23. 12. 2025
8 грудня 2025 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду продовжився розгляд апеляційних скарг сторони захисту на вирок Вищого антикорупційного суду від 30 квітня 2025 року у межах кримінального провадження №52017000000000618. Відповідним вироком обвинувачених Гусака Руслана Олеговича, Шевченка Олексія Леонідовича, Вовка Валерія Володимировича та Дишлиук Інну Вікторівну було визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України (легалізація, відмивання майна, одержаного злочинним шляхом, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, службове підроблення). У судовому засіданні брали участь обвинувачені, їхні захисники, прокурор та колегія суддів під головуванням Панаіда І. В.Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проєкту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового засідання було дослідження матеріалів справи. Зокрема, суд досліджував обставини виконання умов договору поставки (виконання робіт) та оцінював правомірність окремих положень договору.
У ході судового засідання було досліджено ряд матеріалів кримінального провадження, зокрема: текст договору та його спірні положення, додаткові угоди і специфікації, первинні документи, що підтверджують поставки та виконання робіт у 2016 році, рахунки-фактури та платіжні доручення на значні суми, банківські виписки, а також заявки на централізоване фінансування. Суд проаналізував фактичні обсяги поставок, строки виконання зобов’язань і відповідність проведених розрахунків умовам договору.
Захисники обвинувачених звертали увагу суду на те, що окремі положення договору є недійсними або нікчемними, що, на їхню думку, підтверджується відповідною практикою українських господарських судів. Вони також наголошували на розбіжностях у датах поставок, зазначених у матеріалах справи. Обвинувачені та їхні захисники стверджували, що всі поставки та розрахунки здійснювалися відповідно до умов договору та в межах централізованого фінансування підприємства, а платежі проводилися через фінансовий підрозділ АТ «Укрзалізниця», зокрема на підставі рахунків-фактур і платіжних доручень.
У відповідь на зауваження сторони захисту щодо окремих відомостей у доказах суд зазначив, що на цьому етапі вони не мають ознак очевидної недопустимості. Головуючий суддя підкреслив, що остаточна оцінка допустимості, належності та достовірності доказів має здійснюватися з урахуванням їх сукупності, а сторони матимуть можливість детально обґрунтувати свої позиції під час судових дебатів.
Беручи до уваги перебіг судового засідання, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що під час дослідження доказів національний суд має забезпечити не лише формальне фіксування позицій сторін, а й реальний аналіз змісту заявлених заперечень та доводів. Це особливо важливо у випадках, коли стороною захисту порушуються питання, що можуть мати істотне значення для подальшої оцінки обґрунтованості вироку, зокрема щодо допустимості та належності окремих доказів, а також правової природи договірних відносин, які лежать в основі обвинувачення.
Відкладення остаточної оцінки допустимості доказів до стадії дебатів саме по собі не свідчить про порушення процесуальних гарантій, однак покладає на суд обов’язок у своєму рішенні надати чітку, мотивовану й індивідуалізовану відповідь на кожен із принципових аргументів сторони захисту. Відсутність детального мотивування з таких ключових питань може створити ризик сприйняття судового контролю як формального або недостатньо ефективного з точки зору стороннього спостерігача.
Судова практика ЄСПЛ неодноразово підкреслювала, що метою Конвенції є гарантування не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав, які залишаються практичними та ефективними. У цьому контексті стаття 6 ЄКПЛ передбачає, що суд повинен надати сторонам реальну можливість представити свою позицію та забезпечити справедливий баланс процесуальних можливостей. Це включає обов’язок суду належним чином розглянути доводи сторін і дати відповідь на конкретні, релевантні та принципово важливі аргументи (Đurić v. Serbia, пп. 69, 71; Ilgar Mammadov v. Azerbaijan (no. 2), п. 203).
Крім того, для забезпечення загальної справедливості провадження важливо встановити, чи мала сторона захисту реальну можливість висловити заперечення щодо допустимості доказів та поставити під сумнів їх належність або достовірність (Severin v. Romania, пп. 71–72).
Під час цього судового засідання спостерігачами IAC ISHR не було зафіксовано порушень права на справедливий суд або інших гарантій, передбачених Конвенцією. Водночас, з огляду на відкладення остаточної оцінки допустимості доказів, подальший розгляд справи потребує особливої уваги до належного мотивування судових рішень і забезпечення реальної можливості сторони захисту ефективно викласти свою позицію щодо спірних матеріалів провадження. З урахуванням викладеного справа рекомендується до подальшого моніторингу.
