27 грудня 2024 року у приміщенні Вищого антикорупційного суду відбувся розгляд клопотання прокурора щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 52023000000000459 відносно Филя С.В. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). На засіданні був присутній підозрюваний, захисники, прокурор та головуючий суддя Маслов В.В.

На початку судового засідання сторона захисту заявила клопотання про відвід прокурора. Захисники зазначили, що, на їхню думку, прокурор умисно допустив порушення прав людини та гарантій, передбачених для здійснення адвокатської діяльності. Це, зокрема, стосувалося бездіяльності у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД) у межах цього кримінального провадження. Крім того, захист висловив сумнів у неупередженості прокурора, вказуючи, що обвинувачення збирає докази без належного врахування можливих порушень прав людини. У відповідь прокурор категорично заперечив будь-які порушення та заявив, що всі його дії були здійснені виключно в межах наданих йому повноважень. Виходячи з наведених аргументів, суд ухвалив рішення відмовити у задоволенні клопотання сторони захисту про відвід прокурора, визнавши його необґрунтованим.

Після розгляду клопотання сторони захисту суд надав обвинуваченню час для обґрунтування необхідності продовження строків тримання під вартою підозрюваного. Прокурор зазначив, що ризики, на які він посилається, залишаються актуальними та не зазнали змін. Зокрема, було наголошено, що досудове розслідування триває, оскільки учасники кримінального провадження продовжують ознайомлюватися з матеріалами справи. Сторона обвинувачення додатково підкреслила, що застосування більш м’яких запобіжних заходів, з урахуванням інформації, отриманої під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), не буде достатнім для мінімізації ризиків потенційних порушень. На підставі викладеного прокурор наполіг на необхідності продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ще на 60 діб, залишаючи без змін розмір застави, що наразі складає 9 мільйонів гривень.

Сторона захисту звернула увагу суду на суттєве зменшення ризиків, зазначених у клопотанні сторони обвинувачення, а також на те, що деякі з них взагалі втратили свою актуальність. Зокрема, адвокати підкреслили, що ризик знищення чи спотворення речей, які можуть мати значення для досудового розслідування, взагалі не згадується у поточному клопотанні прокурора, на відміну від попереднього клопотання від 4 листопада 2024 року. Крім того, ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином сам суд у попередній ухвалі оцінив як “малоймовірний”. Адвокати також наголосили, що обсяг ризиків, визначений слідством, не змінюється вже протягом пів року. У зв’язку з цим захист вважає, що наявні всі підстави для розгляду можливості застосування більш м’якого запобіжного заходу. Окремо захисники зауважили, що більшість ризиків, на які посилається сторона обвинувачення, ґрунтуються на інформації, отриманій у результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД). Однак у матеріалах справи досі відсутні судові ухвали, які б підтверджували надання дозволу на проведення цих дій. У зв’язку з цим сторона захисту вважає за необхідне витребувати відповідну судову ухвалу для її належного дослідження судом. Спостерігачі IAC ISHR відзначають, що ситуація повністю повторює моніторинг судового процесу щодо Залужного Віталія Борисовича (див. звіт від від 27 грудня 2024 року).

На думку прокурора, на даній стадії судового процесу відкриття матеріалів, що підтверджують дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, не є обов’язковим, оскільки, як зазначив прокурор, така інформація була доступна стороні захисту ще з 13 листопада 2024 року в порядку відкриття матеріалів досудового розслідування. Водночас сторона захисту наголосила на важливості того, щоб суд мав можливість дослідити цю ухвалу в порядку відкритого судового засідання для об’єктивної оцінки клопотання прокурора щодо продовження строків тримання під вартою.

Після заслуховування сторін суд ухвалив залишити без задоволення клопотання сторони захисту щодо витребування зазначеної ухвали, посилаючись на принцип змагальності та вказуючи, що суд оцінює лише ті матеріали, які були подані сторонами. 

Сторона захисту звернула увагу суду на те, що порушення гарантій адвокатської діяльності при здійсненні НСРД було зафіксовано Державним бюро розслідувань, і відповідно триває розслідування з цього приводу. Захисники також наголосили на тому, що негласна слідча дія, проведена стороною обвинувачення, була здійснена з порушеннями прав людини та гарантій адвокатської діяльності, що суперечить вимогам КПК України. Зважаючи на ці обставини, сторона захисту подала клопотання про визнання протоколу НСРД недопустимим. Прокурор у свою чергу зазначив, що проведена негласна слідча дія здійснювалася на підставі ухвали суду, що свідчить про наявність відповідного судового контролю. Проте варто вчергове зазначити, що ухвала, на основі якої була здійснена НСРД, відсутня в матеріалах справи, що унеможливлює її перевірку слідчим суддею. У підсумку суд ухвалив відмовити в задоволенні клопотання сторони захисту, але звернув увагу, що відповідні обставини будуть враховані під час нарадчої кімнати, де буде прийнято остаточне рішення.

