18. 06. 2026
3 червня 2026 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі №761/2056/25 (кримінальне провадження № 62023000000000876) щодо Гринкевича Ігоря Володимировича, якого обвинувачують, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України (створення злочинної організації, шахрайство, легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), Гринкевича Романа Ігоровича, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України (створення та участь в злочинній організації, шахрайство, легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), Тимківа Володимира Івановича, Кузьмінського Віктора Юрійовича у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України (участь в злочинній організації, шахрайство, легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), Колотила Андрія Васильовича у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190 КК України (участь в злочинній організації, шахрайство). У судовому засіданні брали участь обвинувачені, їхні захисники, прокурор, представник Міністерство оборони України як потерпілої сторони, а також головуючий суддя Бурлака О.В.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотання сторони обвинувачення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо кожного з обвинувачених.
На початку засідання суд повідомив про зміну складу суду та зазначив, що новий склад отримав можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження лише за день до засідання. У зв’язку з цим суд повідомив, що в межах цього засідання розглядатиметься виключно питання про продовження строку дії запобіжних заходів.
Обґрунтовуючи клопотання, прокурор зазначив, що Гринкевич Р.І. обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, зокрема злочину проти власності на суму понад 1 млрд грн. На думку сторони обвинувачення, зберігається високий ризик його переховування, у тому числі з огляду на можливе перебування у Чеській Республіці, а також ризик незаконного впливу на свідків, експертів та інших учасників кримінального провадження.
На думку сторони обвинувачення, він також може незаконно впливати на свідків, експертів та інших учасників цього кримінального провадження, оскільки йому відомі обставини справи. Крім того, з огляду на обставини провадження, прокурор вважав, що обвинувачений може надавати неправомірну вигоду, а також уже намагався впливати на інших осіб і чинити психологічний тиск. Щодо ризику впливу на свідків прокурор зазначив, що він зберігається і на стадії судового розгляду до моменту завершення їхнього допиту. Крім того, на думку сторони обвинувачення, Гринкевич Р.І. може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чиномпосилаючись, зокрема, на підозру в іншому кримінальному провадженні щодо можливого надання неправомірної вигоди службовій особі, обвинувальний акт у якому вже передано до суду.
Прокурор також звернув увагу, що, попри встановлені заборони, обвинувачений підписував довіреності в залі судового засідання в присутності нотаріуса. На думку сторони обвинувачення, у такий спосіб він намагався вчинити дії, спрямовані на унеможливлення подальшого накладення арешту на майно. Додатково він зазначив, що аналогічні підстави, на його думку, підтверджують неможливість застосування більш м’яких запобіжних заходів і щодо інших обвинувачених. Він зазначив, що більш м’які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених. Також прокурор звернув увагу, що всі вищезазначені обставини вже неодноразово констатувалися судами, у зв’язку з чим просив продовжити строк дії запобіжних заходів із визначенням раніше встановленого розміру застави.
Представник потерпілої сторони підтримав клопотання прокурора та просив задовольнити його в повному обсязі.
Захисники заперечували проти задоволення клопотань. Вони зазначили, що четверо із п’яти обвинувачених перебувають під вартою майже три роки, тоді як ризики, наведені стороною обвинувачення, протягом цього часу фактично не змінювалися та є однаковими щодо всіх обвинувачених.
Сторона захисту також наголосила, що прокурор не навів конкретних доказів, які б підтверджували реальність зазначених ризиків, натомість продовжує посилатися переважно на тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень. Окремо захисники поставили під сумнів обґрунтованість самого обвинувачення. На їхню думку, окремі експертні дослідження були проведені з порушенням вимог щодо належної кваліфікації експертів, а фактичні обставини справи не отримали повної та об’єктивної оцінки. Вони також зазначили, що обвинувачення фактично ґрунтується на одному експертному висновку, тоді як достовірність інших експертиз, зокрема вихідних даних, використаних під час їх проведення, не може бути належним чином перевірена. Крім того, сторона захисту звернула увагу на тривалість судового розгляду. За її словами, судові засідання призначаються лише один-два рази на місяць через завантаженість суду, а підготовче судове провадження триває близько півтора року. При цьому за останні одинадцять місяців жодне засідання не було відкладене з ініціативи сторони захисту.
