07. 09. 2026
25 серпня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у кримінальному провадженні щодо колишнього міністра енергетики Галущенка Г.В., якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255 та ч. 3 ст. 209 КК України (участь в злочинній організації, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). У судовому засіданні брали участь підозрюваний, його захисники, прокурор та головуючий суддя Ногачевський В.В.
Судове засідання було присвячене розгляду клопотання сторони обвинувачення про продовження строку дії процесуальних обов’язків, покладених на підозрюваного в межах застосованого запобіжного заходу. На момент розгляду клопотання до Галущенка Г.В. було застосовано запобіжний захід у вигляді застави з покладенням додаткових процесуальних обов’язків, серед яких, зокрема, носіння електронного засобу контролю, обмеження щодо залишення визначеної території та обов’язок прибувати за викликом.
Обґрунтовуючи необхідність продовження строку дії відповідних обов’язків, прокурор послався на наявність обґрунтованої підозри, яка, за його твердженням, підтверджується сукупністю письмових матеріалів, даними контрактів, протоколами отримання інформації з інформаційних систем, відомостями, що становлять банківську таємницю, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження. Прокурор також зазначив, що у провадженні залишається необхідність проведення низки процесуальних дій, завершення яких, за його словами, не повністю залежить від сторони обвинувачення. Зокрема, йшлося про проведення експертиз та отримання матеріалів у межах міжнародної правової допомоги.
На думку сторони обвинувачення, раніше встановлені ризики продовжують існувати, не зменшилися та не зазнали істотних змін. Серед них прокурор назвав ризики переховування від органів досудового розслідування та суду, знищення або спотворення доказів, незаконного впливу на інших підозрюваних, свідків та потерпілих, а також іншого перешкоджання кримінальному провадженню. Обґрунтовуючи ризик переховування, прокурор повторно послався на обставини попереднього затримання Галущенка Г.В. під час перетину державного кордону. На думку сторони обвинувачення, відповідні обставини свідчать про наявність у підозрюваного наміру виїхати за межі України та можуть підтверджувати ризик його ухилення від участі у кримінальному провадженні. Враховуючи викладене, прокурор просив суд продовжити строк дії покладених на Галущенка Г.В. процесуальних обов’язків на два місяці — до закінчення строку досудового розслідування.
Захисники заперечили проти задоволення клопотання сторони обвинувачення. Один із адвокатів звернув увагу на те, що прокурор фактично продовжує посилатися на той самий комплекс ризиків, який наводився на попередніх стадіях застосування запобіжного заходу. За позицією захисту, після приблизно п’яти місяців перебування Галущенка Г.В. під вартою та подальших двох місяців належного виконання ним процесуальних обов’язків після звільнення під заставу сторона обвинувачення мала навести конкретні обставини, які б підтверджували збереження та актуальність відповідних ризиків на момент розгляду клопотання. Захист також наголосив, що досудове розслідування наближається до завершення, а тому подальше посилання на раніше встановлені ризики, на думку адвокатів, потребувало додаткового обґрунтування з урахуванням поточної стадії кримінального провадження.
Сторона захисту також поставила під сумнів достатність матеріалів, якими обґрунтовується підозра. Зокрема, адвокат зазначив, що частина версії обвинувачення ґрунтується на ототожненні Галущенка Г.В. з особою, яка фігурує у матеріалах провадження під псевдонімами «Професор» та «Сигізмунд». На переконання захисту, сторона обвинувачення не представила належних прямих даних, які б дозволяли однозначно ідентифікувати відповідну особу саме як Галущенка Г.В.
Окремо захист заперечив доводи прокурора щодо ризику переховування. Адвокати звернули увагу на те, що сторона обвинувачення продовжує використовувати обставини попередньої поїздки Галущенка Г.В. як підтвердження можливого наміру ухилитися від кримінального провадження. Водночас, за твердженням захисту, на момент відповідних подій на Галущенка Г.В. не було покладено процесуальних обов’язків, які обмежували б його право на відповідне пересування. Щодо ризику знищення або спотворення доказів сторона захисту зазначила, що прокурор не навів конкретних відомостей про будь-які дії Галущенка Г.В. після застосування запобіжного заходу, спрямовані на знищення, приховування чи спотворення матеріалів або інформації, що мають значення для кримінального провадження. За позицією адвокатів, твердження щодо можливого видалення інформації або знищення документів значною мірою ґрунтуються на відомостях, отриманих від третіх осіб, та потребують додаткової перевірки. У цьому контексті один із захисників також порушив питання можливості сторони захисту повноцінно перевіряти та спростовувати доводи обвинувачення. За його словами, захист не має доступу до всього обсягу матеріалів, якими володіє сторона обвинувачення, що обмежує його можливості перевірити фактичне підґрунтя окремих тверджень прокурора та надати щодо них змістовні заперечення.