У подальшому сторона захисту подала ще два клопотання: щодо допиту ключового свідка та щодо витребування додатків до клопотання про продовження запобіжного заходу для додаткового дослідження. Суд відмовив у задоволенні обох клопотань.

Завершуючи судове засідання, захисники наголосили, що встановлений розмір застави є непомірним, враховуючи доходи підозрюваного, а також що тримання під вартою негативно відображається на стані його здоров’я, що вимагає госпіталізації. У зв’язку з цим вони підкреслили, що такі обставини вимагають перегляду розміру застави. Суд частково задовольнив клопотання прокурора, ухваливши рішення про продовження строку тримання під вартою на 60 діб, з можливістю внесення застави в розмірі 9 мільйонів гривень, при цьому не накладаючи додаткових обов’язків на підозрюваного. 

На підставі проведеного аналізу, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне акцентувати увагу на наступних аспектах, які, з огляду на прецедентну практику ЄСПЛ, можуть містити ознаки порушення права на справедливий суд в контексті статті 6 ЄКПЛ та статті 5 Конвенції.

Щодо ризиків. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що зі спливом часу ризики зменшуються. Більше того, щоразу, коли суд виносить рішення щодо доцільності продовження досудового тримання під вартою, він зобов’язаний заново оцінити підстави для продовження такого запобіжного заходу. “Якщо суд продовжує тримання під вартою, при цьому в обґрунтуванні кожен раз використовуючи однакові, та відверто шаблонні, формулювання, не демонструючи, що він насправді приділяє увагу плинові часу, вимоги та основна ідея п.3 ст. 5 ЄКПЛ не дотримуються” (Tiron v. Romania, п.39). А будь-яка система автоматичного досудового тримання під вартою сама по собі несумісна з пунктом 3 статті 5 Конвенції. Якщо закон передбачає презумпцію щодо підстав для досудового тримання під вартою, наявність конкретних фактів, що призводять до відступу від правила поваги до особистої свободи, все ж таки має бути переконливо доведена (Affaire karaca v. Türkiye п.145). Враховуючи те, суд фактично продовжує запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення значного розміру застави, при зменшеній кількості ризиків та при наявності інформації про погіршення стану здоров’я у підозрюваного, виникають об’єктивні сумніви стосовно того, що продовження тримання під вартою не мало “автоматичний” характер. 

Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу на необхідність більш ретельного вивчення інформації щодо стану здоров’я Филя С.В. 

Щодо рівності сторін. ЄСПЛ наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, включає право сторін провадження подавати будь-які зауваження, які вони вважають такими, що стосуються їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є гарантування не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних, це право може вважатися ефективним лише тоді, коли зауваження дійсно “почуті”, тобто належним чином розглянуті відповідним судом. Іншими словами, дія статті 6 ЄКПЛ полягає, серед іншого, в тому, що на “суд” покладається обов’язок провести належний розгляд подань, аргументів і доказів, наданих сторонами, без шкоди для оцінки їхньої доречності. Крім того, принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов’язані між собою, є основоположними складовими поняття “справедливий судовий розгляд” у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу” між сторонами: кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її в істотно невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами (Kikabidze v. Georgia, п.43, Đurić v. Serbia п.69, 71). У тому числі це стосується і забезпечення повної “рівності сторін” у питанні допиту свідків (Škoberne v. Slovenia, п.99). Беручи до уваги обставини, що склались протягом цього провадження, важко однозначно стверджувати, що забезпечення належного “балансу” між сторонами, як того вимагає Конвенція, було досягнуте в повному обсязі. Крім того, суд, відмовляючи у задоволенні всіх клопотань сторони захисту, здебільшого послався на принцип змагальності, який має на меті забезпечити рівні можливості для сторін у представленні своїх аргументів. Водночас виникають сумніви, чи було це рішення достатньо обґрунтованим і чи було належно враховано зауваження сторони захисту у контексті забезпечення справедливого та рівного розгляду справи.

