3 квітня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося чергове судове засідання у рамках кримінального провадження № 52021000000000242 щодо судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, яку обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем, службове підроблення). На засіданні була присутня обвинувачена, захисники, прокурор та головуючий суддя Хамзін Т.Р.

На початку судового засідання захисники вкотре звернули увагу суду на відсутність потерпілого та його представника. У зв’язку з цим сторона захисту подала клопотання про відкладення розгляду справи, мотивуючи це необхідністю забезпечити участь потерпілого у судовому процесі. Адвокати вказали, що існують обґрунтовані сумніви щодо належного інформування потерпілого про дату та час судового засідання, оскільки відсутня будь-яка реакція на направлені йому судові повістки. Також було висловлено припущення, що потерпілий міг не отримати відповідну кореспонденцію.

Крім того, захисники зауважили, що в матеріалах справи відсутні підтвердження факту подальшого надання правової допомоги потерпілому його представником, оскільки останній не виходить на зв’язок. На думку захисту, це створює підстави для сумнівів щодо належного процесуального представництва потерпілого. Окремо було наголошено, що потерпілий не був допитаний в ході досудового розслідування, а також відсутні ознаки того, що він отримував доступ до матеріалів кримінального провадження. У сукупності зазначені обставини, на думку захисників, свідчать про фактичну відсутність потерпілого у судовому процесі як його процесуального учасника.

Суд ухвалив продовжувати судове засідання, пославшись на те, що продовження судового процесу на даному етапі кримінального провадження можливе без участі потерпілого, чи його представників у судовому процесі.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що сторона захисту послідовно наголошує на відсутності потерпілого та його представника в судовому процесі, вважаючи це підставою для відкладення розгляду справи.

Згідно з частиною 7 статті 290 КПК України:

«Про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів прокурор або слідчий за його дорученням повідомляє потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, після чого останній має право ознайомитися з ними за правилами, викладеними в цій статті».

Водночас, як зазначають спостерігачі IAC ISHR, не відомо інформації про допит потерпілого у ході досудового розслідування, його участь у судових засіданнях, підтвердження отримання ним повісток або будь-яких інших документів, а також немає інформації щодо ознайомлення з матеріалами справи. Також незрозуміло, чи зберігає свій статус процесуального представника його захисник, який тривалий час не виходить на зв’язок.

Ці обставини викликають сумніви щодо належного інформування потерпілого про перебіг процесу та дотримання вимог КПК щодо відкриття матеріалів стороною обвинувачення. У разі підтвердження порушень, у майбутньому така ситуація може бути розцінена Європейським судом з прав людини як порушення права на справедливий судовий розгляд. Це особливо важливо, враховуючи, що потерпілий є центральною фігурою у цьому провадженні, оскільки саме його права, за версією слідства, були порушені.

У подальшому суд надав стороні захисту час для продовження заявлення своїх клопотань щодо визнання доказів, поданих прокурором, очевидно недопустимими та неналежними, а також щодо недопущення врахування відомостей, що містяться в цих документах, як доказів при ухваленні рішення у справі.

У межах даного судового засідання сторона захисту подала ряд клопотань, які стосуються різних груп доказів, наданих обвинуваченням у попередніх засіданнях. Зокрема, захист оскаржував допустимість і належність документів, поданих прокурором під час засідань 19 листопада, 3 грудня, 17 грудня, 23 грудня та 23 грудня 2024 року. Клопотання стосувалися великої кількості доказів, при цьому захист наполягав, що всі ці документи не відповідають вимогам належності та допустимості й тому не можуть враховуватися судом при винесенні вироку.

Захист системно підійшов до аналізу допустимості та належності доказів, поданих стороною обвинувачення. Позиція захисників зводиться до критичної оцінки джерел доказів та процесу їх отримання, що, на їхню думку, не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.