Стосовно посилань прокурора на широке коло професійних та особистих контактів Галущенка Г.В. як на обставину, що підтверджує ризик незаконного впливу, захист наголосив, що наявність таких контактів була значною мірою зумовлена виконанням ним повноважень Міністра енергетики України. На переконання адвокатів, сама по собі наявність широкого кола професійних зв’язків не може свідчити про намір використати їх для незаконного впливу на інших учасників кримінального провадження.
Водночас захист звернув увагу на те, що серед покладених на Галущенка Г.В. процесуальних обов’язків наразі відсутній обов’язок утримуватися від спілкування з певними свідками, іншими підозрюваними чи будь-якими іншими конкретно визначеними особами. За позицією адвокатів, якщо сторона обвинувачення вважає ризик незаконного впливу реальним та актуальним, вона мала б конкретизувати, щодо яких саме осіб такий ризик існує, а відповідне процесуальне обмеження могло б бути індивідуалізоване шляхом визначення конкретного кола осіб, спілкування з якими підозрюваному заборонено. Щодо ризику іншого перешкоджання кримінальному провадженню адвокат зазначив, що значний обсяг доказової інформації вже перебуває у розпорядженні органів досудового розслідування, тоді як Галущенко Г.В. більше не обіймає попередньої державної посади. При цьому, за позицією захисту, прокурор не конкретизував, які саме дії Галущенко Г.В. на поточній стадії провадження може вчинити з метою перешкоджання досудовому розслідуванню.
Окремий блок аргументації сторони захисту стосувався продовження обов’язку носіння електронного засобу контролю. Один із адвокатів повідомив суд про наявність у Галущенка Г.В. хронічного захворювання, що супроводжується ураженням шкіри, за якого механічне травмування уражених ділянок може мати негативні наслідки. Як зафіксували спостерігачі моніторингової місії IAC ISHR, на підтвердження зазначених обставин медичну документацію було надано суду та стороні обвинувачення. За позицією захисту, постійний контакт електронного засобу контролю з тілом спричиняє додаткове подразнення уражених ділянок та фізичний дискомфорт. У зв’язку з цим адвокат просив суд окремо оцінити необхідність подальшого застосування саме цього процесуального обов’язку з урахуванням стану здоров’я підозрюваного.
Сторона обвинувачення не заперечувала наявності представленої медичної документації, однак зазначила, що медичний висновок прямо не встановлює причинно-наслідкового зв’язку між носінням електронного засобу контролю та погіршенням стану здоров’я Галущенка Г.В. У відповідь захист наголосив, що у висновку профільного лікаря прямо зазначено про необхідність уникати механічного травмування уражених ділянок шкіри. За твердженням адвоката, постійний контакт і тертя електронного засобу контролю створюють саме такий механічний вплив, а тому ця обставина має враховуватися судом при вирішенні питання про подальше збереження відповідного обов’язку.
Крім того, захист звернув увагу на строк, на який прокурор просив продовжити дію покладених на Галущенка Г.В. процесуальних обов’язків. За твердженням адвоката, зі змісту самого клопотання випливало, що строк досудового розслідування спливає приблизно через півтора місяця, водночас сторона обвинувачення просила продовжити дію процесуальних обов’язків на два місяці. У зв’язку з цим захист просив суд, у разі якщо він дійде висновку про необхідність подальшого збереження процесуальних обмежень, визначити строк їх дії в межах строку досудового розслідування, а також виключити з переліку покладених на Галущенка Г.В. обов’язків носіння електронного засобу контролю.
Після заслуховування позицій сторін суд вийшов до нарадчої кімнати. За результатами розгляду суд задовольнив клопотання сторони обвинувачення у повному обсязі та продовжив строк дії покладених на Галущенка Г.В. процесуальних обов’язків на два місяці. Обов’язок носіння електронного засобу контролю також було продовжено.
