27. 08. 2026
28 липня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у кримінальному провадженні № 52025000000000472 щодо Галущенка Г.В., який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч.3 ст. 209 КК України (участь у злочинній організації, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). У цьому ж провадженні підозрюються: Міндіч Т.М. – за ч.1 ст. 255, ч. 3 ст. 209, ч.1 ст. 344 КК України; Єрмак А.Б., Чернишов О.М., Медведєва М.В., Лисенко Л.В. та Опальчук О.С. – за ч.3 ст. 209 КК України; Сіранчук С.В. – за ч. 3 ст. 368-5 КК України; Цукерман О.Д. – за ч.1 ст. 255 та ч.3 ст. 209 КК України; Миронюк І.В. – за ч.2 ст. 255, ч.3 ст. 209, ч.4 ст. 368 КК України; Басов Д.М. – ч.3 ст. 255, ч.4 ст. 368 та ч.3 ст. 209 КК України; Фурсенко І.Л., Зоріна Л.В. та Устименко Л.М. – за ч.2 ст. 255, ч.3 ст. 209 КК України. На засіданні були присутні підозрювані (деякі з них у режимі відеозвʼязку), Їхні захисники (частина з них у режимі відеоконференції), прокурор, детектив та слідчий суддя Біцюк А.В.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотання сторони обвинувачення про продовження строку досудового розслідування.
На початку судового засідання сторона обвинувачення просила продовжити строк досудового розслідування до 12 місяців, тобто ще на три місяці. Необхідність такого продовження прокурор обґрунтовував складністю кримінального провадження та потребою у виконанні низки слідчих і процесуальних дій. Зокрема, йшлося про проведення експертних досліджень, отримання відповідей на запити про міжнародну правову допомогу, дослідження вилученої техніки та опрацювання інформації щодо осіб, які, за версією слідства, могли бути причетними до вчинення кримінальних правопорушень. Крім того, сторона обвинувачення планувала встановити місце проживання близько 20 осіб та визначити правову кваліфікацію дій кожного з імовірних учасників. За твердженням прокурора, проведення зазначених дій може призвести до отримання нових доказів, важливих для встановлення обставин кримінального провадження.
Характеризуючи результати розслідування, досягнуті протягом попередньо наданого додаткового строку, представник сторони обвинувачення повідомив про встановлення обставин створення інвестиційного фонду. За версією слідства, відповідний фонд використовувався для збереження та примноження коштів, отриманих у результаті їх легалізації, а також для подальшого використання таких коштів членами злочинної організації.Сторона обвинувачення також стверджувала, що після створення трасту членами злочинної організації було зареєстровано 22 компанії на території інших держав. За твердженням прокурора, ці юридичні особи не здійснювали реальної господарської діяльності, перебували під контролем керівника злочинної організації та використовувалися для легалізації коштів на загальну суму понад 200 млн доларів США. Таким чином, необхідність подальшого продовження строку досудового розслідування сторона обвинувачення пов’язувала зі значним обсягом і складністю провадження, необхідністю підготовки та проведення допитів, тривалістю експертних досліджень, виконанням міжнародних запитів та потребою у встановленні додаткових обставин і осіб, які можуть бути причетними до розслідуваних правопорушень.
Сторона захисту, зі свого боку, подала клопотання про повернення клопотання сторони обвинувачення щодо продовження строку досудового розслідування. Захисники Сіранчук С. В. та Медведєвої М. В. зазначили, що, на їхню думку, відмова суду розглянути відповідне клопотання обмежила можливість належної реалізації права на захист. За позицією захисників, після переходу суду безпосередньо до розгляду клопотання обвинувачення по суті відповідна процесуальна стадія фактично була завершена. Заперечуючи проти продовження строку досудового розслідування, сторона захисту також стверджувала, що клопотання прокурора не містить достатніх доказів злочинного походження коштів, а також обізнаності підозрюваних про таке походження. За позицією захисту, підозрювані лише отримували кошти та здійснювали відповідні розрахунки, не маючи відомостей про їх можливе незаконне походження.
