02. 01. 2026
18 грудня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 12014030160000065 (справа № 991/2795/24) за обвинуваченням колишнього директора державного підприємства «Волиньторф» Голоюха Сергія Васильовича та ексдиректора ТзОВ «Промгазінвест»Шевцова Олександра Вікторовича у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України (привласнення та розтрата майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем, а також службове підроблення). На засіданні були присутні обвинувачені (у режимі відеоконференції), їх захисники, прокурор та головуюча суддя Саландяк О. Я. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проєкту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового засідання був допит свідка, викликаного за клопотанням сторони обвинувачення.
На початку судового засідання захисники звернули увагу суду на те, що сторона обвинувачення не повідомила їх завчасно про намір допитати конкретного свідка у межах даного судового засідання. У зв’язку з цим суд наголосив на необхідності попереднього інформування як суду, так і сторони захисту про свідків, яких сторона обвинувачення планує допитувати. Суд також зазначив, що подібна ситуація виникає не вперше.
В рамках допиту свідок повідомила, що працювала провідним експертом зі скарг у ТОВ «Континіум», а також за дорученням здійснювала облік для інших підприємств. Відповідаючи на запитання суду щодо знайомства з обвинуваченими, свідок зазначила, що Голоюха С. В. знає лише візуально та особисто з ним не спілкувалася, а Шевцова О. В. не знає і раніше не бачила. Також свідок повідомила, що не пам’ятає, чи працював Голоюх С. В. на тому самому підприємстві, де працювала вона, пояснивши це значним проміжком часу та відсутністю чітких спогадів щодо багатьох подій.
Також свідок коротко окреслила місця своєї трудової діяльності у період 2013–2014 років. Під час допиту окремі запитання стосувалися діяльності низки підприємств, які у ході судового розгляду згадувалися як пов’язані між собою. Водночас свідок зазначила, що не володіє інформацією щодо конкретного переліку таких підприємств, а її обізнаність у цьому питанні ґрунтується виключно на відомостях з відкритих джерел, зокрема з мережі Інтернет.
У процесі допиту суд звернув увагу свідка на те, що вона плутається у власних показаннях та в окремих випадках суперечить сама собі. Суд також наголосив, що свідок не може утримуватися від надання відповідей на поставлені запитання без належних правових підстав.
Наприкінці судового засідання з’ясувалося, що напередодні допиту прокурор спілкувався зі свідком у телефонному режимі, про що свідок повідомила суду. За її словами, розмова стосувалася необхідності «згадати трудову діяльність» у зв’язку з майбутнім допитом. Сторона захисту у зв’язку з цим звернула увагу суду на неможливість перевірити, щодо яких саме обставин відбулося спілкування прокурора зі свідком напередодні судового засідання, а також на відсутність гарантій того, що на свідка не здійснювався будь-який вплив.
У подальшому допит свідка був відкладений на наступне судове засідання у справі, у зв’язку з закінченням виділеного процесуального часу.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що своєчасне повідомлення сторони захисту про допит свідків, зокрема про конкретну особу свідка, є невід’ємною складовою принципів змагальності та рівності сторін. За відсутності такої інформації сторона захисту об’єктивно позбавляється можливості належним чином підготуватися до допиту, сформувати запитання та визначити процесуальну стратегію. Зауваження суду щодо необхідності завчасного інформування у цьому аспекті можуть свідчити про усвідомлення значення процесуальної дисципліни та передбачуваності судового розгляду як елементів справедливого провадження. Водночас систематичне недотримання стороною обвинувачення обов’язку щодо попереднього повідомлення про допит свідків потенційно здатне впливати на загальну оцінку справедливості провадження та потребує належної і своєчасної процесуальної реакції з боку суду.
