27. 03. 2026
20 березня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках справи 991/7893/25 у кримінальному провадженні № 52024000000000217 відносно Филя С.В. та Залужного В.Б., обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 4 ст. 368-4, ч. 1 ст. 209 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). У судовому засіданні взяли участь обвинувачені, їхній захисник, прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним предметом судового засідання було продовження дослідження доказів сторони обвинувачення.
На початку судового засідання суд, за клопотанням сторони захисту, продовжив дослідження електронного носія інформації, раніше долученого прокурором до матеріалів справи. Сторона захисту наголосила на передчасності завершення дослідження доказів сторони обвинувачення до повного ознайомлення із вмістом зазначеного носія, посилаючись на намір надати власні пояснення та оцінку відповідним матеріалам.
Зокрема, у ході дослідження зазначеного носія було вивчено низку листувань із мобільного телефону Похольчука Р.В., який раніше був одним із фігурантів цього кримінального провадження, а в подальшому щодо нього було затверджено угоду про визнання винуватості (див. Моніторинг кримінального провадження Похольчука Р.В. від 2 лютого 2026 року). У процесі дослідження цих листувань адвокат звернула увагу на те, що Похольчук Р.В. підтримував активне спілкування з міським головою Умані, яка, за твердженням сторони захисту, є його кумою. На думку захисту, характер такого спілкування свідчить про наявність близьких стосунків між ними, а відтак — про існування у Похольчука Р.В. реальної можливості повідомити її про обставини нібито вимагання неправомірної вигоди та вжити відповідних заходів реагування.
Крім того, захист звернув увагу на інші контакти Похольчука Р.В. з посадовими особами Уманської міської ради, зокрема з начальником земельного відділу. Окрему увагу сторона захисту приділила листуванню та телефонним з’єднанням Похольчука Р.В. з Левченком Ю.В. Захисник зазначила, що телефонні розмови між ними відбулися саме в той день, коли, за версією сторони обвинувачення, мало місце вимагання неправомірної вигоди. У цьому контексті сторона захисту звернула увагу на раніше надані показання Похольчука Р.В., у яких він стверджував, що не спілкувався з Левченком Ю.В. у день вимагання та не міг повідомити йому про відповідні обставини, оскільки не зміг додзвонитися.
Виходячи з такого співставлення, сторона захисту поставила під сумнів достовірність показань Похольчука Р.В., які, за її оцінкою, мають суттєве значення для обґрунтування обвинувачення. Зокрема, захист вказав, що встановлений факт телефонного з’єднання у відповідний день може свідчити про наявність суперечностей у його показаннях.
У зв’язку із закінченням процесуального часу, відведеного для проведення судового засідання, розгляд справи було відкладено.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне наголосити, що у кримінальному провадженні особливого значення набуває якість та повнота оцінки доводів сторін, зокрема у випадках, коли у матеріалах справи наявні альтернативні версії фактичних обставин або виявляються потенційні суперечності між доказами. У таких ситуаціях саме здатність судового розгляду забезпечити переконливу та внутрішньо узгоджену картину подій визначає відповідність провадження стандарту доведення вини «поза розумним сумнівом».
Як неодноразово підкреслював ЄСПЛ, принцип справедливого судового розгляду передбачає обов’язок національних судів належним чином розглядати, оцінювати та мотивовано реагувати на конкретні, релевантні та важливі доводи сторін (Đurić v. Serbia, п. 69). Відсутність такої оцінки або її формальний характер може поставити під сумнів загальну справедливість провадження у розумінні статті 6 § 1 Конвенції (Cupiał v. Poland, пп. 56–57)
Крім того, відповідно до практики ЄСПЛ: “доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом” (Kobets v. Ukraine, п.43). Відповідно, будь-які сумніви, що залишаються після оцінки доказів, мають значення не лише як елемент внутрішнього переконання суду, але й як об’єктивний індикатор того, чи досягнуто необхідного рівня доказування. Додатково ЄСПЛ наголошує, що справедливий кримінальний процес передбачає дотримання двох взаємопов’язаних вимог: обов’язок сторони обвинувачення довести вину особи поза розумним сумнівом та необхідність тлумачення будь-яких обґрунтованих сумнівів на користь обвинуваченого (Kolompar v. Serbia, п. 16). Таким чином, наявність неусунених суперечностей у доказовій базі або альтернативних пояснень подій без їх належного спростування може впливати на оцінку достатності доказів у цілому.
У світлі наведеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають окрему увагу на доводи сторони захисту щодо можливих суперечностей у показаннях особи, яка відіграє істотну роль у формуванні обвинувачення. За підходом ЄСПЛ, у випадках, коли доказова конструкція значною мірою ґрунтується на показаннях таких осіб, питання їхньої послідовності, узгодженості з іншими доказами та відсутності внутрішніх протиріч набуває визначального значення для оцінки загальної переконливості обвинувачення. Європейський суд з прав людини послідовно підкреслює, що оцінка доказів не може обмежуватися формальним підтвердженням їх допустимості, а має здійснюватися у контексті забезпечення справедливості провадження в цілому (Škoberne v. Slovenia, п. 99–100; Schenk v. Switzerland, п. 46). У випадках, коли у справі наявні суперечливі або внутрішньо непослідовні показання, особливо з боку осіб, безпосередньо пов’язаних із предметом обвинувачення, їх критична оцінка та співставлення з іншими доказами є необхідною умовою досягнення стандарту доведення.
У цьому аспекті принцип презумпції невинуватості та пов’язаний із ним підхід in dubio pro reo виступають не лише процесуальними гарантіями, а й критерієм оцінки того, чи виглядає результат судового розгляду переконливим для об’єктивного спостерігача (Telfner v. Austria, п. 15). Саме відсутність обґрунтованих сумнівів у сукупності доказів формує зовнішню видимість обґрунтованості судового рішення та довіру до правосуддя.
Таким чином, у подібних справах вирішальне значення має не окремий доказ, а їхня сукупність, внутрішня узгодженість та здатність виключити альтернативні розумні пояснення подій. За відсутності такої узгодженості питання достатності доказів підлягає особливо ретельній оцінці у світлі стандартів статті 6 Конвенції.
Враховуючи викладене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