Захисники також звернули увагу, що при обґрунтуванні клопотання сторона обвинувачення значною мірою посилалася на протокол огляду мобільного телефону, вилученого ще у 2025 році. На думку захисту, використання цього матеріалу як одного з основних джерел обґрунтування могло свідчити про відсутність упродовж 2026 року істотного поповнення доказової бази новими відомостями, які підтверджували б викладені у клопотанні обставини. Окремо сторона захисту зазначила, що у клопотанні не конкретизовано значення запланованих експертних досліджень для подальшого розслідування кримінального провадження, а також не вказано конкретних установ, яким планується доручити їх проведення. На переконання сторони захисту, повідомлення про підозру було здійснено за відсутності достатньої фактичної основи, водночас щодо окремих підозрюваних застосовано найбільш суворі запобіжні заходи. Захисники підозрюваних Лисенко Л.В. та Опальчука О.С. додатково звернули увагу, що клопотання обвинувачення не конкретизує, які саме слідчі та процесуальні дії необхідно провести безпосередньо щодо їхніх підзахисних протягом запитуваного додаткового строку. Окремий блок аргументів сторони захисту стосувався інтенсивності та своєчасності здійснення досудового розслідування. Захисники звернули увагу, що окремі експертизи були призначені ще до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, тоді як відповідні об’єкти фактично були направлені до експертних установ приблизно через 5,5 місяців після винесення постанов про призначення експертиз. На думку захисту, такі часові проміжки можуть свідчити про недостатню процесуальну активність органу досудового розслідування.
Коментуючи ці доводи, представник сторони обвинувачення зазначив, що речові докази передавалися експертам після надходження від них відповідних запитів.
Сторона захисту також наголосила, що з моменту попереднього розгляду питання про продовження строку досудового розслідування, на її думку, суттєвого прогресу у провадженні не відбулося, що може свідчити про недостатню процесуальну активність органу досудового розслідування та затягування його завершення. На підтвердження цієї позиції захисники наводили обставини щодо окремих підозрюваних: представники Міндіча Т.М. зазначили, що ініційований стороною обвинувачення допит не відбувся через відмову детективів провести його в режимі відеоконференції; захисники Єрмака А.Б. звернули увагу, що зазначені у клопотанні експертизи та запити про міжнародну правову допомогу безпосередньо не стосувалися їхнього підзахисного; захисники Чернишова О.М. вказали на можливі внутрішні суперечності клопотання щодо часу створення злочинної організації — 2020 або 2025 рік. Крім того, захист зазначив, що всі транзакції, на які посилається обвинувачення, здійснювалися у 2025 році, однак, на його переконання, у представлених матеріалах не було належним чином продемонстровано зв’язок між вилученими під час обшуків бухгалтерськими документами та рухом відповідних коштів. Окремо сторона захисту повідомила, що у зв’язку з відомостями про листування Чернишова О. М. було направлено запит до Національного антикорупційного бюро України. За твердженням захисників, у відповіді НАБУ зазначалося, що у відповідні дати такого листування не було зафіксовано. Адвокати наголосили, що відомості про це листування враховувалися під час обрання Чернишову О. М. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Надалі сторона захисту намагалася заявити клопотання щодо можливого порушення права Чернишова О. М. на захист. Суд відмовився розглядати його в межах цього судового засідання, зазначивши, що порушене питання не стосується предмета розгляду — продовження строку досудового розслідування, однак запропонував стороні захисту звернутися з відповідним клопотанням окремо.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR зафіксували, що під час оголошення перерви слідчий суддя звернув увагу сторони обвинувачення на можливість підготувати та надати суду й стороні захисту документи на підтвердження обставин, щодо яких захисники висловлювали заперечення. Зокрема, йшлося про обґрунтування підстав і порядку направлення відповідних матеріалів та запитів до експертних установ.
Після завершення перерви сторона обвинувачення надала суду та стороні захисту документи, які, за її твердженням, підтверджували вжиття відповідних заходів у межах кримінального провадження. Серед наданих матеріалів були протоколи обшуків, а також відповіді операторів телекомунікацій щодо телефонних з’єднань підозрюваних. Сторона захисту заперечила проти долучення цих документів. Адвокати звернули увагу, що матеріали були надані після відповідного звернення слідчого судді до сторони обвинувачення, що, на їхню думку, могло створювати враження процесуального сприяння стороні обвинувачення та поставити питання щодо неупередженості суду.
Суд долучив надані документи до матеріалів судової справи, зазначивши, що положення Кримінального процесуального кодексу України не передбачають підстав для відмови у їх долученні.
У зв’язку з необхідністю ознайомлення сторони захисту з документами, наданими стороною обвинувачення після перерви, суд відклав подальший розгляд та надав захисникам час для їх вивчення. За результатами розгляду клопотання суд частково його задовольнив та продовжив строк досудового розслідування на два місяці — з 10 серпня 2026 року. В ухвалі слідчий суддя обґрунтував таке рішення тим, що зазначений строк є достатнім для завершення необхідних слідчих та розшукових дій у прискореному порядку, зокрема з урахуванням перебування частини підозрюваних під вартою.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що при повторному вирішенні питання про продовження строку досудового розслідування недостатньо самого переліку слідчих і процесуальних дій, які ще належить провести. Чим довше триває кримінальне провадження, тим більш конкретно сторона обвинувачення має обґрунтовувати не лише необхідність відповідних дій, а й причини, з яких вони не були виконані у межах раніше наданого строку, які заходи фактично вживалися для їх своєчасного завершення та яких результатів було досягнуто. Такий підхід особливо важливий у провадженні, де щодо частини підозрюваних застосовано тримання під вартою.
