19 листопада 2024 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду в рамках кримінального провадження № 52023000000000459  відбувся розгляд апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 06.11.2024 щодо зміни діючого запобіжного заходу на тримання під вартою з можливістю внесення застави в 10 мільйонів гривень відносно Филя С.В. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). На засіданні був присутній підозрюваний, захисники, прокурор та колегія суддів з Чорненькою Д.С., Панаідом І.В. та головуючим Боднарем С.Б.

На початку судового засідання головуючий суддя оголосив, що сторонам буде надано сумарно 10 хвилин для обґрунтування своїх позицій. Прокурор не висловив заперечень, тоді як захисники зазначили, що таке обмеження суттєво порушує права сторони захисту на належне представлення своєї позиції. Захисники наголосили, що за такий короткий проміжок часу об’єктивно неможливо викласти всі релевантні аргументи, особливо з огляду на те, що у суді першої інстанції на це було витрачено близько 8 годин. У відповідь головуючий суддя зазначив, що в апеляційній інстанції застосовується “інший порядок”, і визначеного часу має бути достатньо.

Така ситуація викликає обґрунтовані сумніви щодо належного забезпечення стороні захисту можливості ефективно представити свою правову позицію та реалізувати право на захист, гарантоване статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що стаття 6 § 3 (b) Конвенції гарантує обвинуваченому “достатній час і можливості для підготовки свого захисту”, а отже, передбачає, що діяльність по суті захисту від його імені може включати все, що є “необхідним” для підготовки основного судового розгляду. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості викласти всі відповідні аргументи захисту перед судом і, таким чином, вплинути на результат судового розгляду. Засоби, які повинні бути надані обвинуваченому, обмежуються тими, які допомагають або можуть допомогти йому у підготовці захисту (Lilian Erhan V. The Republic Of Moldova. п.19). Крім того, варто додати, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, включає право сторін провадження подавати будь-які зауваження, які вони вважають такими, що стосуються їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є гарантування не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних, це право може вважатися ефективним лише тоді, коли зауваження дійсно “почуті”, тобто належним чином розглянуті відповідним судом. Іншими словами, дія статті 6 полягає, серед іншого, в тому, що на суд покладається обов’язок провести належний розгляд подань, аргументів і доказів, наданих сторонами, без шкоди для оцінки їхньої доречності. Крім того, ЄСПЛ повторює, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов’язані між собою, є основоположними складовими поняття “справедливий судовий розгляд” у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу” між сторонами: кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її в істотно невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами (Đurić v. Serbia п.69, 71). З огляду на обставини судового засідання та процесуальну поведінку суду, з позиції об’єктивного спостерігача виникають обґрунтовані сумніви щодо того, чи були створені судом належні умови для ефективного представлення стороною захисту своєї правової позиції. Також незрозуміло, чи мав підозрюваний реальну можливість скористатися своїм правом на захист і вплинути на результати судового засідання.

Особливо викликає занепокоєння встановлене судом обмеження у 10 хвилин для представлення позицій усіх учасників процесу, включно з прокурором, двома захисниками та самим підозрюваним. Об’єктивно складно уявити, як за такий обмежений час можливо було належним чином викласти всі аргументи сторін.

Ця ситуація набуває особливого значення у контексті того, що апеляційна скарга стосується застосування найсуворішого запобіжного заходу в межах досудового розслідування. Встановлені обмеження можуть свідчити про недотримання гарантій права на справедливий суд, передбачених статтею 6 Європейської конвенції з прав людини, зокрема права на рівність сторін та забезпечення належної можливості для реалізації права на захист.

Сторона захисту, використавши наданий судом час, вказала, що ризики, перелічені прокурором, є необґрунтованими, оскільки більшість із них залишаються незмінними порівняно з ризиками, визначеними на початковому етапі досудового розслідування, коли підозрюваному був призначений менш суворий запобіжний захід. Незважаючи на це, суд першої інстанції задовольнив клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу на тримання під вартою.

У цьому контексті слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював неприпустимість використання стандартних шаблонів і абстрактних, стереотипних обґрунтувань для продовження або призначення тримання під вартою. Відсутність конкретних фактів, які б підтверджували існування зазначених ризиків у конкретній справі, може свідчити про порушення пункту 3 статті 5 Європейської конвенції з прав людини (Avaz Zeynalov v. Azerbaijan п.61).  Існування таких ризиків має бути належним чином встановлено, а аргументація органів влади щодо цього не може бути абстрактною, загальною або стереотипною (Affaire karaca v. Türkiye, п.139). Крім того, варто зазначити, що одним з елементів, необхідних для того, щоб тримання під вартою було законним у розумінні пункту 1 статті 5 ЄКПЛ, є відсутність свавілля. Позбавлення волі є настільки серйозним заходом, що воно є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи були розглянуті і визнані недостатніми для захисту особистого чи суспільного інтересу, що вимагає тримання під вартою. Тому недостатньо, щоб позбавлення волі відповідало національному законодавству; воно також має бути необхідним за обставин справи (Ambruszkiewicz C. Pologne. п.31). 

