1 квітня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося чергове судове засідання у рамках кримінального провадження № 52021000000000242 щодо судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, яку обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем, службове підроблення). На засіданні була присутня обвинувачена, захисники, прокурор та головуючий суддя Хамзін Т.Р.

На початку судового засідання стороною захисту повторно було звернено увагу на відсутність потерпілого або його представника. Захист висловив думку, що подальший розгляд справи без участі зазначених осіб є неможливим, оскільки це може призвести до процесуальних порушень. Також адвокати наголосили на наявності об’єктивних сумнівів щодо належного повідомлення потерпілого про дату та час судового засідання, його обізнаності з перебігом провадження та доступу до матеріалів справи.

Суд, зі свого боку, зазначив, що неявка потерпілого на цій стадії провадження не перешкоджає продовженню судового розгляду, зважаючи на принцип розумності строків.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що хоча відсутність потерпілого не є прямим порушенням права на справедливий суд, забезпечення доказів належного інформування особи про судові засідання та її участі у провадженні має ключове значення для забезпечення не лише фактичної, але й видимої справедливості правосуддя. Пріоритет розумних строків розгляду справи не повинен нівелювати вимоги до змагальності та рівності сторін у процесі. Тому всі сумніви щодо неналежного повідомлення потерпілого мають бути усунуті з метою недопущення потенційних процесуальних порушень.

У подальшому суд надав стороні захисту час для заявлення клопотань щодо визнання частини доказів, поданих прокурором, очевидно недопустимими та неналежними. Захист наполягав на недопущенні врахування відомостей, що містяться у відповідних документах, як доказів під час ухвалення судового рішення.

Клопотання сторони захисту, заявлені в межах даного судового засідання, умовно можна поділити на дві групи:

● Клопотання щодо визнання недопустимими документів, поданих прокурором під час судового засідання 10.10.2024.

Захисники вказали, що відповідний протокол огляду, долучений стороною обвинувачення, зафіксував проведення слідчої дії в період, коли у кримінальному провадженні не було визначено процесуального керівника. На думку захисту, це є підставою для визнання зазначеного документа недопустимим доказом. Окрім цього, за твердженням захисників, протокол оформлено з порушенням вимог КПК України, що також унеможливлює його використання як належного доказу.

● Клопотання щодо невідповідності окремих документів критеріям допустимості доказів.

Захисники наголосили, що один із документів, поданий прокурором, не відповідає визначенню доказу згідно зі статтями 84 та 86 КПК України, оскільки не містить жодних фактичних даних, що мають значення для встановлення обставин кримінального провадження.

Також сторона захисту стверджувала, що частина поданих документів була отримана внаслідок незаконного розголошення відомостей досудового розслідування. У зв’язку із специфікою провадження, у цих документах могли міститися відомості, що становлять державну таємницю. Враховуючи, що такі матеріали походять з іншого кримінального провадження, їх отримання мало би здійснюватися шляхом звернення із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, чого, за твердженням захисту, зроблено не було. На цій підставі захисники наполягають на визнанні відповідних доказів недопустимими. Крім того, наголошувалося на відсутності доказового значення у зазначених матеріалах.

Прокурор, у свою чергу зазначив, що висловить свою позицію письмово щодо всіх зазначених клопотань.

• Наступна група клопотань сторони захисту стосувалася визнання недопустимими та неналежними доказами документів, поданих прокурором під час судового засідання 31.10.2024, а також виключення відомостей, що містяться в цих документах, з доказової бази при ухваленні рішення у справі.

У своїх доводах захисники зазначили таке:

• документи, подані прокурором, з огляду на обґрунтовані обставини, мають розглядатися як недопустимі докази;
• є підстави вважати, що потерпілий та його представник не були належним чином повідомлені про відкриття матеріалів досудового розслідування, зокрема доказів сторони обвинувачення;
• слідчі дії у межах кримінального провадження неодноразово проводилися поза межами процесуальних строків, оскільки, на думку захисту, ухвалу про закриття провадження було скасовано з порушенням установленого порядку;
• окремі документи сторони обвинувачення не мають доказового значення, оскільки не встановлюють фактичних обставин, що підлягають доказуванню у справі;
• розгляд клопотань сторони обвинувачення щодо тимчасового доступу до документів здійснювався складом суду, сформованим із порушенням, оскільки, за твердженням сторони захисту, відсутні відомості, які підтверджують проведення автоматизованого розподілу справ для визначення складу судової колегії.