Практика ЄСПЛ виходить із того, що розумність тривалості провадження оцінюється з урахуванням складності справи, поведінки особи та дій компетентних державних органів, однак сама по собі складність кримінального провадження не може виправдовувати необґрунтовані періоди бездіяльності або недостатньої процесуальної активності (Ezeoke v. the United Kingdom, п. 43; Jóhannes Baldursson and Birkir Kristinsson v. Iceland, п. 159; Vegotex International S.A. v. Belgium, п. 151).
У цьому контексті особливе занепокоєння викликають зафіксовані під час судового засідання доводи щодо направлення об’єктів на окремі експертні дослідження приблизно через 5,5 місяців після їх призначення. Пояснення сторони обвинувачення про передачу речових доказів після надходження відповідних запитів експертів саме по собі не усуває необхідності встановити, чим був зумовлений такий часовий проміжок і чи могла відповідна процедура бути організована оперативніше. Посилання на незавершені експертизи або очікування відповідей на міжнародні запити не може автоматично виправдовувати чергове продовження розслідування без оцінки того, чи демонстрували органи слідства належну процесуальну ретельність протягом уже наданого їм часу.
Для осіб, які залишаються під вартою, ця обставина набуває самостійного значення в контексті статті 5 § 3 Конвенції. ЄСПЛ послідовно наголошує: навіть за наявності релевантних і достатніх підстав для подальшого позбавлення свободи на державні органи покладається додатковий обов’язок проявляти особливу ретельність і оперативність у веденні кримінального провадження (Labita v. Italy [GC], пп. 152–153; Buzadji v. the Republic of Moldova [GC], п. 87). Тому тримання особи під вартою протягом періоду, коли необхідні слідчі дії могли бути виконані швидше за умови належної організації розслідування, може поставити питання щодо відповідності такого позбавлення свободи вимозі розумного строку.
З огляду на зафіксовані часові проміжки у проведенні окремих слідчих дій, повторне звернення сторони обвинувачення з проханням про додатковий строк та перебування частини підозрюваних під вартою експерти моніторингової місії IAC ISHR вбачають ознаки ризику порушення гарантій статті 5 Конвенції в частині належної оперативності досудового розслідування. Стан тривалої процесуальної невизначеності для особи, позбавленої свободи, не може підтримуватися переважно через організаційні затримки або несвоєчасне проведення дій, які перебувають під контролем державних органів. Чим довше триває таке становище, тим переконливішого пояснення потребує кожний наступний період розслідування. Показовим у цьому аспекті є і зміст ухвали слідчого судді. Суд прямо відхилив як абстрактні посилання детектива на можливість проведення у майбутньому додаткових слідчих та процесуальних дій, не погодився з невичерпністю їх переліку як самостійною підставою для подальшого продовження розслідування та визначив, що двох місяців достатньо для завершення необхідних дій у прискореному порядку. При цьому сам суд окремо пов’язав необхідність такого прискорення з тим, що частина підозрюваних перебуває під вартою. Така позиція фактично підсилює вимогу до сторони обвинувачення продемонструвати у подальшому не намір провести невизначене коло дій, а конкретний результат та належну інтенсивність розслідування.
Окремої уваги потребує й індивідуалізація необхідності подальшого розслідування. Захисники окремих підозрюваних зазначали, що частина експертиз та міжнародних запитів безпосередньо не стосувалася їхніх підзахисних. За таких умов загальна складність багатосуб’єктного кримінального провадження не повинна автоматично виправдовувати однакове продовження стану процесуальної невизначеності щодо кожної особи. Судовий контроль має охоплювати питання, які саме невиконані дії стосуються конкретного підозрюваного, чому вони залишаються необхідними та наскільки їх незавершеність виправдовує подальше збереження пов’язаних із провадженням обмежень.
Належної оцінки потребують також конкретні суперечності, на які посилався захист: різні дати ймовірного створення злочинної організації, питання щодо зв’язку між вилученими бухгалтерськими документами та рухом коштів, а також твердження про можливе непідтвердження листування, яке раніше могло враховуватися при обранні запобіжного заходу. Якщо відомості, що мали значення для позбавлення особи свободи, надалі ставляться під обґрунтований сумнів, це потребує належного процесуального механізму перевірки, оскільки стаття 5 Конвенції вимагає, щоб фактичні підстави втручання у право на свободу залишалися достатніми протягом усього періоду його застосування.
