19 лютого 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбувся розгляд клопотання прокурора щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 52023000000000459 відносно Филя С.В. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). На засіданні був присутній підозрюваний, захисники, прокурор та головуючий суддя Маслов В.В.

Основним предметом розгляду судового засідання було клопотання прокурора щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

На початку судового засідання захисники подали клопотання щодо зміни діючого запобіжного заходу на домашній арешт. Головуючий суддя ухвалив визначити спільний розгляд цих двох клопотань.

Перед початком розгляду клопотань сторона захисту заявила відвід прокурору, вказуючи на його упередженість у процесуальних діях. Захисники наголосили, що прокурор, як процесуальний керівник, мав здійснювати належний контроль за діями детектива. Водночас, на думку сторони захисту, він не лише не запобіг очевидно незаконним діям детектива під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД) у межах цього провадження, а й фактично санкціонував їх.

Факт порушення прав адвокатів зафіксовано Комітетом захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ, де наразі триває відповідне розслідування. Варто зазначити, що в межах цього кримінального провадження сторона обвинувачення, у рамках здійснення НСРД, отримала доступ до приватного листування адвоката з підозрюваним. Надалі інформацію, отриману внаслідок цієї НСРД, як зазначають спостерігачі IAC ISHR, прокурор неодноразово використовував для обґрунтування ризиків у клопотаннях про продовження строків тримання під вартою. А суд враховув дану інформацію не вирішуючи питання про її очевидну недопустимість. ССІЛКИ

Суд вчергове вирішив залишити даний відвід без задоволення. Головуючий суддя також додав, що захисники неодноразово, в рамках даного кримінального провадження заявляли відводи прокурору з аналогічних обставин.

У подальшому був наданий час прокурору для обґрунтування клопотання щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зокрема прокурор зазначив, що:

• інтенсивність ризиків зменшилась, тим не менш, вони продовжують існувати з початку призначення такого запобіжного заходу 04.11.2024;
• підозрюваний схильний до порушення процесуальних обов’язків, а тому жоден інший, більш м’який запобіжний захід не забезпечить виконання Филем С.В. процесуальних обов’язків;
• у разі продовження запобіжного заходу, варто зменшити розмір застави до 8 мільйонів гривень та покласти на підозрюваного, у випадку внесення застави, додаткові процесуальні обов’язки.

У свою чергу захисники звернули увагу, що сторона обвинувачення протягом усього кримінального провадження наводить одні й ті самі аргументи для обґрунтування ризиків, фактично повторюючи їх із клопотання в клопотання. Також, на думку захисників, розмір визначеної застави, враховуючи матеріальний стан підозрюваного, є об’єктивно непомірним для нього, а тому діючий запобіжний захід є фактично безальтернативним. Більше того, захисники звертають увагу, що навіть можливе зменшення розміру застави до 8мільйонів не буде більш посильним для підозрюваного та не забезпечить альтернативи запобіжному заходу. Крім того, захисники додатково звертають увагу, що прокурор у своєму клопотанні не обґрунтовує конкретними обставинами чому застосування більш м’якого запобіжного заходу не забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов’язків.

У подальшому захисники подали до суду ряд клопотань:

• Сторона захисту просила суд визнати протокол проведення НСРД очевидно неприпустимим доказом. 

Свою позицію вони обґрунтовують тим, що проведення даної НСРД (доступ до приватного листування адвоката з підозрюваним) відбулось із порушенням прав підозрюваного та гарантій адвокатської діяльності. Прокурор, зі свого боку, зазначив, що ці обставини неодноразово оцінювали як даний суд, так і апеляційна інстанція, а тому клопотання слід відхилити.

Суд ухвалив відмовити в задоволенні даного клопотання. Також суддя зазначив, що надасть оцінку доводам сторони захисту в нарадчій кімнаті. 

• Захисники просили суд витребувати додатки з матеріалів клопотання прокурора для того, щоб суд зміг всебічно дослідити всі обставини справи, зокрема і питання продовження строків запобіжного заходу. У свою чергу прокурор заперечував, так як, на його думку, суд повинен оцінювати подане ним клопотання на підставі уже наданих доказів.

У результаті, суд ухвалив відмовити в задоволенні клопотання сторони захисту.

Сторона захисту клопотала про виклик до суду одного з ключових свідків у межах цього кримінального провадження, щоб усунути будь-які сумніви щодо ризику незаконного впливу на нього, на який посилається прокурор. Адвокати також наголосили, що сторона обвинувачення не навела жодних доказів впливу підозрюваного на свідка чи інших учасників справи. Прокурор, зі свого боку, зазначив, що матеріали справи містять протоколи допиту, які підтверджують зміну показань ключового свідка.

Суд ухвалив відмовити в задоволенні даного клопотання

Заслухавши всі доводи сторін, суд прийняв рішення задовольнити клопотання прокурора частково: продовжити строк запобіжного заходу на 60 днів та зменшити розмір застави до 6 мільйонів гривень.

