28. 07. 2026
17 липня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках справи 991/7893/25 у кримінальному провадженні № 52024000000000217 відносно Филя С.В. та Залужного В.Б., обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 4 ст. 368-4, ч. 1 ст. 209 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). У судовому засіданні взяли участь обвинувачені (у режимі відеоконференції), їхній захисник, прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Предметом судового розгляду стало подальше дослідження доказів шляхом допиту свідка, викликаного за клопотанням сторони захисту, а також розгляд клопотання про виклик і допит додаткових свідків.
Під час судового засідання було продовжено дослідження доказів шляхом допиту свідка Чередниченко Н.Г. Вона повідомила, що з 2006 здійснює професійну діяльність у сфері оцінки земельних ділянок та має відповідне свідоцтво оцінювача. За словами свідка, у період із 2017 до 2023 року вона працювала в ТОВ «Біном-Груп», де виконувала роботи з оцінки земельних ділянок як єдиний фахівець відповідного напряму.
У ході допиту свідок також надала пояснення щодо загального порядку проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок. Зокрема, вона описала основні етапи підготовки звіту про оцінку, а також методологічні підходи, які застосовуються під час визначення вартості земельної ділянки.
Після завершення допиту сторона захисту порушила питання про виклик і допит додаткових свідків. Зокрема, клопотання стосувалося осіб, які розглядалися як потенційні покупці земельної ділянки, що є предметом дослідження у цьому кримінальному провадженні, а також Уманського міського голови та працівників Уманської міської ради. На думку сторони захисту, їхні показання могли мати значення для встановлення фактичних обставин справи.
Заперечуючи проти задоволення клопотання, прокурор зазначив, що сторона захисту не навела належного обґрунтування необхідності виклику запропонованих свідків та не конкретизувала, які саме обставини, що входять до предмета доказування, можуть бути підтверджені або спростовані їхніми показаннями.
За результатами обговорення заявленого клопотання суд відмовив у його задоволенні. Обґрунтовуючи прийняте рішення, суд зазначив, що сторона захисту не конкретизувала обставини, для встановлення яких необхідний допит запропонованих осіб, а також не пояснила, яким чином їхні показання можуть стосуватися предмета доказування у цьому кримінальному провадженні. З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для їх виклику та допиту як свідків. У зв’язку із закінченням часу, відведеного для проведення судового засідання, подальший розгляд кримінального провадження було відкладено до наступного судового засідання.
З огляду на встановлені під час моніторингу обставини експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що право сторони захисту на виклик і допит свідків, гарантоване підпунктом «d» пункту 3 статті 6 ЄКПЛ, не є абсолютним та реалізується за умови належного обґрунтування відповідного клопотання. Зокрема, сторона, яка ініціює виклик свідка, повинна конкретизувати, які саме обставини можуть бути підтверджені його показаннями та яке значення вони мають для предмета доказування. Водночас оцінка такого клопотання не може обмежуватися виключно перевіркою його формальної достатності. Національний суд має встановити, чи є запропоновані показання потенційно релевантними для встановлення обставин кримінального провадження та чи не призведе відмова у їх дослідженні до непропорційного обмеження процесуальних можливостей сторони захисту. Саме змістовна оцінка значення запропонованих показань, а не лише формальне посилання на недостатність обґрунтування, дає змогу встановити, чи було збережено загальну справедливість кримінального провадження. Практика ЄСПЛ виходить із того, що при вирішенні питання про виклик свідка суд повинен оцінити не лише рівень мотивованості відповідного клопотання, а й значення очікуваних показань для встановлення обставин конкретної справи. Такий підхід сформульовано Великою палатою ЄСПЛ у справі Murtazaliyeva v. Russia (пп. 158–168), де Суд наголосив, що достатність обґрунтування клопотання безпосередньо залежить від потенційної релевантності показань запропонованого свідка. Відтак мотиви відмови у виклику свідка повинні свідчити про те, що суд оцінив не лише формальний зміст клопотання, а й можливий вплив відповідних показань на повноту дослідження обставин кримінального провадження.
Разом із тим під час моніторингу встановлено, що аналогічний підхід був застосований судом і під час вирішення попереднього клопотання сторони обвинувачення про виклик свідка, яке також було залишено без задоволення через недостатню конкретизацію обставин, що підлягали підтвердженню відповідними показаннями. Послідовне застосування однакових процесуальних критеріїв до клопотань обох сторін, з точки зору об’єктивного спостерігача, може свідчити про дотримання принципу процесуальної рівності та відсутність вибіркового підходу при вирішенні питань щодо дослідження доказів.
Водночас оцінка права сторони захисту на виклик свідків у цьому кримінальному провадженні не може здійснюватися ізольовано від загальної доказової ситуації. Як уже зазначалося у попередніх звітах моніторингової місії IAC ISHR, колишній співобвинувачений, який уклав угоду про визнання винуватості, фактично залишається єдиним свідком сторони обвинувачення, показання якого безпосередньо викривають обвинувачених. За таких обставин можливість сторони захисту подавати власні докази та ініціювати допит свідків набуває особливого значення не лише для забезпечення процесуального балансу між сторонами, а й для практичної реалізації презумпції невинуватості. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, якщо сторона захисту вказує на докази чи показання, які потенційно здатні поставити під сумнів окремі елементи версії обвинувачення, підтвердити обставини, що мають виправдувальне значення, або вплинути на оцінку доведеності вини, такі доводи повинні стати предметом особливо ретельної перевірки судом. Це обумовлено тим, що завдання суду під час кримінального провадження полягає не лише в забезпеченні процесуальної рівності сторін, а й у всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх релевантних обставин справи з метою встановлення того, чи доведено обвинувачення поза розумним сумнівом. Саме тому за наявності обґрунтованих вказівок на можливість отримання доказів, які можуть вплинути на оцінку винуватості особи, суд має приділяти таким клопотанням підвищену увагу, оскільки кримінальне провадження стосується вирішення питання про кримінальну відповідальність особи, яка до набрання обвинувальним вироком законної сили користується презумпцією невинуватості. Такий підхід відповідає практиці ЄСПЛ, відповідно до якої питання допустимості та оцінки доказів належить насамперед до компетенції національних судів, тоді як завдання Суду полягає у перевірці загальної справедливості кримінального провадження. При цьому поняття «свідок» має автономне значення у розумінні Конвенції, а тому гарантії статті 6 §§ 1 та 3 (d) поширюються і на показання співобвинуваченого, якщо вони використовуються як докази обвинувачення (Gossa v. Poland, пп. 52, 56). Якщо такі показання мають вирішальне значення для доведення обвинувачення, їх оцінка повинна супроводжуватися підвищеними процесуальними гарантіями (Engels v. Belgium, п. 40).
З огляду на викладене кримінальне провадження рекомендується до подальшого моніторингу, зокрема в аспекті забезпечення права сторони захисту на подання та дослідження доказів, реалізації права на виклик свідків, оцінки судом достовірності та доказового значення їхніх показань, а також дотримання принципів змагальності, процесуальної рівності сторін і доведення обвинувачення поза розумним сумнівом, гарантованих статтею 6 ЄКПЛ.