Сторона захисту також звернула увагу, що прокурор продовжує посилатися на наявність трьох ризиків, тоді як суд у своїх ухвалах, за твердженням захисників, підтверджує лише два з них.
Захисники також зазначили, що прокурор продовжує посилатися на три ризики, тоді як суд, за їх твердженням, у попередніх судових рішеннях визнавав доведеними лише два з них. Окремо сторона захисту наголосила, що визначений альтернативний розмір застави є непомірним та фактично позбавляє її функції реальної альтернативи триманню під вартою. Незважаючи на поступове зменшення суми застави, вона, за твердженням захисту, залишається недосяжною для обвинувачених. Крім того, захисники повідомили, що до обвинувачених приходили представники ДБР із вимогою надати показання та, за твердженням сторони захисту, здійснювали психологічний тиск, у зв’язку з чим були направлені відповідні звернення.
Також сторона захисту звернула увагу на відсутність укриття в установі попереднього ув’язнення. На її думку, обвинувачені, які перебувають під вартою, позбавлені можливості самостійно реагувати на повітряні тривоги та залишаються під постійною загрозою під час ракетних атак. Захисники також зазначили, що одне з нещодавніх ракетних влучань сталося поблизу установи, де утримуються обвинувачені.
Окремо захист посилався на обставини, що виникли поза межами судового розгляду. Зокрема, захисники зазначили, що після появи у засобах масової інформації повідомлень про ймовірні позапроцесуальні зв’язки попереднього судді із захистом вони направили адвокатські запити та, за їх твердженням, отримали підтвердження того, що відповідна інформація була поширена Державним бюро розслідувань. На думку сторони захисту, такі дії могли бути спрямовані на затягування розгляду кримінального провадження.
З огляду на наведене захисники просили відмовити у задоволенні клопотань прокурора, визначити помірний розмір застави або застосувати більш м’який запобіжний захід. Обвинувачені підтримали доводи своїх захисників, зазначивши, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення, залишаються незмінними протягом усього часу тримання під вартою та не підтверджуються новими обставинами. Вони також наголосили на необґрунтованості обвинувачення, недостатності доказової бази, тривалості тримання під вартою та непомірності визначеного розміру застави.
За результатами розгляду суд задовольнив клопотання прокурора, продовжив строк тримання під вартою щодо кожного з обвинувачених та залишив без змін визначений раніше альтернативний розмір застави.
З огляду на зафіксовані під час моніторингу обставини експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що у цьому кримінальному провадженні простежуються обставини, які у світлі практики Європейського суду з прав людини можуть свідчити про наявність ознак порушення пункту 3 статті 5 та пункту 1 статті 6 ЄКПЛ.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR висловлюють занепокоєння щодо сукупності факторів, зафіксованих під час цього судового засідання: майже трирічний строк перебування чотирьох обвинувачених під вартою, доводи сторони захисту щодо незмінності ризиків, які покладаються в основу кожного наступного клопотання прокурора, а також повідомлену учасниками процесу періодичність призначення судових засідань приблизно один раз на один-два місяці у зв’язку із завантаженістю суду. Ці обставини мають оцінюватися не ізольовано, а у взаємному зв’язку, оскільки саме їх сукупність має визначальне значення для оцінки відповідності подальшого тримання особи під вартою гарантіям статті 5 Конвенції та практичної ефективності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що із плином часу первинні підстави застосування тримання під вартою втрачають свою самостійну переконливість, а тому кожне наступне рішення про продовження такого запобіжного заходу повинно ґрунтуватися на новій, актуальній та індивідуалізованій оцінці ризиків. Саме національний суд, а не обвинувачений, зобов’язаний щоразу перевіряти, чи продовжують існувати достатні та релевантні підстави для подальшого позбавлення свободи, а наведена аргументація не може мати абстрактного або шаблонного характеру (Gomes Costa v. Portugal, пп. 73–79; Bluks Savickis v. Latvia, пп. 35–37; Tiron v. Romania, п. 39; Maassen v. the Netherlands, п. 62; Selahattin Demirtaş v. Turkey, пп. 265, 272).