Щодо клопотання сторони захисту про зміну діючого запобіжного заходу на домашній арешт, суд ухвалив відмовити в задоволені.

Виходячи з проведеного аналізу, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на нижченаведені аспекти, які, з огляду на прецедентну практику ЄСПЛ, можуть свідчити про порушення права на справедливий суд відповідно до статті 6 та статті 5 Конвенції.

Стосовно ризиків. Експерти моніторингової місії IAC ISHR послідовні в своїй позиції, і неодноразово звертали увагу, що в рамках моніторингу даного кримінального провадження стосовно Филя С.В. є ознаки автоматичного продовження тримання під вартою. Зокрема, твердження прокурора стосовно “незмінності” ризиків протягом дії запобіжного заходу суперечить практиці ЄСПЛ. Європейський суд з прав людининеодноразово зазначав, що зі спливом часу ризики зменшуються. Більше того, щоразу, коли суд виносить рішення щодо доцільності продовження досудового тримання під вартою, він зобов’язаний заново оцінити підстави для продовження такого запобіжного заходу. “Якщо суд продовжує тримання під вартою, при цьому в обґрунтуванні кожен раз використовуючи однакові, та відверто шаблонні формулювання, не демонструючи, що він насправді приділяє увагу плинові часу, вимоги та основна ідея п.3 ст. 5 ЄКПЛ не дотримуються” (Tiron v. Romania, п.39). Також варто додати, що будь-яка система автоматичного досудового тримання під вартою сама по собі несумісна з пунктом 3 статті 5 Конвенції. Якщо закон передбачає презумпцію щодо підстав для досудового тримання під вартою, наявність конкретних фактів, що призводять до відступу від правила поваги до особистої свободи, все ж таки має бути переконливо доведена (Affaire Karaca v. Turkey, п.145). Для обґрунтування тримання під вартою не можна використовувати стандартний шаблон та обмежуватись абстрактним і стереотипним повторенням низки підстав для тримання під вартою, не наводячи жодних причин, чому слідство вважає ці підстави застосовними до справи заявника на даний час. Крім того, повинні наводитись конкретні факти, що стосуються цих підстав, а також додаткове обґрунтування їх відповідними та достатніми причинами. Будь-які ознаки повторюваного характеру стосовно обґрунтування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є прямим порушенням пункту 3 статті 5 ЄКПЛ (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п. 50– 51). Крім того, слід наголосити, що оцінка відповідних і достатніх підстав для досудового ув’язнення не може бути відокремлена від фактичної тривалості такого ув’язнення. Пункт 3 статті 5 Конвенції не може розглядатися як такий, що дозволяє досудове тримання під вартою беззастережно, за умови, що воно триває не довше певного періоду. Чим довше триває досудове тримання під вартою, тим більше обґрунтувань потрібно для переконливої демонстрації передбачуваного ризику або ризиків у разі звільнення підозрюваного з-під варти (Maassen v. The Netherlands, п. 62). Також варто зазначити, що експерти моніторингової місії IAC ISHR неодноразово аналізували клопотання сторони обвинувачення про продовження строків запобіжного заходу. Враховуючи повторюваність аргументів щодо ризиків, виникають об’єктивні сумніви щодо їх належного обґрунтування. Крім того, враховуючи, що суд, фактично продовжує даний запобіжний захід, спираючись на ідентичні обставини при кожному продовженні, то виникають сумніви, що суд належним чином надав оцінку всім обставинам, а продовження запобіжного заходу не відбувається “автоматично”.

Стосовно сумнівів в допустимості доказів. Захисники неодноразово звертали увагу суду, що, на їхню думку, докази, якими сторона обвинувачення обґрунтовує свою позицію (зокрема й щодо існування ризиків), є недопустимими, оскільки слідство отримало їх, порушуючи права як підозрюваного, так і гарантії адвокатської діяльності. Варто звернути увагу, що суд, як і в більшості попередніх засідань, обмежився “поверхневим” розглядом клопотання, яке захисники подали щодо цих обставин, та заявив, що “надасть оцінку цим обставинам у нарадчій кімнаті”. Враховуючи зміст ухвал суду, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть дійти однозначного висновку щодо того, чи була судом надана належна оцінка вищезазначеним обставинам.

При визначенні того, чи було провадження в цілому справедливим, необхідно враховувати, чи були дотримані права захисту. Зокрема, необхідно з’ясувати, чи була заявнику надана можливість оскаржити достовірність доказів та заперечувати проти їх використання. Крім того, необхідно враховувати якість доказів, у тому числі те, чи ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їх достовірність і точність. Тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-які сумніви мають бути на користь обвинуваченого. ЄСПЛ також повторює, що з огляду на принцип, згідно з яким Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, які є практичними та ефективними, право на справедливий судовий розгляд не може вважатися ефективним, якщо клопотання та зауваження сторін не будуть дійсно “почуті”, тобто належним чином розглянуті судом. Досліджуючи справедливість кримінального провадження, ЄСПЛ також постановив, зокрема, що, ігноруючи конкретне, доречне та важливе зауваження обвинуваченого, національні суди не виконують своїх зобов’язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції (Ayetullah Ay v. Turkey, п.126-127). Враховуючи обставини судового засіданні, ми не можемо стверджувати, що сторона захисту мала реальну можливість оскаржити вищезазначені докази, а суд належним чином врахував та надав оцінку всім доводам сторони захисту стосовно сумнівів у їх недопустимості.

