід враховувати — з огляду на значення принципу рівності сторін та необхідність забезпечення балансу між правами усіх учасників провадження. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на позицію ЄСПЛ з приводу дотримання принципу рівності сторін: принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов’язані, є фундаментальними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у значенні статті 6 § 1 Конвенці. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами (Seksimp Group Srl v. The Republic of Moldova, п. 36).
Зокрема, захисники надали копії журналів відвідування Печерського районного суду м. Києва за 2020 рік, звернувши увагу на те, що раніше аналогічні документи подавались і стороною обвинувачення, однак відомості в них суттєво відрізняються. На думку захисту, такі розбіжності можуть свідчити про факти умисного підроблення доказів.
Окрім того, було долучено інформацію про телефонні з’єднання одного зі свідків у справі за 10 листопада 2020 року. Як зазначили адвокати, ця інформація також суперечить даним, які раніше подав прокурор, і демонструє непропорційно короткі часові інтервали, за які свідок, згідно з логікою матеріалів обвинувачення, мав долати значні відстані в межах Києва. Ці обставини, за словами захисту, можуть свідчити про недостовірність або штучність зібраних даних.
Наприкінці судового засідання був досліджений протокол допиту вищезгаданого свідка, проведений представниками органів досудового розслідування. Захисники звернули увагу, що частина відомостей, повідомлених свідком під час цього допиту, суттєво відрізняється від його показань у залі суду. Також вони надали документи, які, на їхню думку, підтверджують, що під час розгляду суддею Іллєвою Т.Г. клопотання у листопаді 2020 року прокурори не подали документів, які підтверджували завершення досудового розслідування у тій справі. Всі вищезазначені обставини, на думку захисників, свідчать про суттєві сумніви в належності доказів сторони обвинувачення, а також обґрунтованість обвинувачення в цілому.
Прокурор, своєю чергою, наголосила, що всі твердження сторони захисту щодо дій прокурорів є лише припущеннями. Суд дослідив та долучив усі зазначені матеріали до справи.
У подібних ситуаціях, коли сторона захисту висловлює аргументовані сумніви щодо достовірності або допустимості окремих доказів, експерти моніторингової місії наголошують, що критично важливо забезпечити їх належну оцінку в рамках судового розгляду. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, справедливий судовий розгляд за змістом статті 6 § 1 Конвенції охоплює не лише можливість представити свої докази, але й право бути почутим, зокрема в аспекті ефективного заперечення проти доказів, що подані іншою стороною.
ЄСПЛ у справі Mehmet Zeki Doğan v. Türkiye (No. 2) (пп. 80–87) наголошує, що при оцінці загальної справедливості провадження необхідно враховувати:
чи мав заявник реальну можливість поставити під сумнів достовірність доказів;
чи національні суди врахували ці заперечення;
чи містить судове рішення відповідне та обґрунтоване реагування на ключові зауваження сторін.
У цьому ж контексті варто згадати практику Episcopo and Bassani v. Italy (п. 121), де Європейський суд з прав людини підтвердив: обвинувальний вирок може ґрунтуватися лише на доказах, які є достовірними, переконливими та позбавленими сумнівів. Усі розумні сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого — відповідно до принципу презумпції невинуватості.
Таким чином, зафіксовані спостерігачами IAC ISHR процесуальні події свідчать про наявність елементів, які потребують особливої уваги суду в частині повноти перевірки доказів, їх достовірності та співвіднесення змісту матеріалів з процесуальною поведінкою сторін. У випадку підтвердження доводів захисту щодо маніпуляцій із доказами, це може поставити під сумнів не лише обґрунтованість обвинувачення, але й законність усього провадження.
Разом з тим, відповідно до принципу неупередженості, суд має зберігати баланс між позиціями сторін, не ототожнюючи себе з жодною з них, але вичерпно досліджуючи всі обставини, які можуть вплинути на результат розгляду.
Враховуючи зазначене вище, справа рекомендована до подальшого моніторингу.