У цьому контексті особливе значення мають доводи сторони захисту про те, що ризики, на які посилається прокурор, фактично не змінювалися протягом усього строку перебування обвинувачених під вартою, а також про те, що аналогічна аргументація сторони обвинувачення вже фіксувалася експертами моніторингової місії IAC ISHR під час попереднього моніторингу цього кримінального провадження (див. детальніше: моніторинг кримінального провадження щодо Гринкевича І.В. та інших від 6 квітня 2026 року). Додатково привертає увагу твердження захисту про те, що суд у попередніх ухвалах визнавав наявність лише двох ризиків, тоді як прокурор продовжує посилатися на три ризики без наведення нових фактичних обставин. За умови підтвердження таких обставин вони можуть свідчити про ознаки автоматизму при вирішенні питання щодо подальшого тримання під вартою, що не відповідає стандартам статті 5 Конвенції. Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, повторення однакових формулювань без наведення конкретних фактів, які підтверджують актуальність ризиків, свідчить про порушення вимог пункту 3 статті 5 Конвенції (Sardar Babayev v. Azerbaijan, пп. 50–51). При цьому тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення сама по собі не може бути визначальною підставою для висновку про існування ризику переховування (Aleksandr Makarov v. Russia, п. 124).
Окремо вважаємо за необхідне звернути увагу на альтернативні розміри застави, встановлені в межах цього кримінального провадження, які обчислюються мільйонами гривень (див. детальніше: моніторинг кримінального провадження щодо Гринкевича І.В. та інших від 6 квітня 2026 року). Навіть попри поступове зменшення визначених розмірів застави протягом кримінального провадження, питання реальної альтернативності такого запобіжного заходу потребує окремої оцінки. Винятково високий розмір застави має бути належним чином обґрунтований судом, зокрема з урахуванням тривалості провадження, строку перебування обвинувачених під вартою, їхнього майнового стану та фактичної спроможності внести відповідну суму. У цьому контексті привертає увагу той факт, що, попри поступове зниження розміру застави, жоден з обвинувачених її не вніс і продовжує перебувати під вартою. Така обставина може бути додатковим індикатором для оцінки того, чи є визначена застава реальною та досяжною альтернативою триманню під вартою, а не лише формально передбаченим запобіжним механізмом. ЄСПЛ у справі Bluks Savickis v. Latvia підкреслив, що розмір застави має визначатися з урахуванням фінансового становища особи та бути достатнім для забезпечення її належної процесуальної поведінки, а органи влади повинні приділяти визначенню застави таку ж увагу, як і питанню необхідності продовження тримання під вартою (п. 37).
Не меншої уваги потребує й інший аспект цього провадження. За твердженням сторони захисту, судові засідання призначаються приблизно один-два рази на місяць через завантаженість суду, а протягом останніх одинадцяти місяців жодне із них не було відкладене з ініціативи сторони захисту. Аналогічні пояснення щодо періодичності розгляду були надані спостерігачам моніторингової місії і представником потерпілої сторони. За таких обставин саме на державу покладається обов’язок організувати судовий розгляд таким чином, щоб особа, яка перебуває під вартою, могла реально очікувати розгляду своєї справи упродовж розумного строку. ЄСПЛ з цього приводу неодноразово зазначав, що право на доступ до суду має бути практичним і ефективним, а не лише теоретичним чи ілюзорним (Zubac v. Croatia, пп. 77–78, 80). А будь-які обмеження цього права повинні переслідувати легітимну мету та бути пропорційними у світлі конкретних обставин справи (Renouard v. France, п. 36). При цьому критерії оцінки «розумного строку» — складність справи, поведінка сторін та значущість спору для заявника — передбачають, що лише затримки, належно пояснені державою, можуть бути виправдані (Vujović and Lipa D.O.O. v. Montenegro (No. 2), п. 79–80).
За сукупністю наведених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR констатують, що під час цього судового засідання були зафіксовані обставини, які у разі їх підтвердження під час подальшого судового розгляду можуть свідчити про наявність ознак порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у частині автоматичного продовження тримання під вартою без належної актуалізації та індивідуалізації ризиків, а також пункту 1 статті 6 Конвенції у частині забезпечення практичної ефективності права на доступ до суду та розгляду справи упродовж розумного строку.