У цьому контексті Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що права захисту, гарантовані статтею 6 § 3(b) Конвенції, спрямовані на забезпечення максимально можливої рівності між стороною обвинувачення та стороною захисту. Обвинувачений має бути поставлений у такі процесуальні умови, які дозволяють йому ефективно організувати захист і без необґрунтованих обмежень представити свої аргументи суду, зберігаючи реальний вплив на результат провадження (F.S.M. v. Spain, пп. 55–57). Відсутність завчасного повідомлення сторони захисту про запланований допит конкретного свідка об’єктивно може ускладнювати належну підготовку позиції захисту та звужувати його процесуальні можливості.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу, що допит свідків у кримінальному провадженні є однією з ключових процесуальних дій, від якої безпосередньо залежить якість та надійність доказової бази. Саме на цій стадії сторони отримують можливість перевірити достовірність показань, виявити їх внутрішню узгодженість або суперечності, а також оцінити реальний рівень обізнаності свідка щодо обставин, які мають значення для справи. У цьому сенсі допит виконує не лише інформативну, а й гарантійну функцію, забезпечуючи практичну реалізацію принципів змагальності та рівності сторін.
Право сторони захисту допитувати свідків обвинувачення або вимагати їх допиту, гарантоване статтею 6 § 3(d) Конвенції, передбачає не формальну присутність свідка в судовому засіданні, а реальну можливість піддати його показання ефективній перевірці. ЄСПЛ послідовно підкреслює, що всі докази, на які посилається обвинувачення, мають бути представлені в умовах, що дозволяють стороні захисту поставити їх під сумнів, за винятком випадків, які не призводять до істотного обмеження прав обвинуваченого (Jaupi v. Albania, п. 98).
У межах даного судового засідання спостерігачі IAC ISHR зафіксували, що сам суд звернув увагу на наявність суперечностей та непослідовності у показаннях свідка. Такі обставини об’єктивно можуть знижуватидоказову цінність відповідних свідчень і вимагають від суду застосування підвищеного стандарту критичної оцінки. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, показання свідків не можуть оцінюватися ізольовано, а мають аналізуватися у взаємозв’язку з іншими доказами у справі, з урахуванням умов їх отримання, внутрішньої логіки та ступеня узгодженості з іншими джерелами доказів.
У цьому зв’язку окремої уваги потребує встановлений під час судового засідання факт попереднього телефонного спілкування прокурора зі свідком напередодні допиту. Навіть за відсутності прямих ознак неправомірного впливу, такі контакти об’єктивно вимагають від суду підвищеної процесуальної обережності та належної перевірки їх можливого впливу на зміст і характер наданих показань. У змагальному процесі саме суд зобов’язаний усунути будь-які обґрунтовані сумніви щодо добровільності та самостійності свідчень, оскільки такі сумніви безпосередньо позначаються на їх доказовій цінності.
Належне дослідження виявлених розбіжностей, зокрема шляхом аналізу умов отримання показань та можливих чинників, які могли впливати на їх точність або повноту, є важливою складовою забезпечення загальної об’єктивності судового розгляду. Збалансована оцінка доказів з урахуванням їх походження, внутрішньої узгодженості та взаємної підтверджуваності сприяє мінімізації ризику покладання судових рішень на недостовірні або неперевірені відомості.
Як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, головне завдання суду полягає не лише у перевірці формальної допустимості доказів, а у гарантуванні справедливості провадження в цілому (Škoberne v. Slovenia, пп. 99–100; Schenk v. Switzerland, п. 46). У випадках наявності суперечливих або внутрішньо непослідовних показань суд зобов’язаний не обмежуватися їх фіксацією, а здійснювати критичне переосмислення таких доказів у світлі стандарту доказування поза розумним сумнівом. У цьому контексті застосування принципу in dubio pro reo є прямим обов’язком суду, що випливає зі статті 6 § 2 Конвенції (Telfner v. Austria, п. 15).
Крім того, оцінка справедливості провадження має здійснюватися у сукупності, з урахуванням обставин отримання і використання доказів, а також реакції суду на аргументи сторін щодо їх достовірності. Одним із ключових елементів такої оцінки є якість доказів: якщо обставини, за яких вони були отримані, викликають сумніви, їх здатність підтвердити обвинувачення зменшується, що зумовлює необхідність більш переконливих підтверджень з боку обвинувачення (Mehmet Zeki Doğan v. Türkiye (no. 2), пп. 83, 87).
У сукупності наведені обставини вимагають від національного суду підвищеного стандарту критичної та зваженої оцінки свідчень у контексті принципів безпосередності, змагальності та справедливого судового розгляду. З огляду на можливий вплив зазначених факторів на загальну справедливість провадження, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