Окремий процесуальний аспект стосується дій слідчого судді під час перерви, коли стороні обвинувачення було звернуто увагу на можливість надати додаткові документи для підтвердження обставин, щодо яких захист висловив заперечення. Сам по собі активний характер судового контролю та прагнення отримати додаткові відомості, необхідні для вирішення питання, не свідчать про упередженість. Водночас принципове значення має межа між нейтральним уточненням доказової картини та фактичним сприянням одній зі сторін в усуненні недоліків її первинної процесуальної позиції. За об’єктивним критерієм безсторонності вирішальним є не лише встановлення фактичної упередженості судді, а й те, чи могли конкретні обставини породити в об’єктивного спостерігача обґрунтовані сумніви щодо нейтральності суду (Meng v. Germany, пп. 42–46; Jhangiryan v. Armenia, пп. 97–99; Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia (No. 2), пп. 424–429). У цьому контексті принципове значення має характер такої процесуальної ініціативи: нейтральне уточнення обставин, необхідних суду для прийняття рішення, та фактичне орієнтування однієї зі сторін щодо матеріалів, здатних посилити її процесуальну позицію, мають різне значення для оцінки об’єктивної безсторонності суду.
Водночас експерти моніторингової місії IAC ISHR враховують, що після подання додаткових матеріалів суд не продовжив їх дослідження без участі захисту, а відклав розгляд та надав захисникам окремий час для ознайомлення. Ця обставина є важливою для оцінки дотримання принципу рівності сторін, оскільки захист отримав можливість проаналізувати нові матеріали та сформувати заперечення щодо них. Тому зафіксований епізод сам по собі не дає достатніх підстав для висновку про порушення статті 6, однак потребує подальшого спостереження з погляду збереження судом рівної процесуальної дистанції від сторін.
Щодо клопотання захисту про можливе порушення права Чернишова О.М. на захист експерти моніторингової місії IAC ISHR не вбачають проблеми у самому рішенні суду не розглядати питання поза межами предмета конкретного судового засідання, оскільки стороні було вказано на можливість порушити його окремо. Водночас принципове значення матиме реальна доступність такого механізму надалі. У розумінні статті 6 Конвенції право сторони заявити істотний аргумент є ефективним лише тоді, коли він може бути фактично розглянутий судом, а не залишається суто формально заявленим (Đurić v. Serbia, п. 69).
Як також повідомляють спостерігачі IAC ISHR, на початку судового засідання суд відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про здійснення онлайн-трансляції судового розгляду. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що публічність судового розгляду є однією з основоположних гарантій справедливого судового провадження, передбачених пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ. Відкритий характер слухання спрямований на забезпечення громадського контролю за здійсненням правосуддя, захист учасників провадження від його здійснення поза суспільним наглядом та підтримання довіри до судової системи. Сама по собі така відмова не є достатньою підставою для висновку про порушення принципу публічності, гарантованого статтею 6 § 1 Конвенції. Водночас із перебігу судового засідання для об’єктивного спостерігача залишилися незрозумілими конкретні причини, які зумовили необхідність відмови у трансляції, а також те, чи існували обставини, за яких її проведення могло перешкоджати належному здійсненню правосуддя або захисту прав учасників провадження. Це набуває особливого значення з огляду на значний суспільний інтерес до цього кримінального провадження, оскільки належна публічність судового процесу має забезпечувати можливість громадського контролю та підтримувати довіру до здійснення правосуддя. ЄСПЛ наголошує, що саме ці цілі лежать в основі вимоги публічності судового розгляду (Straume v. Latvia, п. 124), а при оцінці її дотримання значення має не лише формальна відкритість засідання, а й реальна можливість громадськості отримати доступ до судового процесу (Kucera v. Austria, пп. 73–74).
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вбачають ознаки можливого порушення гарантій статті 5 ЄКПЛ у частині дотримання вимоги особливої ретельності та оперативності досудового розслідування, особливо щодо осіб, які перебувають під вартою, з огляду на безпосередній зв’язок між тривалістю розслідування та тривалістю відповідного позбавлення свободи. Водночас зафіксовані під час судового засідання обставини актуалізують питання щодо дотримання гарантій статті 6 ЄКПЛ у частині об’єктивної безсторонності та публічності судового розгляду, однак на цьому етапі не дають достатніх підстав для висновку про їх порушення. Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