Обставини, зафіксовані під час судового засідання, актуалізують питання ефективності та індивідуалізації судового контролю при послідовному продовженні процесуальних обмежень. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що такий контроль не може зводитися до підтвердження висновків, зроблених на попередніх етапах провадження: кожне наступне продовження обмежень потребує оцінки того, чи зберігаються підстави для їх застосування на відповідний момент та чи залишаються вони достатніми з урахуванням розвитку провадження і поведінки особи. Відповідний підхід послідовно простежується у практиці ЄСПЛ. У справі Buzadji v. the Republic of Moldova [GC] Суд наголосив, що для подальшого обмеження свободи недостатньо лише збереження обґрунтованої підозри: національні органи повинні навести інші «релевантні та достатні» підстави, які виправдовують його продовження (пп. 87–88, 92, 101–102). У справі Merabishvili v. Georgia [GC] ЄСПЛ підтвердив, що ризики переховування, впливу на свідків, втручання у докази чи іншого перешкоджання провадженню мають бути належним чином обґрунтовані, а відповідна аргументація не може залишатися абстрактною, загальною або стереотипною (п. 222). Показовою у цьому контексті є також справа Taş and Others v. Türkiye. ЄСПЛ повторив вимогу щодо наведення «релевантних та достатніх» підстав для продовження обмеження свободи та окремо звернув увагу на необхідність встановлення зв’язку між конкретними матеріалами провадження і ризиками, якими таке обмеження обґрунтовується (пп. 13–15). У п. 17 Суд наголосив на несумісності автоматичного застосування тримання під вартою з вимогами статті 5 § 3 Конвенції та необхідності проведення національними судами індивідуалізованої оцінки обставин конкретної особи. Хоча на момент моніторингу Галущенко Г.В. вже не перебував під вартою, зазначені стандарти мають значення для оцінки якості судового контролю за подальшим збереженням покладених на нього обмежень. Зміна інтенсивності втручання не усуває необхідності перевірки його актуальної мети, необхідності та пропорційності.
У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на ризик формалізованого, фактично автоматичного продовження процесуальних обмежень, коли раніше встановлені ризики відтворюються без їх належної актуалізації. Судовий контроль у такому випадку втрачає свою змістовну функцію: предметом оцінки має бути не те, чи існували відповідні ризики на попередньому етапі, а те, чи існують конкретні та достатні підстави вважати їх реальними на момент ухвалення нового рішення. Саме тому перебіг часу, наближення досудового розслідування до завершення, процесуальна поведінка особи та фактична реалізація або, навпаки, нереалізація прогнозованих раніше ризиків мають становити частину такої оцінки. За відсутності відповідної динамічної перевірки послідовне продовження обмежень може набувати ознак автоматизму, несумісного з вимогою реального та індивідуалізованого судового контролю.
Окреме та істотно серйозніше питання виникає у зв’язку з продовженням обов’язку носіння електронного засобу контролю після того, як перед судом було прямо поставлено питання про його можливий негативний вплив на стан здоров’я Галущенка Г.В. та представлено відповідну медичну документацію. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що стаття 3 Конвенції встановлює абсолютну заборону катування, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Враховуючи абсолютний характер цієї гарантії, моніторингова місія IAC ISHR виходить із принципу нульової толерантності до обставин, здатних створювати ризик заподіяння особі фізичних страждань або погіршення стану її здоров’я внаслідок застосовуваних державою заходів.
Під час судового засідання спостерігачі IAC ISHR безпосередньо чули інформацію щодо діагнозу Галущенка Г.В., характеру захворювання, медичних рекомендацій та можливих наслідків механічного впливу на уражені ділянки тіла. Відповідна медична документація була представлена суду. Конкретний діагноз та інші чутливі відомості про стан здоров’я свідомо не відтворюються у цьому звіті з міркувань професійної етики та конфіденційності. Водночас їх зміст має значення для експертної оцінки зафіксованої ситуації. Практика ЄСПЛ вимагає оцінювати застосування засобів фізичного обмеження не абстрактно, а з урахуванням їх необхідності та впливу на конкретну особу. У справі Mouisel v. France Суд враховував стан здоров’я заявника та фізичний вплив застосованого до нього обмеження (пп. 40–47). У справі Shlykov and Others v. Russia ЄСПЛ наголосив, що застосування засобів фізичного обмеження має бути виправдане конкретними обставинами та реальною необхідністю (пп. 69–72). Систематичне застосування таких засобів без належної індивідуалізованої оцінки Суд визнав несумісним із вимогами статті 3 Конвенції.
У цьому контексті релевантною для проведення правової аналогії є також нещодавня практика ЄСПЛ у справі Fernandez Iradi v. France. Обставини цієї справи стосувалися забезпечення належної медичної допомоги особі, яка перебувала під вартою, а тому не є тотожними обставинам, зафіксованим у провадженні щодо Галущенка Г.В. Водночас сформульований Судом підхід має значення для оцінки реакції державних органів на відомий їм та документально підтверджений стан здоров’я особи. ЄСПЛ наголосив, що адекватність такого реагування має оцінюватися з урахуванням конкретного стану здоров’я та фактичної відповідності вжитих заходів встановленим медичним потребам (пп. 52–55). Значення при цьому має не лише факт встановлення діагнозу або здійснення медичного спостереження, а й те, чи забезпечила держава практичне реагування на відомі їй медичні потреби особи (пп. 64–69). За конкретних обставин справи невиконання відповідних позитивних зобов’язань стало підставою для встановлення порушення статті 3 Конвенції (п. 70). На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, цей підхід є релевантним у досліджуваному провадженні саме в частині принципу належного реагування держави на документально підтверджені медичні обставини. Якщо суду повідомлено про стан здоров’я, за якого застосовуване державою процесуальне обмеження може створювати додатковий фізичний вплив або ризик погіршення здоров’я, така інформація потребує змістовної оцінки та, за необхідності, вжиття заходів, спрямованих на недопущення передбачуваної шкоди.