Щодо обґрунтованості розміру застави. Експерти моніторингової місії IAC ISHR вкотре звертають увагу на те, що гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, має забезпечувати не відшкодування інкримінованих збитків, а, зокрема, явку обвинуваченого на слухання. Тому її розмір повинен оцінюватися, головним чином, “з огляду на особу обвинуваченого, його майновий стан та його стосунки з особами, які надають гарантію, іншими словами – на ступінь впевненості в тому, що перспектива втрати гарантії або позову проти гарантів у разі неявки на суд буде достатнім стримуючим фактором для запобігання втечі обвинуваченого” (Mangouras v. Spain, пп. 78, 80). Крім того, розмір застави має бути належним чином обґрунтований в ухвалі про її призначення. У справі “Bojilov v. Bulgaria” (п. 60) ЄСПЛ дійшов висновку, що органи влади повинні підходити до визначення розміру застави з такою ж ретельністю, як і до прийняття рішення про необхідність продовження строку тримання під вартою. Враховуючи обставини справи, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть прийти до однозначного висновку, що суд належним чином оцінив майновий стан підозрюваного та обґрунтував розмір застави. У пункті 86 ухвали суду щодо продовження строку тримання під вартою підозрюваного Филя С.В. (від 27.12.24), що стосується обґрунтування розміру застави, суд зазначає, що розмір застави був визначений з урахуванням того, що він обвинувачується в отриманні неправомірної вигоди у розмірі 16 000 гривень (приблизно 370 євро). Проте, враховуючи ці обставини, суд вважає розмір застави у 9 мільйонів гривень (202 931 євро) правомірним і пропорційним. Додатково, суд обґрунтовує такий розмір застави тим, що підозрюваний, ймовірно, співпрацював з іншими особами, які в рамках цього кримінального провадження вже внесли заставу у великому розмірі, що в свою чергу може доводить можливість внесення застави у розмірі 9 млн грн.

 Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що адвокати неодноразово скаржились спостерігачам IAC ISHR щодо визначення Вищим антикорупційним судом України розміру застав, які сторона захисту вважала непомірним. Враховуючи це, важливо відмітити той факт, що суд в особі судді Маслова В.В. в своєму обґрунтуванні розміру застави майже повністю використовує формулювання з обґрунтування розміру застави щодо іншого підозрюваного в рамках даного кримінального провадження – Залужного В.Б., визначивши однаковий розмір застави при різному майновому стані [відповідно до тексту двох ухвал] та наявності проблем зі здоров’ям у Филя С.В., що викликає занепокоєння щодо повної та об’єктивної оцінки судом обставин при прийнятті рішення.

Щодо сумнівів у допустимості доказів отриманих у результаті проведення НСРД за відсутності відповідної ухвали слідчого судді.

Згідно з положеннями Кримінального процесуального кодексу України, втручання у приватне спілкування можливе виключно на підставі ухвали слідчого судді (п. 1 ст. 258 КПК України). У зв’язку з цим відсутність такої ухвали викликає обґрунтовані сумніви щодо допустимості наданих стороною обвинувачення доказів та справедливості рішень суду, ухвалених на їх підставі. В цьому контексті необхідно звернути увагу на принцип “плодів отруєного дерева”, згідно з яким, якщо джерело доказів є недопустимим, всі докази, отримані внаслідок цього джерела, також вважаються недопустимими. Застосування цієї доктрини передбачає всебічний аналіз ланцюга доказів, з урахуванням того, що відповідна інформація не могла бути отримана без використання незаконно здобутих даних.

ЄСПЛ наголошує, що основне питання полягає в тому, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб отримання доказів, справедливим. Це вимагає оцінки характеру “незаконності” та дотримання прав захисту. Зокрема, необхідно з’ясувати, чи мав заявник можливість оскаржити достовірність доказів і заперечити проти їх використання, а також оцінити якість доказів, враховуючи обставини їх отримання. ЄСПЛ також підкреслює важливість обґрунтування судових рішень. Судові акти повинні містити мотивування, яке дає чітку відповідь на ключові аргументи сторін, зокрема у справах, що стосуються прав, гарантованих Конвенцією. Ігнорування важливих і суттєвих доводів сторони захисту може призвести до висновку Європейського суду з прав людини про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, як це було зазначено в рішенні у справі Budak v. Turkey (п. 70-73). У даній справі відсутність ухвали, якою було дозволено проведення негласних слідчих (розшукових) дій і окреслено їх межі, створює сумніви щодо допустимості доказів, отриманих з конфіденційної переписки адвоката з підозрюваним. Незважаючи на запевнення суду, наведені захисниками побоювання щодо порушення адвокатської таємниці, таємниці листування адвоката з підозрюваним, а також втручання в таємницю листування вцілому залишилися без належної оцінки, що викликає об’єктивні сумніви у тому, чи була сторона захисту дійсно “почута”.

Враховуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR приходять до висновку про наявність ознак, які відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини можуть свідчити про порушення принципу рівності сторін судового процесу (п.1 ст.6 ЄКПЛ), автоматичне продовження тримання під вартою (п.3 ст.5 ЄКПЛ), права на захист (п.3 ст.6 ЄКПЛ). У зв’язку з чим, справу рекомендовано до подальшого моніторингу.