1 серпня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у рамках кримінального провадження № 52021000000000242 щодо судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, яку обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем, службове підроблення). На засіданні була присутня обвинувачена, захисник, прокурор, свідок зі сторони обвинувачення та головуючий суддя Хамзін Т.Р. Потерпілий Миханів А.А. та його представники в судовому засіданні були відсутні.

Основним предметом судового засідання було проведення допиту, викликаного свідка.

На початку судового засідання сторона захисту порушила клопотання про відкладення розгляду у зв’язку з відсутністю потерпілого або його представників. Захисники звернули увагу суду на відсутність підтверджень належного повідомлення потерпілого про дату та час засідання. У цьому контексті вони також наголосили на наявності інформації про перебування потерпілого в міжнародному розшуку в межах іншого кримінального провадження. Систематична неучасть потерпілого у судових засіданнях, за словами захисників, порушує принцип рівності сторін та ставить під сумнів змагальний характер процесу.

Окрім того, захист зазначив, що згідно з повідомленням секретаря судового засідання, судова повістка була надіслана потерпілому поштою, однак повернулася як неотримана. Водночас адвокат потерпілого отримав повістку через електронний кабінет, але до суду не з’явився і не повідомив причини своєї відсутності.

Враховуючи зазначене, сторона захисту просила суд вжити відповідних заходів реагування, зокрема – у разі подальшої неявки потерпілого – накласти на нього штраф, а поточне засідання відкласти.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання. Суд, посилаючись на раніше висловлену позицію, ухвалив продовжити розгляд справи, зауваживши, що забезпечення явки потерпілого не входить до меж його повноважень.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують сталу практику розгляду даного кримінального провадження за відсутності потерпілого або його представників. Подібна ситуація спостерігається упродовж низки судових засідань (зокрема 07.02.2025, 25.02.2025, 27.02.2025, 01.04.2025, 03.04.2025, 08.04.2025, 09.04.2025, 11.04.2025, 09.05.2025, 16.05.2025, 20.05.2025, 05.06.2025) і викликає обґрунтоване занепокоєння щодо дотримання ключових процесуальних гарантій, насамперед — принципу змагальності та рівності сторін.

Попри те, що стаття 6 Європейської конвенції з прав людини не встановлює обов’язкової присутності потерпілого на кожному засіданні, суд зобов’язаний гарантувати реальну можливість для ефективної участі потерпілої сторони у процесі. Це набуває особливого значення під час дослідження доказів чи допиту свідків, чия інформація може прямо чи опосередковано впливати на інтереси потерпілого.

Наявність ситуацій, коли потерпілий або його представники не з’являються до суду без чіткого з’ясування причин та без підтвердження факту належного повідомлення про дату і час засідання, ставить під сумнів не лише прозорість судового процесу, але й сам факт реалізації потерпілою стороною свого процесуального статусу. Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що хоча потерпілий і не зобов’язаний бути присутнім на кожному судовому засіданні, відмова від участі повинна бути свідомою, вираженою або підтвердженою діями, які засвідчують поінформованість про хід процесу. Зокрема, відсутність особи у суді може бути виправданою лише за наявності неспростовної інформації про те, що вона точно знає дату й час розгляду та свідомо не бажає брати участь, зберігаючи при цьому можливість здійснити вплив на процес у разі необхідності.

Натомість у цьому випадку відсутні будь-які гарантії того, що права потерпілого фактично забезпечуються. У наявній ситуації не видно ознак усвідомленої позиції щодо відмови від участі в процесі, натомість фіксується систематична неявка без підтвердження належного повідомлення, що створює ризик мимовільного або навіть штучного усунення потерпілого від судового розгляду — як з боку учасників процесу, так і через бездіяльність суду.

Реакція суду, яка зводиться переважно до формального надсилання повісток без перевірки ефективності повідомлення та без додаткових дій у відповідь на системну неявку, не є достатньою для забезпечення реального доступу до правосуддя. Такий підхід не сприяє вирішенню проблеми та не створює умов для повноцінної реалізації потерпілою стороною свого права на участь у розгляді справи — зокрема, у дослідженні доказів, висловленні позиції щодо аргументів захисту та захисті власних інтересів у межах судового процесу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, усі сторони провадження повинні мати реальну можливість брати участь у процесі та бути поінформованими про його перебіг (Cangi and Others v. Turkey, п. 46).

