03. 08. 2026
21 липня 2026 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду відбулось судове засідання у рамках справи № 991/3335/26 відносно Галущенка Г.В. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255 та ч. 3 ст. 209 КК України (участь в злочинній організації, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). У судовому засіданні брали участь підозрюваний, його захисники та прокурор. Справу розглядала колегія суддів у складі: головуючий суддя — Боднар С.Б., судді — Чорненька Д.С. та Панаід І.В.
Предметом апеляційного розгляду стали апеляційні скарги сторони обвинувачення та сторони захисту на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12 червня 2026 року.
На початку судового засідання сторона захисту заявила клопотання щодо витребування документів, на які сторона обвинувачення посилається як на обґрунтування необхідності подальшого тримання підозрюваного під вартою, однак які, за твердженням захисту, не були відкриті стороні захисту. На думку захисників, отримання цих матеріалів є необхідним для належної підготовки правової позиції та забезпечення можливості надати ефективні заперечення щодо доводів апеляційної скарги прокурора. Захист також зазначив, що аналогічне клопотання вже заявлялося під час розгляду справи судом першої інстанції, однак було залишене без задоволення.
Суд дійшов висновку, що наявність такого клопотання не перешкоджає початку апеляційного розгляду, у зв’язку з чим постановив перейти до оголошення змісту апеляційних скарг та розгляду справи. Водночас суд зазначив, що сторона захисту матиме можливість заявити та обґрунтувати відповідне клопотання під час викладення своєї позиції.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що в разі підтвердження тверджень сторони захисту про відсутність доступу до документів, на які прокурор посилається, обґрунтовуючи необхідність подальшого тримання особи під вартою, можуть виникати питання щодо забезпечення захисту реальною можливістю ефективно представити свою позицію та заперечити проти доводів сторони обвинувачення. Якщо на момент початку розгляду питання щодо запобіжного заходу сторона захисту не мала можливості ознайомитися з відповідними матеріалами, це могло істотно ускладнити підготовку аргументованих заперечень та перевірку обґрунтованості позиції прокурора. Для належної реалізації процесуальних прав захисту важливо, щоб йому було надано своєчасний і достатній доступ до матеріалів, які мають істотне значення для вирішення питання про подальше обмеження свободи особи.
Особливої уваги це питання потребує з огляду на те, що, за твердженням сторони захисту, саме відповідні документи були використані прокурором як одна з підстав для обґрунтування необхідності подальшого тримання під вартою. За таких обставин суд має перевірити, чи мала сторона захисту реальну можливість ознайомитися з цими матеріалами та ефективно оспорити їх зміст і доказове значення. У цьому контекст ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що принципи змагальності та рівності сторін охоплюють право на ефективний доступ до матеріалів кримінального провадження, включаючи як докази обвинувачення, так і матеріали, які можуть мати значення для захисту (Rook v. Germany, пп. 56–58). Стороні захисту має бути забезпечено реальну можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи з метою належної підготовки. Водночас, оцінка достатності наданого часу та можливостей має здійснюватися індивідуально — з урахуванням усіх обставин конкретної справи. Як зазначив Суд у справі F.S.M. v. Spain (пп. 55–56), можливості, передбачені статтею 6 § 3 (b) Конвенції, покликані забезпечити практичну рівність між обвинуваченням і захистом.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що під час судового засідання ні сторона обвинувачення, ні суд не спростували твердження сторони захисту про відсутність доступу до документів, на які прокурор посилався як на підставу для обґрунтування необхідності подальшого тримання підозрюваного під вартою. За таких обставин, у контексті гарантій, передбачених пунктом 4 статті 5 та статтею 6 Конвенції, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, наведені обставини містять ознаки недотримання принципів змагальності та рівності сторін. Якщо рішення про подальше обмеження свободи особи ґрунтується, зокрема, на матеріалах, з якими сторона захисту не мала реальної можливості своєчасно ознайомитися та надати щодо них аргументовані заперечення, це може поставити під сумнів ефективність реалізації права на захист, права на належну підготовку своєї позиції, а також права на ефективне оспорювання законності подальшого тримання під вартою.
У подальшому суд постановив відкласти розгляд апеляційних скарг, мотивувавши це необхідністю забезпечення стороні захисту достатнього часу для викладення своєї позиції, закінченням робочого дня, а також затримкою розгляду попередньої справи цією колегією суддів. Наступне судове засідання було призначено на 30 липня 2026 року з урахуванням раніше сформованого графіка роботи колегії суддів.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що після постановлення судом першої інстанції ухвали про продовження строку тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваний був звільнений з-під варти у зв’язку з її внесенням. Водночас наявні матеріали моніторингу не дають можливості достеменно встановити, чи володіла колегія суддів апеляційної інстанції інформацією про звільнення підозрюваного на момент призначення судового засідання. За цих обставин окремого аналізу потребують призначення розгляду на кінець робочого дня, затримка початку судового засідання у зв’язку з розглядом попередньої справи цією ж колегією суддів, а також подальше відкладення розгляду з мотивів необхідності надання стороні захисту достатнього часу для викладення своєї позиції. Забезпечення стороні захисту достатнього часу для реалізації процесуальних прав є невід’ємною складовою гарантій справедливого судового розгляду. Водночас у справах, предметом апеляційного перегляду яких є законність застосування чи продовження запобіжного заходу, пов’язаного з позбавленням свободи, організація судового розгляду повинна відповідати також вимозі особливої оперативності. У сукупності встановлені під час моніторингу обставини можуть свідчити про наявність ознак недостатньо своєчасного здійснення судового контролю за законністю тримання особи під вартою в розумінні пункту 4 статті 5 ЄКПЛ. При цьому звільнення особи після внесення застави може впливати на оцінку актуальності відповідного розгляду, однак саме по собі не усуває необхідності перевірки доводів апеляційних скарг щодо законності попереднього позбавлення свободи та обґрунтованості застосованих судом процесуальних обмежень.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що стаття 5 (п. 4) Конвенції не вимагає, щоб затриману особу було заслухано щоразу, коли вона подає апеляцію на рішення про продовження терміну її утримання під вартою, але має бути забезпечено можливість скористатися правом бути заслуханою через розумні проміжки часу (H.H. v. Finland, п. 30). Крім того, саме на державу покладається обов’язок організувати судовий розгляд таким чином, щоб особа, яка перебуває під вартою, могла реально очікувати розгляду своєї справи упродовж розумного строку. ЄСПЛ з цього приводу неодноразово зазначав, що право на доступ до суду має бути практичним і ефективним, а не лише теоретичним чи ілюзорним (Zubac v. Croatia, пп. 77–78, 80). А будь-які обмеження цього права повинні переслідувати легітимну мету та бути пропорційними у світлі конкретних обставин справи (Renouard v. France, п. 36).
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що у разі підтвердження доводів сторони захисту щодо ненадання доступу до матеріалів, на яких ґрунтувалася позиція прокурора про необхідність подальшого тримання під вартою, зафіксовані під час моніторингу обставини можуть свідчити про наявність ознак можливого недотримання гарантій, передбачених пунктом 4 статті 5 та пунктами 1 і 3 статті 6 ЄКПЛ. Використання під час вирішення питання про подальше обмеження свободи матеріалів, з якими сторона захисту не мала реальної можливості своєчасно ознайомитися та надати щодо них аргументовані заперечення, може свідчити про неналежне забезпечення права на захист, принципів змагальності та рівності сторін, а також права на ефективне оспорювання підстав подальшого тримання під вартою. З огляду на викладене кримінальне провадження рекомендується до подальшого моніторингу.