Стосовно втручання в приватне спілкування. Варто наголосити, що перехоплення комунікацій в ході таємних операцій з прослуховування телефонних розмов зачіпає права за статтею 8 ЄКПЛ всіх учасників цих комунікацій, незалежно від того, чия лінія перебувала під наглядом. ЄСПЛ також повторює, що оскільки будь-яке спілкування між адвокатами та їхніми клієнтами має право на посилений захист відповідно до Конвенції, для цілей статті 8 не має вирішального значення, чи уклав адвокат на момент конкретної розмови офіційний договір про юридичне представництво з клієнтом (Denysyuk and Others v. Ukraine, п. 145-146). Враховуючи, що докази, на яких сторона обвинувачення значною мірою обґрунтовує свою позицію, зокрема й щодо існування ризиків у рамках даного кримінального провадження, були отримані слідством внаслідок втручання у приватне спілкування між підозрюваним та його захисником, виникають об’єктивні сумніви щодо дотримання прав, гарантованих ЄКПЛ.

Стосовно обґрунтованості розміру застави. Незважаючи на те, що суд на даному засіданні зменшив розмір застави з 9 мільйонів до 6 мільйонів гривень, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть погодитись з тим, що навіть такий розмір застави є помірним для підозрюваного та належно обґрунтованим. Варто звернути увагу, що суд як цього, так і в попередні рази при визначенні розміру застави, обґрунтовував його твердженням про те, що: “Филь С.В. підозрюється в вчиненні злочину, який пов’язаний з незаконним збагаченням, а тому він може мати приховані статки”. Експерти моніторингової місії IAC ISHR також зауважують, що суд не наводить розмір цих прихованих статків та не підтверджує їх існування конкретними обставинами, в той час як Филь С.В. підозрюється у вчиненні діяння, яке передбачало незаконне збагачення розміром 16 тисяч гривень на чотирьох осіб. Як ми вже неодноразово зазначали, гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, має забезпечувати не відшкодування інкримінованих збитків, а, зокрема, явку обвинуваченого на слухання. Тому її розмір повинен оцінюватися, головним чином, “з огляду на особу обвинуваченого, його майновий стан та його стосунки з особами, які надають гарантію, іншими словами – на ступінь впевненості в тому, що перспектива втрати гарантії або позову проти гарантів у разі неявки на суд буде достатнім стримуючим фактором для запобігання втечі обвинуваченого” (Mangouras v. Spain, п.п. 78, 80). Крім того, розмір застави має бути належним чином обґрунтований в ухвалі про її призначення. У справі “Bojilov v. Bulgaria” (п. 60) ЄСПЛ дійшов висновку, що органи влади повинні підходити до визначення розміру застави з такою ж ретельністю, як і до прийняття рішення про необхідність продовження строку тримання під вартою. Враховуючи вищезазначені обставини, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть погодитися з тим, що суд належним чином оцінив реальний майновий стан підозрюваного, і вважають, що навіть зменшений розмір застави не буде помірним для нього.

Також, варто додати, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки він є коротким, має бути переконливо продемонстроване владою. Вирішуючи питання про звільнення або тримання особи під вартою, органи влади зобов’язані розглянути альтернативні засоби забезпечення її явки до суду. Досудове ув’язнення має бути саме необхідним (S., V. And A. V. Denmark, п. 77). Враховуючи відсутність ознак того, що суд та прокурор у своєму клопотанні належним чином, спираючись на факти, продемонстрували, чому альтернативний запобіжний захід не забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків, виникають об’єктивні сумніви в обґрунтованості необхідності призначення саме виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Враховуючи численні сумніви в дотриманні прав гарантованих ЄКПЛ у рамках даного кримінального провадження, виникають сумніви в дотриманні права на справедливий суд. Експерти моніторингової місії IACISHR вчергове наголошують на тому, що саме перед обличчям найсуворіших покарань повага до права на справедливий судовий розгляд повинна бути забезпечена в максимально можливій мірі демократичними суспільствами (Orhan Şahi̇n v. Turkey, п. 50).

Справа рекомендована до подальшого моніторингу через наявність ознак систематичного порушення права на справедливий суд (п.1 ст.6 ЄКПЛ), автоматичного продовження тримання під вартою та обґрунтованості досудового тримання під вартою (п.3 ст.5 ЄКПЛ), права на захист (п.3 ст.6 ЄКПЛ).