Принцип справедливого судового розгляду полягає не лише в формальному дотриманні процесуальних норм, а й у реальному забезпеченні їхньої дієвості у кожному конкретному випадку. Інакше кажучи, процесуальні гарантії повинні мати не декларативний, а практичний характер, що дозволяє сторонам повною мірою реалізувати свої права. Зокрема, у практиці ЄСПЛ неодноразово зазначалось, що саме перед обличчям найсуворіших покарань демократичні суспільства повинні забезпечити дотримання права на справедливий судовий розгляд у найвищому можливому ступені (Lhermitte v. Belgium, п. 69).

У подальшому суд перейшов до допиту свідка. Як зафіксовано спостерігачами IAC ISHR, процедура допиту свідка у межах зазначеного судового засідання проходила із дотриманням основних процесуальних гарантій. Було забезпечено можливість перехресного допиту: сторона захисту мала змогу ставити запитання свідкам з метою з’ясування обставин справи без істотних обмежень з боку суду. Прокурор також у повному обсязі реалізував своє право на допит свідка.

У ході допиту свідок надавала показання щодо подій осені 2020 року. Вона повідомила, що працює з суддею Ільєвою Т.Г. із 2014 року, наразі обіймає посаду її помічника. Свідок окреслила свої посадові обов’язки, зокрема звичний порядок підготовки проектів судових рішень за результатами розгляду клопотань суддею Ільєвою Т.Г. Вона пояснила, що проект рішення готується на підставі матеріалів справи, однак до кола її обов’язків не входить перевірка стадії, на якій перебуває те чи інше провадження.

Крім того, свідок зазначила, що у разі неможливості прибуття сторони в судове засідання, відповідне повідомлення надсилається суду в письмовій формі.

Свідок також наголосила, що в проекті рішення за результатами розгляду клопотання у справі стосовно Миханіва А.А., яке розглядалось у 2020 році, була допущена описка (йшлося про присутність представників сторони обвинувачення на відповідному засіданні).

Крім того, вона підкреслила, що проекти рішень за результатами розгляду клопотань готуються відповідно до позиції судді, а вся офіційна інформація, яка передається помічником судді або секретарем стосовно судових засідань, безпосередньо доводиться до відома судді.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що в контексті статті 6 Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція) термін “свідок” має автономне значення. Якщо показання особи можуть відігравати істотну роль у формуванні обвинувального вироку, така особа вважається свідком обвинувачення, щодо якого застосовуються гарантії, передбачені пунктами 1 та 3 (d) статті 6 Конвенції. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, основоположним є принцип, за яким до винесення вироку усі докази проти обвинуваченого, як правило, повинні бути представлені в його присутності на відкритому судовому засіданні з дотриманням принципу змагальності сторін (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom, п. 118). 

Пункти 1 та 3 (d) статті 6 не можна тлумачити як такі, що вимагають у всіх випадках, щоб питання ставилися безпосередньо обвинуваченим або його адвокатом, чи то шляхом перехресного допиту, чи будь-якими іншими засобами, а радше, що обвинуваченому має бути надана належна можливість заперечити та допитати свідка проти нього, або коли свідок робить свої свідчення, або на пізнішому етапі (Kashlev v. Estonia, п. 41).

Право на допит свідків обвинувачення не потребує додаткового обґрунтування з боку захисту. Якщо сторона обвинувачення визнає особу джерелом доказів, на які спирається у своїй позиції, то така особа повинна бути доступною для допиту, і її особиста явка в суді, як правило, є необхідною (Keskin v. the Netherlands,п. 56; Süleyman v. Turkey, п. 92). Це прямо випливає з принципу ефективної реалізації права на захист, який передбачає можливість перевірки достовірності та точності свідчень шляхом їх усного допиту.

З огляду на викладене, справа рекомендується до подальшого моніторингу з акцентом на забезпечення участі всіх сторін, належного повідомлення та дотримання принципу рівності.