З точки зору спостерігачів IAC ISHR, оцінка ризиків, визначених слідством, викликає обґрунтовані сумніви щодо їх відповідності конкретним обставинам справи та особі підозрюваного. Відсутні достатні ознаки того, що суд першої інстанції ретельно розглянув можливість застосування менш суворих запобіжних заходів, як це вимагається статтею 5 §3 Європейської конвенції з прав людини.

Щодо тверджень слідства про порушення підозрюваним обов’язку не спілкуватися з іншим підозрюваним, варто зазначити, що ці висновки ґрунтуються на матеріалах негласних слідчих (розшукових) дій, законність яких викликає сумніви. У судовому засіданні було вказано, що ухвала про проведення цих слідчих дій досі засекречена, а прокурор не зміг належним чином пояснити їхній механізм.

Відсутність прозорості щодо проведення НСРД і неможливість перевірки їхньої законності ставлять під сумнів допустимість отриманих доказів, що узгоджується з позицією ЄСПЛ, згідно з якою докази, отримані у спосіб, що викликає серйозні сумніви в їхній допустимості, можуть порушувати право на справедливий судовий розгляд.

Незважаючи на це, судову колегію задовольнили доводи прокурора, що може свідчити про відсутність належної оцінки доказів і забезпечення змагальності сторін, як це передбачено статтею 6 ЄКПЛ.

Для оцінки загальної справедливості процедури отримання доказів необхідно встановити, чи були дотримані процесуальні права сторони захисту. Зокрема, слід з’ясувати, чи мала сторона захисту реальну можливість оскаржити допустимість зібраних доказів та висловити заперечення проти їх використання (Severin C. Roumanie п. 71-72). Враховуючи те, що ВАКС і апеляційна палата, незважаючи на наявні об’єктивні сумніви щодо допустимості доказів, не вжили заходів для належного з’ясування обставин їх отримання та не здійснили достатньої оцінки обґрунтованості їх використання, виникають серйозні сумніви щодо дотримання принципу змагальності та забезпечення права на справедливий судовий розгляд. Більше того, відсутність у матеріалах справи ухвали, яка б підтверджувала законність отриманих доказів, фактично позбавляє сторону захисту можливості ефективно оскаржити їх допустимість і правомірність. Прийняття судом версії обвинувачення без належної критичної оцінки представлених доказів виглядає як формальний підхід до розгляду справи. Що може призвести до порушення стандартів, закріплених у статті 6 ЄКПЛ, і підірвати довіру до судової системи, ставлячи під сумнів її неупередженість і справедливість.

У подальшому суд фактично змусив захисника припинити свій виступ та передав слово іншим учасникам процесу. Таким чином сторона захисту мала щонайбільше 15-20 хвилин у рамках даного судового засідання для обґрунтування своєї позиції. 

З огляду на обставини судового засідання та поведінку суду, виникають питання щодо того, чи була забезпечена належна можливість для сторони захисту повноцінно представити свою правову позицію. Хоча суд міг мати намір розглянути справу в розумні строки, забезпечення справедливого розгляду процесу не обмежується лише швидкістю, а включає в себе гарантії, які дають сторонам можливість повністю реалізувати свої процесуальні права. У цьому контексті виникають об’єктивні сумніви щодо можливості сторони захисту ефективно реалізувати своє право на захист.

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово повторював, що неупередженість зазвичай означає відсутність упередження або упередженості, а її наявність або відсутність може бути перевірена різними способами. Згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 має визначатися відповідно до суб’єктивного критерію, який враховує особисте переконання та поведінку конкретного судді, тобто, чи мав суддя будь-які особисті упередження або упередженість у даній справі; а також відповідно до об’єктивного критерію, тобто шляхом з’ясування того, чи сам суд і, серед інших аспектів, його склад надавали достатні гарантії для виключення будь-яких законних сумнівів щодо його неупередженості (Sacharuk v. Lithuania, п.101). У зв’язку з цим, з огляду на обставини, не можна повністю виключити можливість того, що організація судового процесу і позиція суду могли спричинити сумніви в їхній неупередженості.

Після заслуховування сторін суд ухвалив рішення відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши ухвалу суду першої інстанції без змін.

Зважаючи на все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вказують на можливі порушення низки прав, передбачених Європейською конвенцією з прав людини. Зокрема, можна говорити про ознаки порушення права на захист (п. 3 ст. 6 ЄКПЛ), рівності сторін у судовому процесі (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ), обґрунтованості тримання під вартою до ухвалення остаточного рішення (п. 3 ст. 5 ЄКПЛ), права на повагу до приватного життя (ст. 8 ЄКПЛ) та принципу справедливості судового процесу (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ). Враховуючи ці обставини, справу рекомендовано до подальшого моніторингу для детальнішого аналізу та оцінки дотримання міжнародних стандартів прав людини.