З огляду на зазначені стандарти, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають принципово важливим, що у ситуації, коли суду представлено медичну документацію, яка вказує на необхідність уникнення певного фізичного впливу, предметом судової оцінки має бути не лише питання про те, чи вже доведено прямий причинно-наслідковий зв’язок між застосовуваним засобом контролю та погіршенням здоров’я. Не менш важливим є питання, чи створює подальше застосування такого засобу передбачуваний ризик погіршення стану здоров’я та чи може цей ризик бути усунутий шляхом застосування менш обтяжливого заходу. Зафіксовані спостерігачами IAC ISHR обставини не свідчать про проведення судом поглибленої перевірки цього питання: зокрема, не було встановлено змістовного уточнення характеру можливих медичних наслідків, необхідності отримання додаткової медичної інформації або причин, з яких процесуальні цілі неможливо забезпечити без подальшого носіння електронного засобу контролю.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, ігнорування належним чином поставленого та документально підтвердженого питання про можливий негативний вплив застосовуваного державою обмеження на здоров’я особи може призвести до погіршення її стану та, залежно від характеру й інтенсивності відповідних наслідків, поставити питання про сумісність такого поводження зі статтею 3 Конвенції. З огляду на абсолютний характер цієї гарантії, відповідні обставини вимагають особливо ретельної, індивідуалізованої та переконливо мотивованої оцінки.
Окремої уваги потребують доводи щодо обмеженої можливості захисту перевірити частину матеріалів, якими сторона обвинувачення обґрунтовує збереження процесуальних ризиків. Змагальний характер судового контролю передбачає не формальну присутність сторін, а реальну можливість захисту знати та оспорювати фактичні підстави подальшого обмеження прав особи. Такий підхід відповідає практиці ЄСПЛ, згідно з якою захист повинен мати доступ до суттєвих матеріалів, необхідних для підготовки своєї позиції, причому значення мають не лише безпосередні докази, а й матеріали, що дозволяють перевірити їх допустимість, достовірність та повноту (Souroullas Kay and Zannettos v. Cyprus, п. 77). Показово, що у справі Welke and Białek v. Poland відсутність порушення Суд пов’язав, зокрема, з тим, що захист мав доступ до всіх доказів та можливість заперечувати проти їх використання (п. 64). Відтак використання для продовження процесуальних обмежень матеріалів, які захист не має змістовної можливості перевірити та оспорити, може поставити під загрозу змагальність провадження, рівність сторін та ефективність судового контролю, гарантовані статтею 6 Конвенції. Особливого значення це набуває при послідовному продовженні обмежень, коли перевірці мають підлягати не лише їх первинні підстави, а й актуальність ризиків на кожному наступному етапі провадження.
За результатами моніторингу експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують ознаки формалізованого, фактично автоматичного продовження процесуальних обмежень без належної індивідуалізації та актуалізації ризиків, що не узгоджується зі стандартами ефективного судового контролю, сформульованими ЄСПЛ. Обмежена можливість захисту перевірити матеріали, які використовуються для обґрунтування подальших обмежень, водночас створює ризики недотримання гарантій змагальності та рівності сторін, передбачених статтею 6 Конвенції. Особливе занепокоєння викликають обставини, що стосуються статті 3 Конвенції. За наявності представленої суду медичної документації та прямо поставленого питання про ризик негативного впливу застосовуваного обмеження на здоров’я особи відсутність належної реакції як сторони обвинувачення, так і суду експерти моніторингової місії IAC ISHR оцінюють як негативну ситуацію. З урахуванням абсолютного характеру заборони, встановленої статтею 3 Конвенції, характеру відомих учасникам провадження медичних обставин та ризику продовження фізичного впливу, моніторингова місія IAC ISHR фіксує у цій частині обставини, що мають ознаки поводження, забороненого статтею 3 Конвенції, та можуть, залежно від тяжкості фактичних наслідків, порушувати питання про наявність ознак катування.
З огляду на серйозність зафіксованих обставин справа рекомендується до подальшого моніторингу.