Прокурор, повторно зазначив, що висловить свою позицію письмово щодо всіх зазначених клопотань.

Суд долучив всі вищезазначені клопотання та зазначив, що вирішить дані клопотання в нарадчій кімнаті.

З цього приводу варто звернути увагу, що суд при поданні доказів сторони обвинувачення встановив порядок за яким вищезазначені докази сторони обвинувачення спочатку були досліджені та долучені до матеріалів кримінального провадження, всупереч запереченням сторони захисту. Такий порядок встановлений судом ставить під сумнів можливість сторони захисту оскаржити долучення вищезазначених документів. 

ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що, хоча стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів як таких, що, в першу чергу, є предметом регулювання національного законодавства. При визначенні того, чи було провадження в цілому справедливим, необхідно враховувати, чи були дотримані права захисту. Зокрема, необхідно з’ясувати, чи була заявнику надана можливість оскаржити достовірність доказів та заперечити проти їх використання. Крім того, необхідно враховувати якість доказів, у тому числі те, чи викликають обставини, за яких вони були отримані, сумніви в їх надійності або точності. Хоча проблема справедливості не обов’язково виникає, коли отримані докази не підтверджуються іншими матеріалами, можна зазначити, що якщо докази є дуже вагомими і немає ризику, що вони можуть бути ненадійними, потреба у підтверджуючих доказах відповідно слабшає ( Macharik v. The Czech Republic, п. 51-52). 

Враховуючи визначений судом порядок, згідно з яким попри заперечення сторони захисту відповідні документи спочатку були досліджені та долучені до матеріалів провадження як докази, а лише після цього захисникам надали можливість заявити клопотання (які, як зазначено, будуть оцінені судом у нарадчій кімнаті), виникають обґрунтовані сумніви щодо того, чи мала сторона захисту реальну процесуальну можливість ефективно заперечити проти долучення цих доказів. Крім того, з огляду на численні сумніви адвокатів щодо допустимості та належності поданих стороною обвинувачення матеріалів, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть оцінювати клопотання сторони захисту як очевидно необґрунтовані.

Крім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що право на справедливий судовий розгляд не може вважатися ефективним, якщо клопотання та зауваження сторін не будуть дійсно “почуті”, тобто належним чином розглянуті судом. Розглядаючи питання справедливості кримінального провадження, ЄСПЛ, зокрема, постановив, що, ігноруючи конкретне, доречне і важливе зауваження, зроблене обвинуваченим, національні суди не виконують своїх зобов’язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції (Cupiał  v. Poland, п. 56-57).

Враховуючи обставини справи, варто зауважити, що національні судові органи зобов’язані забезпечити всебічний розгляд заявлених клопотань, аргументів і доказів, дотримуючись принципів змагальності та рівності сторін, без шкоди для оцінки їхньої доречності (Đurić v. Serbia, п. 69). Визначений судом порядок, за яким спочатку здійснюється дослідження та долучення доказів сторони обвинувачення, а вже після цього надається можливість стороні захисту заявляти клопотання щодо їх допустимості, може викликати занепокоєння з точки зору забезпечення балансу процесуальних можливостей сторін. Такий підхід, на думку незалежного спостерігача, потенційно може поставити під загрозу принцип змагальності та справедливість судового розгляду.

Враховуючи вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вбачають ознаки можливого порушення права на захист (п. 3 ст. 6 ЄКПЛ) та принципу рівності сторін (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ), що є складовими права на справедливий судовий розгляд. Справа рекомендується до подальшого моніторингу.