Серед основних аргументів адвокатів:

– відсутність належного повідомлення потерпілого про завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів справи, що прямо суперечить вимогам ч. 7 ст. 290 КПК України та ставить під сумнів дотримання принципу змагальності;

– проведення частини слідчих дій поза межами процесуальних строків, що, відповідно до практики ЄСПЛ, може мати наслідком визнання таких доказів недопустимими;

– ухвалення судових рішень про тимчасовий доступ до речей і документів без дотримання процедури авторозподілу суддів, що може свідчити про порушення принципу незалежності суду;

– використання документів, які за своєю природою є процесуальними, а не доказами, здатними підтвердити обставини справи, що порушує вимоги до належності доказів;

– незаконна передача матеріалів з іншого кримінального провадження без відповідного процесуального оформлення у вигляді клопотання про тимчасовий доступ, що тягне ризик визнання таких доказів «похідними» та недопустимими;

– неналежне оформлення частини долучених доказів, зокрема протоколів огляду та їхніх додатків, що ставить під сумнів їх процесуальну дійсність.

Прокурор, у свою чергу, повідомив, що надасть свою позицію щодо заявлених клопотань у письмовій формі. Суд долучив усі клопотання сторони захисту до матеріалів справи та зазначив, що їх буде розглянуто і надано відповідну оцінку в нарадчій кімнаті.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що озвучені доводи заслуговують на ретельну перевірку судом та не можуть залишатися поза увагою. У разі підтвердження хоча б частини наведених порушень, це може свідчити про недотримання процесуальних гарантій, передбачених статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.

З огляду на озвучені у судовому засіданні сумніви щодо законності дій, внаслідок яких були зібрані, долучені та досліджені докази, експерти вважають за доцільне звернути увагу на доктрину «плодів отруєного дерева». Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є недопустимим, то й усі похідні докази, отримані на його основі, вважаються такими, що не можуть бути використані в судовому процесі. Її застосування передбачає оцінку всього ланцюга доказів, отриманих у результаті порушення, з урахуванням неможливості їхнього здобуття без попередніх незаконних дій.

Як зазначає Європейський суд з прав людини, ключовим у такій ситуації є питання: чи було судове провадження загалом, включно зі способом отримання доказів, справедливим? Це потребує оцінки самої “незаконності” та, за наявності іншого порушення Конвенції, — визначення характеру цього порушення (Almaši v. Serbia, п.100).

Також варто додати, що при оцінці того чи права на справедливий суд було дотримано необхідно з’ясувати, чи мав обвинувачений можливість оскаржити достовірність доказів і заперечити проти їх використання, а також оцінити якість доказів, враховуючи обставини їх отримання. ЄСПЛ також підкреслює важливість обґрунтування судових рішень. Судові акти повинні містити мотивування, яке дає чітку відповідь на ключові аргументи сторін, зокрема у справах, що стосуються прав, гарантованих Конвенцією. Ігнорування важливих і суттєвих доводів сторони захисту може призвести до висновку Європейського суду з прав людини про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, як це було зазначено в рішенні у справі Budak v. Turkey (п. 70-73). Враховуючи, що у попередніх засіданнях суд дослідив та долучив усі надані прокурором докази, незважаючи на зауваження захисників щодо них, виникають сумніви щодо того, чи мала сторона захисту можливість належним чином заперечити проти їх долучення.

Крім того, важливо наголосити на положенні пункту 2 статті 6 ЄКПЛ, а саме на принципі in dubio pro reo, згідно з яким під час оцінювання доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.

Цікавою є позиція ЄСПЛ у справі Kolompar v. Serbia, у якій Суд визнав порушення права на справедливий суд через недотримання двох основних вимог кримінального правосуддя:
(i) обвинувачення повинно довести вину підсудного поза розумним сумнівом;
(ii) принцип in dubio pro reo, який вимагає, щоб перевага в будь-яких сумнівах щодо достовірності доказів надавалася підсудному, а не стороні обвинувачення (п. 16).

Схожу позицію ЄСПЛ займає і в справі Telfner v. Austria, де зазначається, що національні суди не повинні виходити з упередженого припущення про те, що обвинувачений вчинив інкриміноване йому правопорушення; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і всі сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого (п. 15).

З огляду на вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу з особливою увагою до питань, пов’язаних із допустимістю доказів та дотриманням принципу змагальності сторін.