01. 07. 2026
22 червня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках справи 991/7893/25 у кримінальному провадженні № 52024000000000217 відносно Филя С.В. та Залужного В.Б., обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 4 ст. 368-4, ч. 1 ст. 209 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). У судовому засіданні взяли участь обвинувачені, їхній захисник, прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
На початку судового засідання суд заслухав заперечення прокурора щодо доказів, раніше долучених стороною захисту до матеріалів кримінального провадження.
Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор зазначив, що подані стороною захисту матеріали не стосуються предмета доказування у цьому кримінальному провадженні, а відтак не відповідають критерію належності доказів. За позицією сторони обвинувачення, інкриміновані Филю С.В. дії полягали у вимаганні неправомірної вигоди за проведення оцінки земельної ділянки відповідно до її ринкової вартості, тоді як долучені захистом документи не підтверджують та не спростовують обставини, покладені в основу обвинувальної версії.
Заслухавши позицію прокурора, суд долучив його письмові заперечення до матеріалів кримінального провадження.
З приводу наведених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що заперечення сторін щодо належності окремих доказів підлягають остаточній оцінці лише у сукупності з усією доказовою базою кримінального провадження. Відповідно до практики ЄСПЛ, висновок про винуватість повинен ґрунтуватися на достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою доказах, які дозволяють встановити вину особи поза розумним сумнівом (Kobets v. Ukraine, п. 43).
У подальшому суд перейшов до вирішення питання щодо порядку допиту свідка сторони обвинувачення Похольчука Р.В.
Суд повідомив учасників кримінального провадження про надходження клопотання щодо проведення допиту свідка в режимі відеоконференції у зв’язку з його територіальною віддаленістю від місця розгляду справи.
Прокурор не заперечував проти задоволення зазначеного клопотання.
Сторона захисту заперечувала проти проведення допиту в дистанційному режимі. Захисниця зазначила, що безпосередня участь Похольчука Р.В. у судовому засіданні має істотне значення для повноцінного сприйняття та оцінки його показань, зокрема з огляду на раніше висловлені сумніви щодо можливої процесуальної зацікавленості свідка, послідовності його показань та достовірності повідомлених ним відомостей. На думку сторони захисту, дистанційний допит міг би обмежити можливість безпосереднього сприйняття поведінки свідка під час надання показань.
Обвинувачені підтримали заперечення захисниці, зазначивши, що, незважаючи на проживання поза межами міста Києва, особисто прибули до суду для участі у засіданні та безпосереднього заслуховування показань свідка. На їхню думку, особистий допит Похольчука Р.В. у залі судового засідання є необхідним для повного та всебічного з’ясування обставин кримінального провадження.
Заслухавши учасників провадження, суд відмовив у задоволенні клопотання про проведення допиту свідка в режимі відеоконференції. Суд зазначив, що сама по собі територіальна віддаленість свідка не є достатньою підставою для застосування дистанційної форми участі у судовому засіданні.
Безпосередній допит Похольчука Р.В. у приміщенні суду було заплановано на наступне судове засідання.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне наголосити, що безпосередній допит свідка є важливою складовою принципів змагальності та безпосередності дослідження доказів. Особливого значення це набуває за наявності доводів сторони захисту щодо можливої процесуальної зацікавленості свідка, достовірності його показань та необхідності оцінити їх послідовність у сукупності з іншими доказами. Під час допиту мають бути забезпечені належні процесуальні гарантії, зокрема реальна можливість сторони захисту провести ефективний перехресний допит, поставити запитання щодо можливих суперечностей і мотивів надання показань, а також оспорити їх достовірність та доказове значення.
Проведення допиту в режимі відеоконференції саме по собі не є несумісним із гарантіями статті 6 ЄКПЛ. Водночас застосування дистанційного формату має бути належним чином обґрунтоване та не повинно обмежувати можливість суду і сторін повноцінно сприймати показання свідка, взаємодіяти з ним і перевіряти повідомлені ним відомості. За таких обставин рішення суду відмовити у проведенні дистанційного допиту, визнавши саму лише територіальну віддаленість недостатньою підставою, може розглядатися як спрямоване на забезпечення безпосередності дослідження доказів та ефективної реалізації стороною захисту своїх процесуальних прав.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що стаття 6 § 3 (d) Конвенції передбачає право кожного обвинуваченого допитувати або вимагати допиту свідків обвинувачення. Цей принцип передбачає, що перед ухваленням вироку всі докази, на які посилається обвинувачення, мають бути представлені в присутності обвинуваченого під час відкритого судового засідання, щоб він міг реалізувати право на їх оскарження. Винятки з цього правила можливі лише за умови, що вони не призводять до суттєвого обмеження прав захисту. Як правило, обвинувачений повинен мати належну можливість допитати свідка обвинувачення — або безпосередньо під час надання ним показань, або на подальшій стадії провадження (Jaupi v. Albania, п. 98, Al-Khawaja and Tahery v. The United Kingdom, п. 118).
У контексті забезпечення сторонам реальної можливості належним чином реалізувати свої процесуальні права під час допиту свідка слід також враховувати усталену практику ЄСПЛ, відповідно до якої гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції, мають бути не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Зокрема, у справі «Đurić v. Serbia» (пункти 69, 71) Суд наголосив, що принципи рівності сторін і змагальності вимагають забезпечення справедливого процесуального балансу, за якого кожна сторона повинна мати реальну можливість представити свою позицію за умов, що не ставлять її в істотно менш сприятливе становище порівняно з іншою стороною.
Враховуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR не зафіксували під час цього судового засідання ознак порушення права на справедливий суд. Водночас справа рекомендується до подальшого моніторингу, зокрема в частині проведення допиту, належної оцінки достовірності та доказового значення його показань, а також забезпечення сторонам рівних і достатніх процесуальних можливостей під час допиту.
