1 жовтня 2024 року у Вищому антикорупційному суді відбулося засідання у справі №991/7418/23 відносно судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем). На засіданні була присутня обвинувачена, захисники, прокурор та суддя Хамзін Т.Р.

Під час останнього судового засідання сторона захисту мала оголосити вступну промову. Однак захисники заявили, що вважають порушеним право на справедливий суд. Зокрема, вони звернули увагу на те, що головуючий суддя був призначений не за допомогою автоматизованого розподілу, а рішенням голови суду, що порушує принцип випадкового розподілу справ і може ставити під сумнів законність складу суду. Відповідно до положення про автоматизовану систему документообігу (від 02 квітня 2015 року), розподіл справ між суддями має бути автоматичним і враховувати зайнятість та спеціалізацію суддів, а таке втручання викликає сумніви у дотриманні правових норм.

Зазначимо, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював важливість забезпечення законного складу суду. Відповідно до статті 6 Конвенції фраза «встановлений законом» охоплює не лише правову основу самого існування «суду», але й дотримання судом або трибуналом конкретних правил, які регулюють його діяльність, а також склад суду у кожній справі. Відповідно, якщо суд не має юрисдикції судити підсудного відповідно до положень національного законодавства, він не є «встановленим законом» у розумінні статті 6 § 1. (Ukraine V. Russia (Re Crimea) п.1010). Враховуючи практику ЄСПЛ, а також положення про автоматизовану систему документообігу суду, сумніви сторони захисту щодо дотримання правил визначення складу суду не можна визначити однозначно необґрунтованими. 

Крім того, захист намагався подати клопотання щодо досудової доповіді, але, як зазначають спостерігачі IAC ISHR, суддя постійно перебивав адвоката, фактично обмежуючи його можливості реалізувати своє право на захист. Тільки після того, як сторона захисту звернула увагу суду, на присутність у залі засідань об’єктивнихспостерігачів, суд дозволив заявити клопотання.

ЄСПЛ наголошує, що стаття 6 § 3 (b) гарантує обвинуваченому «достатній час і можливості для підготовки свого захисту», а отже, передбачає, що діяльність по суті захисту від його імені може включати все, що є «необхідним» для підготовки основного судового розгляду. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості викласти всі відповідні аргументи захисту перед судом першої інстанції і, таким чином, вплинути на результат провадження (Rook V. Germany п. 56). Враховуючи те, що спостерігачі IAC ISHR зафіксували як суддя неодноразово перебивав захисника, та намагався, по суті, обмежити сторону захисту в заявленні клопотання, то виникають об’єктивні сумніви, що право обвинуваченої на захист було належним чином забезпечено.

Після відмови суду в задоволенні вищезазначеного клопотання, захист подав заяву про відвід головуючого судді, аргументуючи це тим, що суддя є упередженим. Суд відхилив цей відвід, зазначивши, що сторона захисту зловживає своїми процесуальними правами. В контексті оцінки упередженості суду Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 ЄКПЛ, безсторонність судді визначається як за суб’єктивним критерієм (особисті переконання та поведінка судді), так і за об’єктивним критерієм, який охоплює гарантії, що виключають будь-які сумніви щодо неупередженості суду (Ilseher v. Germany, п.120).

Суб’єктивний критерій передбачає оцінку того, чи існують ознаки особистої упередженості судді в конкретній справі. Об’єктивний критерій вимагає врахування зовнішніх обставин, що можуть вплинути на довіру суспільства до судової системи. У цьому контексті навіть зовнішні прояви мають значення: «правосуддя не тільки повинно бути здійснене, але й повинно бути видно, що воно здійснене» (Saakashvili v. Georgia, п.122).

Додатково слід зазначити, що, за твердженням захисника, головуючий суддя раніше подав на нього дисциплінарну скаргу, розцінюючи його процесуальні дії як зловживання. Така поведінка судді, у поєднанні з діями в даному судовому засіданні, може викликати обґрунтовані сумніви щодо його неупередженості. Враховуючи це, неможливо однозначно стверджувати, що судом було надано достатні гарантії, які б усунули такі сумніви.

Після завершення судового засідання сторона захисту долучила до матеріалів справи свої заперечення щодо дій прокурора під час дослідження доказів. Захисники стверджують, що обвинувачення не надало перелік доказів, на яких ґрунтуються звинувачення, що, на їхню думку, позбавляє можливості належним чином захищатися від конкретних доказів і ефективно організувати захист. Суддя погодився з цією позицією та зобов’язав сторону обвинувачення надати перелік всіх доказів до наступного засідання.

У зв’язку з цим, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначає, що право на змагальний судовий розгляд у кримінальній справі означає, що як обвинуваченню, так і захисту повинна бути надана можливість ознайомитися з поданими зауваженнями та доказами, наданими іншою стороною, і прокоментувати їх. Право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на доступ до матеріалів справи. Суд вже встановив, що необмежений доступ до матеріалів справи та необмежене використання будь-яких нотаток, включаючи, за необхідності, можливість отримання копій відповідних документів, є важливими гарантіями справедливого судового розгляду. Відсутність такого доступу, за оцінкою ЄСПЛ, свідчить на користь висновку про порушення принципу рівності сторін. У цьому контексті важливе значення надається зовнішньому вигляду, а також підвищеній чутливості до справедливого відправлення правосуддя. Повага до прав захисту вимагає, щоб обмеження доступу обвинуваченого або його адвоката до судових матеріалів не перешкоджало наданню доказів обвинуваченому до початку судового розгляду і наданню обвинуваченому можливості прокоментувати їх через свого адвоката в усних заявах (Kikabidze V. Georgia п.41-42).

Ще однією обставиною на яку експерти IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу це те, що за словами сторони захисту на етапі підготовчого провадження обвинувачена фактично не мала захисника, при тому, що за її словами вона про своє бажання заявляла. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, важливо, щоб особа, обвинувачена у  вчиненні кримінального правопорушення мала можливість вдатися до юридичної допомоги за  власним вибором (Martin v. Estonia, §§ 90 і 93). Це випливає з самого формулювання статті 6 §  3 (с) ЄКПЛ, яка гарантує, що «кожна особа, обвинувачена у вчиненні кримінального  правопорушення, має такі мінімальні права: … захищати себе … за допомогою захисника,  обраного ним самим. …», і загалом визнається міжнародними стандартами прав людини як  механізм забезпечення ефективного захисту обвинуваченого (Atristain Gorosabel v. Spain, §42).  ЄСПЛ також вважає, що рішення національних судів щодо відхилення або перешкоджання бажанню відповідача щодо його або її вибору юридичного представництва повинні супроводжуватися процесуальними гарантіями, розрахованими на забезпечення збереження  права на правову допомогу за власним вибором практичним і ефективним, а не теоретичним і  ілюзорним (Elif Nazan Seker v. Turkey, §51). Національні суди, як головні охоронці справедливості судочинства,  мають позитивне зобов’язання забезпечити практичне та ефективне дотримання прав на  захист, захищених статтею 6 Конвенції (Vamvakas c. Grèce, § 43).

Зважаючи на вищенаведені обставини справа рекомендується до подальшого моніторингу.